ПЛАН.
1. Банк Франції.
2. Французські комерційні банки.
3. Ощадні каси Франції.
4. Французські ділові банки.
Банк Франії.
Банк Франції був заснований в 1880 році за ініціативою Наполеона І і першочергово функціонував як приватне акціонерне товариство. Поступово він почав виконувати функції центрального банку, в часності емісійну, а в 1848 році перетворився в єдиний емісійний центр держави. Лише в 1936 році у відповідності з прийнятим законом Банк Франції перейшов до під контроль уряду, в результаті чого виконавчі органи отримали повноваження назначати керівників основних підрозділів Банку. В 1945 році Банк був націоналізован. Його акціонерний капітал (50 млн фр.) був викуплен на протязі 20 років за високим курсом акцій шляхом обміну їх на 3%-ві державні облігації. Статус державної установи Банк Франції зберігає і в теперішній час. До 1993 року він діяв на основі Уставу 1973 року.
В 1993 році був прийнят Закон про Устав Банка Франції. У відповідності з ним Банк Франції розробляє і проводить грошово-кредитну політику в цілях забезпечення стабільності цін і виконує свою місію в межах загальної економічної політики уряду.
Для сучасної функціональної структури Банку Франції характерна централізація адміністративної влади в руках керуючого. Він і обидва його замісника призначаються директором Ради міністрів Франціїстроком на 6 років без права відгуку і не можуть займати ці посади більш двох строків. Такий порядок призначення - свого роду гарантія незалежності центрального банку. Керуючий , вік якого не повинен перевищувати 65 років приносить присягу президенту республіки.
Керуючий, наділенний широкими повноваженнями і правами, здійснює керівництво Банком Франції, визначає загальні напрямки діяльності всіх його підрозділів.
Йогму надано право назначати службовців на всі посади в Банку, за виключенням директора філії Банка - його кандидатуру він може лише запропонувати, а призначає на цю посаду Міністр економіки і фінансів Франції.
Функції замісників керуючого Банком чітко розмежені: одни з них відповідають за питання грошової політики, другий - за адміністративні питання.
Керує Банком Франції Генеральна Рада, до складу якого входить Рада по грошовій політиці, створена в 1993 році у відповідності з Законом про Устав Банка Франції. Рада по грошовій політиці розробляє напрямигрошової політики і відслідковує динаміку грошової маси та її агрегатів; визначає порядок проведення Банком Франції позичкових, облікових, заставних, валютних операцій, угод з обратним викупом, надання гарантій за даним видами операцій; встановлює параметри політики обв’язкових резервів (базу вирахування, нарми відрахувань).
До складу Ради з грошової політики входять Кероючий Банком Франції (председательРади). Два його замісника і шіть висококваліфікованих спеціалістів в області грошово-кредитних проблем, фінансів і економіки, які призначаються Радою міністрів країни, кандидатури яких пропонують представники палат парламенту і Глава Економічної і Соціальної Ради. Строк повноважень кожного члена даної Ради (крім керуючого і його замісників) визначається за жеребкуванням; для двох представників встановлюється строк у три роки, для двох інших- шість рокв і для двох останніх - 9 років.Члени Ради не можуть бути обрані на другий строк, за виключенням лише представників, що здійснюють свої повноваження на протязі трьох років.
Рада з грошової політики скликається за ініціативою її голови (керуючого Банком Франції) не меньше одного раза в місяць. Рішення Ради мають силу закону при наявності 2/3 його членів. При відсутності кворума Рада з грошової політики скликається повторно, і тоді рішення може бути прийнято простою більшестю голосів. При рівній кількості голосів “ЗА” і “ПРОТИ” вирішальним є голос голови.
В засіданні Ради мають право приймати участь Пем’єр Міністр і Міністр економіки і фінансів, але без права голосу, хоча вони мужуть запропонувати на обговорення Ради будь-який проект рішення.
До Генеральної Ради крім членів Ради з грошової політики входять голова Державного Казначейства (що призначається директором ради міністрів Франції) і голова від службовців Банку Франції, обираємий строком на 6 років.
Головою Генеральної Ради є Керуючий Банком Франції, який визначає повєстку дня засідань Ради. В компетенцію Генеральної Ради входять розгляд загальних питань управління Банком, в часності кадрової політики і штатного розпорядку; прийняття бюджету Банка і внесення в нього змін; складання та затвердження балансового звіту; розробка проекту використання прибутку; визначення розміру дивідендів, що відраховуються державі тощо.
Керуючий Банком Франції має і ряд повноважень, що надаються йому Генеральною Радою; він може самостійно встановлювати порядок інтервенційних операцій і розмір процентних ставок; від імені Генеральної Радикеруючий щорічно представляє президенту Франції звіт про діяльність Банку.
Рішеннч Ради, які приймаються простою більшістю голосів, мають силу лише при участі в засіданнях не меньш 7 його членів. При равній кількості голосів “ЗА” і “ПРОТИ” вирішальним стає голос голови.
Спецефічним для Генеральної Ради є та обставина, що на його рішення здійснює великий вплив фінансовий інспектор, який призначається Міністром економіки і фінансів і представляє в Банкє Франції керівництво країни. Фінансовий інспектор може приймати участь в засіданнях Державної Ради і має право оспарівать його рішення або настаювати на повторному обговоренні будь-якого питання.
На засіданнях Генеральної Ради присутні також 2 аудитора, які призначаються Радою для проведення перевіркифінансових звітів Банка Франції.
Організаційна структура Банка Франції представлена центральними підрозділами в Парижі і розгалуженою мережою філій (212) розташованих по всій країні. Кожну філію очолює директор, що призначається Міністром економіки і фінансів за пропозицієюкеруючого Банком Франції. При кожній філії є консультаційний орган - рада, кількість радників в якій (з числа відомих підприємців) складає від 6 до 17 чоловік в залежності від розміру філії. Призначення радників строком на 3 роки виконує Генеральна Рада за рекомендацією керуючого Банком Франції. Радники зобов’язані надавати директору філії інфрмацію про стан та перспективи економічної діяльності в даному регіоні (районі) і давати відповідні рекомендації.
В функції філій входять: випуск банкнот в обіг; обслуговування клієнтури, наприклад по операціях з цінними паперами; організація клірингових розрахунків через розрахункові палати; сбор інформації про діяльність кредитних установ; оцінка банківських ризиків; консультування підприємств за питаннями фінансового аналізу і експертизи; сбор і аналіз економічної і фінансової інформації на регіональному рівні, в часності за допомогою кон’юнктурних обстежень в різних отраслях економіки.
Таким чином, організаційна структура, що склалася в Банку Франції, забезпечує виконання покладених на нього задач. Цьому сприяє підвищення ступеня незалежності центрального банка, досягнуте завдяки прийнятому в 1993 році Закону про Уста Банка Франції.
Французські комерційні банки.
Традеційно до реорганізації кредитних установ в 1984 році, у Франції розрізнялись три категорії цих банків в залежності від строку по депозитно позичкових операціях, розмірів участі у капіталах підприємств і спеціалізації.
І група - депозитні банки
ІІ група - ділові, фондові, інвестеційні.
ІІІ група банки довго- та середньострокового кредиту.
Депозитні банки спеціалізувалися на депозитно-позичкових операціях; ділові - на участі в капіталах і управлінні підприємствами, в засновницькій діяльності і довгостроковому кредитуванні; банки довго- та середньострокового кредиту - на депозитно-позичкових операціях строком більше 2-х років.
Французські комерційні банки все більше організуються в “туманності” і “архіпєлагі” дрібних і середніх банків (з балансами від 200 млн фр до 10 млрд фр) навколо “ядра”, яке складають або три крупних в національному маштабі банка: Національний парижський банк (Банк насіональ де Парі), Креді Ліоне ат Сосьєте Женераль; або фінансові компанії, глвою яких є інвестеційні банки: Суец або Паріба; або депозитний банк, який за родом діяльності починає тяготіти до інвестеційного, але хоче зберігти і свої депозитні операції - Промисловий кредит Франції і Промисловий комерційний кредит.
Зрозуміло, що залишається велика кількість незалежних і доолі крупних банків державних або приватних, але феномен “архіпелагізації” продовжує розвиватися; фактично цей процес концентрації не припинявся з кінця війни, його кульмінацією було злиття в 1967 році Націонильного банку для торговлі і промисловості з Національним парижським банком обліку цінних паперів, потім процес значно прискорився в період націоналізації з 1982 р по 1986р.
Не дивлячись на процес приватизації, на державний сектор продовжує приходитись ще значна кількість комерційних банків. З 1946 р. Були націоналізовані Креді Ліоне, Національний банк для торгівлі і промисловості і Національний парижський банк обліку цінних паперів, одночасно в інвестеційних банках з’явилися урядові комісари.
В1982 р були додатково націоналізовані ще 39 банків, в тому числі фінансові компанії, бувші інвестеційні банки; в часності, були націоналізовані всі банки, вже належавші “гігантам” або Парижському промисловому і комерційному кредиту або Паріба (Креді дю Нор), це відбувалося по мірі того, як їх баланс починав перевищувати 1 млрд фр. В результаті цього мироприємства було “націоналізовано” біля 90% депозитів і 84% кредитів банків країни. Результат цієї націоналізації, її позитивним активом, не вдуючися в політичні дискусії, безумовно є спасіння банків, котрі, залишившись приватними, випробували б значні труднощі(Банк Ротшильда, Вормса, Креді дю Нор), перебудова банківської системи, тобто її зміцнення, що було набагато складніше зробити, якщо б у банків не було одного і тогоже власника і, накінець, організації більш інтенсивного соціального діалогу між цими банками, що диктувалося законами держсектора.