Від основи іменника + tus утворюються іменники четвертої відміни зі значенням дійової особи : magistratus –сановник, представник влади.
Від основи іменника + istaутворюються іменники чоловічого роду першої відміни зі значенням дійової особи: citharista –кіфарист, той, хто грає на кіфарі.
Від основи іменника + ulus (a, um), + olus (a, um), + culus (a,um), + ellus (a,um), + ullus (a, um)утворюються іменники чоловічого роду другої відміни на -us, жіночого роду першої відміни на -а, середнього роду другої відміни на -um зі значенням зменшення:hortulus –садок; foliolum –листок; particular – частинка; opusculum –невеликий літературний твір; tabella – дощечка; homullus – чоловічок.
3. Від основ прикметників утворюються іменники, що закінчуються закінченнями – tudo, - tas.
Від основ прикметника + tudo утворюються іменники жіночого роду третьої відміни зі значенням якості: amplitude – величина.
Від основи прикметника + tas утворюються іменники жіночого роду третьої відміни зі значенням якості: universitas –цілість, сукупність.
Прикметники утворюються від основ іменників і дієслівних основ інфекта і супіна.
1. Від основ іменників утворюються прикметники із закінченнями: -anus, -inus, -arius, -icus, -alis, -aris, -osus.
Від основи іменника + anus, a, umутворюються прикметники першої і другої відмін зі значенням приналежності, властивості: urbanus –міський; Romanus – римський.
Від основи іменника + inus, a, umутворюються прикметники першої і другої відмін зі значенням властивості або приналежності: femininus – жіночий.
Від основи іменника + arius, a, umутворюються прикметники першої і другої відмін зі значенням властивості або приналежності: ordinaries –розташований за порядком.
Від основи іменника + icus, a, umутворюються прикметники зі значенням властивості або приналежності: metallicus –металічний.
Від основи іменника + aris, e утворюються прикметники третьої відміни зі значенням властивості або приналежності: militaris –воїнський, воєнний.
Від основи іменника +alis, e утворюються прикметники третьої відміни зі значенням властивості або приналежності: localis –місцевий.
Від основи іменника + osus, a, umутворюються прикметники першої та другої відмін зі значенням ознак вищого ступеня приналежності: bellicosus – войовничий.
2. Від дієслівних основ інфекту або супіну прикметники утворюються з кінцевими словотвірними елементами: -ilis, -bilis, -idus, -ivus.
Від основи інфекту + ilis, eутворюються прикметники третьої відміни зі значенням стану: fragilis –ламкий, крихкий.
Від основи інфекту + bilis, eутворюються прикметники третьої відміни зі значенням пасивної якості: stabilis –постійний, стійкий.
Від основи інфекту +idus, a, umутворюються прикметники першої, другої відміни зі значенням постійної якості: validus – здоровий.
Від основи супіну +tivus, a, um / + sivus, a, umутворюються прикметники першої та другої відміни зі значенням якості: activus –діяльний, діючий; passives – чутливий.
Отже, як бачимо, в процесі адаптації латинізмів мовцями на сучасному ґрунті польської мови відбувається залучення словотворчих формантів до утворення слів, пристосування слів латинського походження до власне польського мовлення. Так, може відбуватися усічення частини словотворчого засобу, частина префіксів або суфіксів нерідко асимілює в мовному потоці, що накладає свій відбиток на писемне мовлення.
Щодо словотворчої продуктивності латинських афіксів, то можна зробити висновок, що префіксальним способом творення активно творяться дієслова з різними відтінками значення (доконаності / недоконаності, наближення / віддалення тощо), які надають саме префікси в результаті словотворення. За допомогою ж суфіксів активно утворюються іменники та прикметники. Іменники та прикметники можуть утворюватися від різних твірних основ. Частіш за все – іменні основи та дієслівні основи. У процесі творення нових слів часто відбуваються певні фонетичні зміни всередині похідного слова, що ще раз свідчить про те, що слова латинського походження або слова, утворені за допомогою латинських афіксів, адаптуються до вимог сучасної польської мови.
Отже, аналіз латинізмів у сучасній польській мові показав, що незважаючи на тривалий інтенсивний вплив латинської мови на польську, кількість латинізмів у сучасній польській мові відносно невелика – 4,4% загального словникового запасу. Разом із тим слід підкреслити той факт, що семантичне багатство, стилістична розмаїтість, досить висока частотність уживання в окремих функціональних стилях і в мові в цілому, висока словотворча активність дозволяють зробити висновок про значну роль латинських запозичень у лексико-семантичній системі сучасної польської мови.
У роботі розглядаються основні теоретичні питання, пов'язані з проблемою польсько-латинських мовних контактів, визначається ступінь впливу латинської мови на польську в процесі історії становлення й розвитку польської мови, розглядаються наслідки запозичення на сучасному ґрунті. Лексичним запозиченням ми вважаємо іншомовне слово, що проникло в систему мови реципієнта та зареєстроване його тлумачними словниками. Як латинське лексичне запозичення в польській мові розглядається будь-яке слово латинського походження (незалежно від шляхів його проникнення до польської мову), що функціонує як лексична одиниця в певній сфері людської діяльності на даному етапі розвитку мови реципієнта, і, отже, зафіксоване в SJPSz. Таке тлумачення латинізмів, безсумнівно, відповідає тому величезному впливові, що визначив латинську мову як показник формування всієї понятійної основи європейських мов, і одночасно сприяє більш повному виявленню результатів польсько-латинських контактів на рівні лексики.
Запозичення – це перехід елементів однієї мови в іншу як результат взаємодії мов. Запозичення – невід’ємна складова процесу функціонування та історичної зміни мови, один із основних джерел поповнення словникового запасу. Запозичені слова відображають факти етнічних контактів, соціальні, економічні і культурні зв’язки між мовними групами. При запозиченні значення слова часто змінюється, деколи слово набуває навіть нового значення, що не зафіксоване або маловживане в мові-носії.
Дана тема вивчалась і вивчається багатьма вченими, однак вона залишається актуальною і на сьогоднішній день. У даному дослідженні головна увага приділяється вивченню шляхів та методів запозичення, зроблений статистичний аналіз щодо частотності вживання латинізмів у різних функціональних стилях сучасної польської мови, аналізуються активні способи творення слів на ґрунті латинських запозичень та за допомогою латинських словотвірних формантів, вивчається рівень адаптованості латинізмів до загальнонародної польської мови.
Латинська мова, будучи провідною мовою Польщі в ХV столітті, зробила значний внесок в поповнення словникового запасу країни. Польська мова надзвичайно насичена латинізмами, які вживаються в різних сферах життєдіяльності.
Разом із тим, у деяких випадках, запозичення до польської термінології відбувається без попереднього аналізу існуючих можливостей утворення термінів з використанням різних засобів польської мови. Запозичення не є однорідним явищем. Воно може відбуватись на різних мовних рівнях, і в залежності від цього, можна виділити окремі види і підвиди запозичень, які відрізняються характером матеріалу, який переноситься з однієї мови в іншу.
Утворення термінів з латинських слів, особливо коли вони будуються на основі коренів, яких не існує в польській мові, видається більш легким, порівняно зі створенням термінів із елементів рідної мови.
Асиміляція запозичень у польській мові – поетапний, багатоплановий процес, провідну роль у якому відіграє введення запозичення до лексико-семантичної системи мови.
Кожна мова запозичує чужоземні слова. Це об'єктивний процес, що проявляється більшою чи меншою мірою в кожній мові. Не оминає він і польської мови. Але його необхідно контролювати, щоб мова зберігала свою цілісність і не перетворилася на таку собі суміш різних мов. У польській мові сталою є традиція заміняти будь-які нові слова іншомовного походження польськими відповідниками. Скажімо, в галузі фізико-математичних наук ця традиція вже нараховує понад сотню років, і давно ніхто не дивується, що навіть такого поширеного в науковій літературі слова як інтегралтам нема, а є польський відповідник.
Успішно протистоять поляки і навалі слів-кальок в галузі новітніх інформаційних технологій, при комп'ютеризації всіх сфер виробництва й обслуговування. Наприклад, там повністю перекладено польською мовою основні програмні продукти.
Проблема запозичення латинських слів до польської термінології показує, що запозичення, як спосіб поповнення спеціальної лексики для найменування нових понять, диференціації і деталізації існуючих понять, заміни зворотів та усунення омонімії є позитивним явищем.
Латинізми у польській мові функціонують у різних функціональних стилях. Проведений аналіз показав, що найбільша кількість латинських запозичень зафіксована в художньому стилі. Це можна пояснити багатьма чинниками: латинізми використовуються авторами художніх творів з метою передачі колориту певної епохи, як засіб характеротворення, для створення певного емоційного забарвлення – піднесеності, урочистості тощо. Більшість подібних запозичених слів зустрічається в художніх творах на історичну тематику.
На другому місці за частотністю вживання латинських слів виступає науковий стиль. Цей факт легко пояснити запозиченням різноманітних термінів на ранньому етапі становлення мови. Більшість мов запозичила назви термінів із різних наукових сфер саме з латинської мови, чим пояснюється існування значної групи так званих інтернаціоналізмів на сучасному етапі існування різних мов світу.
Окрім запозичення з латинської мови цілих слів, а інколи навіть сполучень слів або й сталих виразів, відбувається запозичення окремих частин слів в якості словотворчих формантів. Афікси латинського походження адаптуються до сучасної системи словотвору польської мови й активно функціонуються для створення нових слів. Найбільш продуктивними у відношенні творення нових слів виступають суфікси і префікси латинського походження. Складні слова латинського походження в лексичній системі сучасної польської мови зустрічаються дуже рідко.