Серед досліджуваних нами авторів найближче до Джейн Остін за стилем та сферою зображення стоїть Джон Голсуорсі (1867 – 1933), який також є представником британської реалістичної прози. Центральною темою творчості Голсуорсі є тема форсайтизму, тема власності. До зображенню світу власників, до розкриття психології людини-власника, погляди і уявлення якого обмежені рамками свого класу, а вчинки і дії – загальноприйнятими в його середовищі нормами поведінки, Голсуорсі звертається на протязі всього свого творчого шляху.
Важливе значення для Голсуорсі мала його боротьба за чистоту літературної мови. Він різко виступав проти формалістичного експериментаторства в галузі мови. Мова і стиль самого Голсуорсі відрізняється ясністю, чистотою і чарівною простотою, які поєднують його з найкращими майстрами художнього слова.
Основна праця всього життя Голсуорсі та його найвищий творчий здобуток – «Сага про Форсайтів» - створювалась у періоди з 1906 по 1928 рр. За цей час життєва і творча позиція письменника значно змінилася. Розпочавши з різкої критики світу власників, Голсуорсі під впливом подій першої світової війни, революції в Росії та робочих страйків Англії змінює своє ставлення до світу Форсайтів. Сатиричний елемент змінюється драматичним зображенням.
Форсайтівський цикл включає шість романів. Перші три об’єднані в трилогію «Сага про Форсайтів». Сюди входять романи «Власник» (1906), «В зашморгу» (1920), «Сдається в найом» (1921), а також дві інтерлюдії – «Останнє літо Форсайта» (1918) і «Пробудження» (1920).
Друга трилогія – «Сучасна комедія» - включає романи «Біла мавпа» (1924), «Срібна ложка» (1926), «Лебедина пісня» (1928) і дві інтерлюдії – «Ідилія» (1927) та «Зустрічи» (1927). В них розвивається тема занепаду та загибелі буржуазної родини характерна для багатьох письменників того часу в різних країнах.
Головним героєм «Саги» є Сомс Форсайт. Сомс – найбільш повне та яскраве втілення форсайтизму; людина, що розділяє усі передсуди та вірування свого класу. Незважаючи на витримку денді та бездоганність одягу, Сомс не має вишуканості, в його зовнішності є багато спільного з бульдогом, особливо його велике підборіддя та специфічна лінія рота.
Здібний і розумний від природи, Сомс спрямовує всю свою енергію на накопичення капіталу. Заради цього він відмовляється від державної служби, продовжуючи приватну справу свого батька – практику присяжного повіреного. Сомс підтримує лише ділові зв’язки, у нього немає друзів, і він не відчуває потреби духовного спілкування з будь-ким, крім Ірен, його коханої дружини, яка завжди ухиляється від такого спілкування та залишається далекою та холодною. Натура власника в Сомсі заважає розкритися його кращих людським якостям. Проте він завжди бездоганний у справах: його незмінна професіональна чесність заснована на природній обережності та відразі до ризику.
На відміну від багатьох інших Форсайтів старших поколінь (Суізін, Тімоті, тіточки Джулі та Естер), Сомс поєднує в собі протилежні риси. Звертає на себе увагу дивна тривога у виразі його холодного обличчя, туга у погляді, що породжується незадоволенням його почуття до Ірен. Любов і краса неприступні для Сомса, хоча уся його істота прагне володіти ними. «Факти і цифри, з яких складається життя Форсайтів» заважають йому зрозуміти, що кохання і краса засновані на свободі. В своїй передмові до «Саги» Голсуорсі писав, що трагедія Сомса – дуже проста: він не викликає кохання, але не настільки товстошкірий, щоб не відчути цього…Навіть дочка Флер не любить Сомса так, як він, на його думку, того заслуговує.
Сомс має пережити багато випробувань. Його невмируща пристрасть до Ірен, принизливі спроби повернути її, бажання мати наслідника, брак без усякого кохання з француженкою Аннет – Сомс проходить крізь усе це, щоб пізнати велику любов до своєї дочки-одиначки Флер. Це почуття і мудрість, що приходить з роками, пом’якшують його серце. Проте Голсуорсі співчуває не лише особистим переживанням Сомса. Він розділяє його хвилювання щодо майбутнього Англії. В період післявоєнної кризи, коли відчуття незмінного добробуту змінилося усвідомленням нестабільності в країні, Сомс Форсайт якби стає для Голсуорсі втілення бажаної стабільності, надійності, міцності. З ним він пов’язує свої уявлення про найкращу пору життя.
В порівнянні з новим поколінням післявоєнної молоді старше покоління Форсайтів уже не здається йому гідним лише осуду. Продовжуючи розвивати тему кризи Форсайтів, історичну закономірність цього процесу, Голсуорсі шкодує тих золотих часів, що минають.
В «Сучасній комедії» межі сімейного роману розширюються, в поле зору письменника потрапляють складні протиріччя суспільного життя післявоєнної Англії. Голсуорсі гостро відчуває кризу традиційного суспільства і передає атмосферу післявоєнних років. Змінюється тон оповіді. Шалений темп життя передається в картинах, що швидко змінюють одна одну. Голсуорсі бентежить неясність майбутнього, він відчуває нестабільність сучасної епохи з її переоцінкою цінностей, з ярко вираженим прагненням молоді взяти від життя все можливе, з її нестриманим потягом до задоволень.
Флер, Майкл не цінують традиції своїх батьків та дідів, шукають в житті все нових та нових гострих емоцій, і ця постійна гонка за розвагами, відсутність певних занять та ідеалів, цинічне ставлення до всього, що їх оточує, спустошує їхні душі.
Велику увагу приділено тут критиці модерністського мистецтва. Живопис, музика, поезія заражені формалізмом, що, на думку Голсуорсі, є отрутою для мистецтва. Молодий поет Уілфрід Дезерт, що пройшов крізь вогонь війни, втратив усі ідеали своєї молодості, але, як і багато інших молодих людей «втраченого покоління», не знайшов нових. Його поезія – це крик відчаю, прояв повної зневіри в життя та заперечення усіх її цінностей.
Кожен з молодих героїв «Сучасної комедії» не вдоволений своїм життям, страждає через його протиріччя, але не може знайти впевненості в тому, що його оточує. Старовинна китайська картина, яку Сомс дарує доньці Флер, пояснює назву першого роману «Сучасної комедії». На картині зображено білу мавпу. Вона тримає шкірку з’їденого апельсину та дивиться на глядача сумними очима, повними туги та розпачу. Ця картина виражає думку про спустошеність сучасного життя. Ця ідея розкривається в розмові між Сомсом, Флер та знайомим художником Обрі Гріном:
“I don’t know where I’ve seen a more pungent satire on human life.”
“I don’t follow,” said Soames dryly.
“Why, it’s a perfect allegory, sir! Eat the fruits of life, scatter the rinds, and get copped doing it. When they’re still, a monkey’s eyes are the human tragedy incarnate. Look at them! He thinks there’s something beyond, and he’s sad or angry because he can’t get at it. That picture ought to be in the British Museum, sir, with the label: ‘Civilisation, caught out.’”[3, c.141].
Голсуорсі з неприкритою іронією описує діяльність парламентарів, їхні гучні, але пусті промови, що не змінюють тяжкого стану в країні. Марними виявляються й спроби Майкла Монта (він – член парламенту) припинити безробіття, що зростає. Розроблений ним план переселення дітей з робітничих сімей в колонії також не є реальним.
Стилю Голсуорсі притаманний широкий епічний розмах, значущість соціально-психологічних узагальнень, майстерство і тонка спостережливість в зображенні повсякденної дійсності, критицизм, поєднаний з вишуканим ліризмом. В цьому романі велике значення відіграє невласне пряме мовлення, яке, як ми казали вище, широко використовувала Джейн Остін, значно опереджаючи свій час. Лінгвостилістичні прийоми Голсуорсі також відрізняються різноманітністю. Фразеологія в його романі також широко представлена, в тому числі й фразеологічні одиниці порівняння, частотність яких досить висока (див. табл.2, с.71). Серед компаративних фразеологізмів є повні й усічені форми, ад’єктивні та дієслівні структури з різною семантикою – зооніми, топоніми, етноніми, тощо, типологію та специфіку яких ми детально розглядали в другому розділі нашого дослідження. Так, перша фраза одинадцятого розділу містить в собі одразу дві компаративні одиниці, що дозволяє миттєво привернути увагу читача та посилити емоційний ефект:
For a week Bicket had seen ‘the job,’ slippery as an eel, evasive as a swallow, for ever passing out of reach[3, c.92].
Найбільшу кількість їх ми зустрічаємо в невласно прямому мовленні, де вони допомагають зобразити роздуми, емоції, внутрішній стан того чи іншого персонажу:
How could the fellow talk like this, and look as bright and pink as a new penny? It confirmed the theory that he didn’t care what happened. And, suddenly, Soames resolved to try a shot [3, c.216].
The thing was plain as a pikestaff; for omitting a limit of liability this chap had got his commission! [3, c.117].
His brain, working like a squirrel in the small hours, grasped the great, the incalculable advantage of coloured balloons over all other forms of commerce [3, c.92].
Серед персонажів саме Сомс Форсайт віддає найбільшу перевагу компаративних фразеологізмам в своєму як прямому, так і невласно прямому мовленні:
“Sloppy, are we?” said Soames. “You’re talking like a child. Could a sloppy people ever have reached our position in the world?” [3, c.110].
Soames had a momentary vision of dying donkeys laden with pictures of the nude, stepping off the edge of the world. Refusing its extravagance, he raised his eyes, just in time to see St. Paul’s, as large as life. That little beggar with his balloons wasn’t there today! [3, c.214].
For one person who took a line, a hundred followed on, like sheep! [3, c.255].
“I?” said Soames. “I only know the chap’s as cool as a cucumber. I’m going in here. Good-bye!” [3, c.218].
В мові аристократа Майкла Монта (або його роздумах, виражених невласно прямим мовленням) теж присутні компаративні фразеологізми, але з дещо іншими образами для порівняння – менш конкретними або менш шаблонізованими:
Michael took up the proofs, and read two poems. Bitter as quinine! The unrest in them—the yearning behind the words! Nothing Chinese there! [3, c.207].
A faint last mutter roused him to look at her once more, high on her pillows by the carefully shaded light. Young—young! Colourless, like a flower in wax! [3, c.239].
Світу багачів в романі протиставлений торговець повітряними кулями Тоні Бікет, який має принижуватися щодня, аби хоч якось забезпечити собі і своїй коханій дружині Вікторін виживання:
When Bicket had gone out of a morning with his tray and his balloons not yet blown up, she would stand biting her finger, as though to gnaw her way to some escape from this hand-to-mouth existence which kept her husband thin as a rail, tired as a rook, shabby as a tailless sparrow, and, at the expense of all caste feeling, brought them in no more than just enough to keep them living under a roof[3, c.119].