Структура роману точна, гармонійна й закінчена. Дія зв’язана симетричним повторенням основного композиційного ходу (Елізабет і Дарсі - гордість; Елізабет і Дарсі - помилка; Елізабет і Дарсі - упередження; Елізабет і Дарсі – усвідомлення помилки; Елізабет і Дарсі – перемога істинних принципів и почуттів). Винесені до заголовку слова - «Гордість і упередження» - розкриваються не однолінійно (Дарсі - гордість, Елізабет - упередження); їх в однаковій мірі може бути віднесено як до герою, так і до героїні.
Джейн Остін - блискучий психолог і побутописець, глибоко тверезий та реалістичний митець. Її думка сягає прихованих причин людських вчинків, і вона, не вагаючись, вказує на них. Згадаємо появу Дарсі на балу, увагу до ньому усього товариства, викликану не стільки його зовнішністю, скільки новиною про десять тисяч фунтів його доходу на рік. Згадаємо загальну приязнь до Бінглі (Незерфілд Парк, будинок в Лондоні, гарний екіпаж, п’ять тисяч річного доходу), захоплення гарнізонними офіцерами, відразу, яку відчувала місіс Беннет до Дарсі, доки не зрозуміла, що він претендує на руку її дочки, її бурхливі емоції та різку зміну ставлення до Дарсі і багато іншого. З їдкою іронією Джейн Остін показує суспільство, думки і почуття якого повністю підкорені корисливим міркуванням.
Особливий смисл мають сатиричні образи леді Кетрін де Бург и містера Коллінза. Сучасники живо відреагували на сатиричну гостроту цих образів. Цікаво, що ім’я Коллінз стало в англійській мові загальною назвою, так же, як імена Домбі або Піквік. Як відомо з роману, містер Коллінз - це сама пихатість разом з недалеким розумом, помпезність, низькопоклонство, захоплення своїм станом у суспільстві. Існує навіть сталий вираз «Не sent me a Collins» (Он надіслав мне «коллінза»), де «сollins», за принципом метонімії, позначує лист того типу, які містер Коллінз був такий майстер писати.
«Змішані характери» стали основним принципом творчості Джейн Остін. Правда, на перший погляд може здатися, що Джейн Остін є послідовником теорії «гуморів», що була розроблена Беном Джонсоном. Елізабет в такому разі - втілене упередження, Дарсі - гордість, містер Коллінз - низькопоклонство, леді де Бург - пихатість, містер Беннет - іронія, Мері - педантизм, Лідія - кокетство тощо. Таке враження, втім, може з’явитися лише при самому першому, поверхневому читанні. Джейн Остін дійсно іноді використовує метод «гуморів», але дуже рідко та з істотними обмеженнями. Він використовується при створенні лише тих персонажів, які умовно можна було б назвати комічними (або сатиричними), - мати та молодші сестри Беннет, містер Коллінз, леді де Бург. Ці персонажі мають одну спільну властивість - вони знаходяться на периферії дії. Ані місіс Беннет, ані навіть леді де Бург, хоча її вчинки, а ще більше наміри, ведуть к немаловажних поворотів сюжету, не знаходяться в центрі оповіді. Ці другорядні персонажі є випуклими та яркими, однак, змальовуючи їх, Джейн Остін навмисне зберігає «двомірність». Ця «двомірність» викликана, очевидно, тим, що кожен з цих персонажів являє собою сатиру на певне явище. Там же, де сатири немає, змінюється і метод зображення.Подивимося уважніше на центральні фігури роману. Хіба Дарсі – це лише гордість, а Елізабет - лише упередження? Хіба містер Беннет – це лише втілення насмішки та заперечення? Ні, в Дарсі «змішано» багато рис: тут не лише снобізм та кастова гордість, але й здатність ніжно і віддано любити (сестру, а пізніше Елізабет), і рідкий дар дружби, і знання людей і світу, і неабиякий розум, и незалежність, и сила характеру. Все це «змішано в різних пропорціях»; на протязі дії ми бачимо, як пропорції змінюються, а з ним і сам характер. «Суміш» і зміна пропорцій поражають і в характері Елізабет, і навіть в характері містера Беннета. Можна відзначити схильність до «змішаних» характерів у Елізабет Беннет, з якою письменниця неодноразово себе ототожнює. Ось одна зі сцен роману - Елізабет розмовляє с Дарсі и Бінглі:
"I did not know before," continued Bingley immediately, "that you were a studier of character. It must be an amusing study."
"Yes, but intricate characters are the most amusing. They have at least that advantage."
"The country," said Darcy, "can in general supply but few subjects for such a study. In a country neighbourhood you move in a very confined and unvarying society."
"But people themselves alter so much, that there is something new to be observed in them for ever."[1, c.60]
Отже, Джейн Остін вдалося створити «змішані» характери і показати різні «пропорції суміші». Вона відзначає найменші зміни в цих пропорціях, а отже, й органічні зміни самих характерів.
Лише на початку XX століття принцип «змішаних» характерів отримав справжній розвиток. Можливо, в цьому і є ключ до розуміння того, чому саме XX століття «відкрило» для себе Остін. Джейн Остін сучасна, як жоден з письменників того часу.
З XX сторіччям Джейн Остін поєднує і інша її особливість. Це нелюбов до прямих декларацій, до пласко викладеної моралі, до дидактизму, до проповіді. Умовно цю особливість Джейн Остін можна назвати ефектом «непроникливості». Він досягається за допомогою багатьох її улюблених прийомів, в тому числі – завдяки використання «невласно прямої мови».
Стиль Остін є надзвичайно стриманим и лаконічним. Вона уникає зайвих описів и сцен, непотрібних деталей и характерів, суворо підкоряючи усі елементи оповіді основному її розвитку.
В романі Джейн Остін майже немає описів зовнішності героїв, їхніх костюмів, інтер’єру їхніх домівок; майже відсутній пейзаж. Вона являє собою в цьому плані дивний контраст з більшістю своїх сучасників. Виключення робиться тільки для того, що вкрай необхідно для характеристики, розвитку подій або для комічного ефекту. Джейн Остин більш за все боїться фальшивої «красивості», тому вона уникає «поетичних» епітетів; в тих випадках, коли вона їх вживає, вони завжди підкреслено «смислові», стримані, раціональні. Про чоловіків вона каже - handsome, of good manners; про жінок - pretty, beautiful, fine. Колір очей на протязі всього роману «Гордість и упередження» вона згадує лише двічі, при чому або в прямій мові, або іронічно; костюми не описує зовсім. Цікаво відзначити, що цей роман писався, коли самій Джейн ледве виповнився 21 рік: дівчата такого віку звичайно дуже цікавляться одягом.
Пейзажу в романі Джейн Остін також майже немає. Кілька рядків опису помість Розингс і Пемберлі надаються, вочевидь, тому, що вони надзвичайно важливі для характеристики емоційного стану Елізабет.
Мова Джейн Остін відповідає її раціоналістичній манері письма. Вона є ясною і точною, надзвичайно тонко відтінені окремі значення слова. Разом з тим вона проста. Джейн Остін уникає складних і заплутаних конструкцій, фрази побудовані лаконічно, витончено и недвозначно. Письменниця дуже стримано вживає різні стилістичні фігури; не витримує літературних штампів і невиразної багатозначності.
Твори Джейн Остін відзначені тонкою іронією, яка проникає скрізь. Вона забарвлює усі події, всі характеристики, всі роздуми героїв в особливі тони; вона розлита усюди - але невловима; її гостро відчуваєш - але вона важко піддається аналізу. Можна, звичайно, навести приклади різних комічних прийомів. Джейн Остін любить прийом, який в англійській стилістиці називають «understatement»,- тобто, вона каже набагато менше того, що думає, - або, навпаки, «overstatement», - тобто, вона висловлює набагато більше того, що думає. Також вона постійно вживає ще один прийом, який англійці називають «bathos», несподівано и різко понижаючи весь тон (або значення) того, що було сказано. Згадаємо містера Беннета, який звинувачує себе в позорі своєї молодшої дочки Лідії, що втікла з Уікхемом. Он каже Елізабет, яка намагається його втішити: “No, Lizzy, let me once in my life feel how much I have been to blame. I am not afraid of being overpowered by the impression. It will pass away soon enough.” [1, c.294].
Фразеологічних одиниць порівняння в творі Джейн Остін знайшлося надзвичайно мало. Ця письменниця посідає останнє місце в нашій вибірці за числом компаративних фразеологізмів – їх удалося знайти всього дев’ять на 387 сторінок тексту. Усі вони вжиті в прямій мові персонажів. Більшість вживає місіс Беннет, звертаючись до Ліззі, наприклад, в першому випадку, коли вона відмовила містеру Коллінзу, а в другому – коли вона прийняла пропозицію містера Дарсі:
«I have done with you from this very day. I told you in the library, you know, that I should never speak to you again, and you will find me as good as my word» [1, c.128].
"My dearest child," she cried, "I can think of nothing else!Ten thousand a year, and very likely more! 'Tis as good as aLord! [1, c.369].
Останній фразеологічний вираз вважається дуже просторічним. Можливо було б припустити, що Джейн Остін вкладає фразеологічні вирази у вуста місіс Беннет, найвульгарнішою представниці цієї родини, але й вишукана Елізабет, своєрідний антипод своєї матері, теж вживає фразеологічну одиницю порівняння, жартівливо розмовляючи з Джейн щодо своєї помилкової поведінки по відношенню до містера Дарсі та Уікхема та своїх теперішніх переживань:
Your profusion makes me saving; and if you lament over him muchlonger, my heart will be as light as a feather [1, c.228].
Фраза відточена, як усі фрази, що авторка вкладає у вуста своєї улюбленої героїні, але вона має в своєму складі фразеологічний порівняльний зворот. Отже, за уявленнями Остін, компаративний фразеологізм є цілком допустимим прийом у художній літературі.
Щодо структурних особливостей компаративних фразеологізмів Остін, треба відзначити, що всі 9 одиниць утворені зі сполучником as і немає жодного зі сполучником like.
Щоб відповісти на питання, чому в романі Джейн Остін, написаному легкою, природною, лаконічною мовою, так мало фразеологічних одиниць порівняння, треба звернутися до особливостей ідіостилю письменниці. Ми знаємо, що вона не любила вживати різні тропи та фігури, уникаючи багатозначності, штампованості і розмитості образу. Можливо припустити, що традиційне порівняння, одним з проявів якого є компаративний фразеологізм, теж здавалося їй небажаним явищем в літературі.