Наскельні малюнки і скульптури, що зображують тварин, збереглися в деяких печерах, які були житлом стародавніх людей. Чимало було художників-анімалістів і в пізніші епохи. Всесвітньо відомі такі шедеври образотворчого мистецтва, як "Граки прилетіли" (1871) О. Саврасова, "У голубому просторі" (1918) А. Рилова та інші полотна вітчизняних майстрів пензля, на яких втілено тварин.
У кіномистецтві значна увага приділяється створенню природничих кінофільмів різних жанрів, серед них стрічки про тварин викликають найбільший інтерес і увагу глядача. Великою популярністю користується телевізійна передача "У світі тварин". А яке задоволення одержують глядачі — шанувальники циркового мистецтва, коли на арені виступають тварини-актори — собаки, ведмеді, слони, коні та ін.
Особливе місце в художній літературі належить анімалістичним творам. Видатні письменники-прозаїки Л. Толстой, А. Чехов, Д. Мамін-Сибіряк, І. Франко, Дж. Лондон та інші присвятили чимало казок, оповідань та повістей тваринам. А твори таких письменників-анімалістів, як В. Біанкі, М. Пришвін, Е. Сетон-Томпсон, користуються в нашій країні любов'ю і дітей, і дорослих.
Останнім часом особливу увагу читача викликають науково-популярні книги, авторами яких є вчені-зоологи (М. Плавильщиков, П. Мантейфель, Л. Беме, М. Зверев та багато інших). Широко відомі імена таких талановитих популяризаторів зоологічної науки і захисників тваринного світу, як радянський письменник-анімаліст І. Акі-мушкін та англійський зоолог Дж. Даррелл.
За часів науково-технічної революції інтерес до тварин не зменшився. Навпаки, досконалість будови і функцій окремих органів тварин, що виникли в процесі їх тривалого історичного розвитку, привернули до себе увагу інженерів. Так з'явилася наука біоніка, що вивчає деталі будови організмів з метою створення машин, приладів, механізмів тощо, близьких за принципом будови до органів або систем органів тварин. На її рахунку — чимало успіхів.
Потяг до природи збільшився в наш час, коли багато людей, проживаючи у великих містах, мимоволі віддаляються від неї. Неабияку увагу привертають до себе тварини, які відрізняються від інших особливостями своєї будови або поведінки, виділяються розмірами, формою тіла, забарвленням, пересуванням, чисельністю, своєю корисністю або шкідливістю.
Дана книга має на меті познайомити саме з такими тваринами, з їх значенням у житті природи і людини. А це сприятиме розв'язанню однієї з найважливіших проблем сучасності — справі охорони природи, охорони рослин і тварин та того середовища, в якому вони існують.
У нашій країні велику роль відіграють заповідники, які є вищою формою охорони природних ділянок. Зараз їх близько 120, а в найближчі роки передбачається організувати принаймні ще 25 заповідників. Тоді їх загальна площа становитиме 12,5 тис. га. Крім того, функціонують ще майже 1,5 тис. заказників і кілька національних парків. В основному саме завдяки діяльності заповідників і заказників вдалося зберегти і відновити чисельність 18 дуже рідкісних видів звірів та близько 30 видів птахів.
Те, що сьогодні існують зубри та в їх стадах вже налічують сотні особин,— заслуга Біловезького, Приоксько-Тераського та Кавказького заповідників. Якщо досі зберігся кулан, то завдячувати цьому треба Бадхізькому заповіднику (Туркменія). Найстаріший з наших заповідників — Баргузинський (північно-східне узбережжя Байкалу) відіграв величезну роль у значному збільшенні чисельності соболя.
Від остаточного винищення річкового бобра врятовано створенням Воронезького заповідника. Збереженню хохулі — рідкісного хутрового звірка — сприяє Хоперський заповідник. Стародавню антилопу — сайгака охороняє заповідник Барса-Кельмес (острів на Аральському морі).
Сіхоте-Алінський та Лазовський заповідники — надійний притулок усурійського тигра, плямистого оленя та горала, Кандалакшський заповідник — гаги, цінної північної качки, від якої отримують високоякісний пух.
Екологічні та природоохоронні дослідження на Україні в системі АН УРСР здійснюються з перших років її існування, проте особливого масштабу вони набули останнім часом. Українські біологи провадять екологічні та біогеоценологічні дослідження в республіканських заповідниках (Чорноморському, Асканія-Нова, Карпатському, Поліському тощо). З розвитком зоологічної науки, з відкриттям нових видів і глибшим вивченням організації і походження тварин, систематика поступово удосконалювалась, виділялися нові систематичні одиниці (навіть такі великі, як типи), змінювалась послідовність розміщення окремих одиниць у системі.
Сучасна система є природною, бо відображає спорідненість організмів і певні етапи їхнього історичного розвитку.
Типи у природній системі розміщують у висхідному, поступальному порядку, від простіших до складніших, бо такий принцип дає можливість відобразити головні етапи еволюції органічного світу.
Основні типи і класи тварин
I тип — найпростіші (30 тис. видів) — мікроскопічні одноклітинні тварини. Всі життєві функції у них виконують окремі частини клітини — органоїди, або органели.
До типу входить 4 основних класи. 1. До саркодових, або корененіжок (10 тис. видів) належать різні види амеб, форамініфери (морські корененіжки з вапняковою. черепашкою), радіолярії, або променяки, та ін. Ці найпростіші пересуваються за допомогою несправжніх ніжок— тимчасових виростів протоплазми. 2. Представниками джгутикових (6—8 тис. видів) є евглена зелена— мешканець забруднених водойм і інші споріднені форми, а також різні паразити — збудники хвороб (сонної, пендинської виразки та ін.). Вони рухаються за допомогою одного або кількох джгутиків — постійних тонких виростів протоплазми. Зараз вважають, що стародавні джгутикові дали початок іншим класам найпростіших, а також колоніальним формам, від яких пішли багатоклітинні тварини. 3. Споровики (7 340 видів) — виключно паразитичні найпростіші, які при розмноженні утворюють спори (зародок, вкритий щільною оболонкою). Представники: малярійний паразит, кокцидії, грегарини та ін. 4. Інфузорії (6 тис. видів) — найскладніші за організацією найпростіші, які пересуваються за допомогою війок. У цьому класі багато вільноживучих і паразитичних видів.
II тип — губки (5 тис. видів). Це майже виключно морські, найпримітивніші багатоклітинні двошарові тварини. У процесі зародкового розвитку в них утворюється лише два зародкові листки, або шари (ектота ентодерма), з яких і розвиваються всі органи двошарових тварин. У типі 3 класи: вапнякові, скляні та звичайні губки.
III тип — кишковопорожнинні (9 тис. видів) — також примітивні двошарові, переважно морські тварини з радіальною (променевою) симетрією. Стінки тіла оточують порожнину тіла. У зовнішньому шарі — ектодермі розташовані кропив'яні клітини з капсулою, виповненою отрутою, і спірально закрученою ниткою, що при подразненні клітини викидається назовні, несучи на собі отруту. В ектодермі є також нервові клітини, які, сполучаючись відростками, утворюють примітивну нервову систему. У типі 3 класи: гідроїдні (2700 видів), сцифоїдні (2 тис. видів) — переважно крупні вільноплаваючі медузи з драглистим дзвоноподібним тілом; корали (6100 видів) — одиночні (актинії) та колоніальні коралові поліпи з добре розвиненим, переважно вапняковим скелетом.
IV-тип — плоскі черви (6 тис. видів) — примітивні двобічносиметричні тришарові тварини, в яких крім зовнішнього і внутрішнього в процесі історичного розвитку виник третій зародковий шар, з якого розвивається складна м'язова система. Вони мають плоске, іноді почленоване тіло, значну частину якого складає шкірно-мускульний мішок з епітелію 1і системи м'язів. У них є органи травлення, виділення, розмноження, нервова система. У типі 3 головних класи: війчасті черви, або турбелярії—1500 видів вільноживучих морських і прісноводних червів; присисні, або трематоди. (З тис. видів) — паразити з непочленованим листовидної форми тілом, представник — печінковий сисун (фасціола); стьожкові черви, або це сто д и (1500 видів) — паразити з почленованим тілом, до яких належать бичачий і свинячий солітери, широкий стьожківець та ін.
V тип — круглі черви (близько 10 тис. видів) — широко розповсюджені на всій земній кулі. Серед кількох класів найбільший і найважливіший — нематоди (10 тис. видів), до якого належать усім відомі гельмінти: аскариди, гостриці, волосоголовці, трихіни тощо та багато вільноживучих форм (морських, прісноводних, ґрунтових) і рослинних паразитів. Деякі спеціалісти вважають, що кількість видів нематодів досягає мільйона.
VI тип — кільчасті черви, або кільчаки(близько 7 тис. видів) — порівняно більш високоорганізовані, переважно вільноживучі, водяні або грунтові тварини. В типі є 3 головних класи. Малощетинкові(2400 видів) — переважно грунтові, з слабо відокремленою головою і невеликою кількістю щетинок на кільцях.
Типові представники — різні дощові черви. Багатощетинкові (4000 видів) — морські донні черви з добре відокремленою головою і з лопастями на члениках, які несуть велику кількість щетинок. Представником цього класу є нереїси — цінний корм для риб. П’явки (300 видів)— безщетинкові, за рідким винятком прісноводні,напівпаразитичні і хижі кільчасті черви. Від стародавніх багатощетиннових кільчастих червів походять молюски і членистоногі.
VII тип — молюски (108 тис. видів) — другий закількістю видів. У них м'яке несегментоване тіло, найчастіше вкрите вапняковою черепашкою, вистеленою складкою шкіри — мантією, яка виділяє речовини, що утворюєчерепашку. Органом руху є мускулиста нога. Головні класи: 1) черевоногі молюски (близько 90 тис. видів)— мешканці водойм і суші. Асиметричне тіло поділяється на голову, тулуб і ногу. У роті є язик, вкритий зубчиками (радула). Черепашка суцільна, спірально закручена, в деяких редукована (слизні). Найвідоміші представники нашої фауни: ставковики (великий, малий, вушковий), живородка, катушка, слимак виноградний, слизень звичайний. 2) У двостулкових молюсків (15 тис. видів) черепашка складається з двох половинок, які закриваються м'язами — замикачами. Представники: жабурниця (беззубка), перлівниця річкова, скойка перлова, триданна гігантська, мідії, устриці, гребінці та ін. 3) Головоногі молюски (близько 600 видів) — виключно морські тварини, що відзначаються найвищою організацією серед безхребетних. Черепашка редукована і перетворилась у деяких форм в опорну пластинку. На черевному боці тіла є особливий орган руху — лійка, що діє за принципом водяної ракети. На голові містяться щупальця, або "руки", з присосками. У роті є пара сильних щелеп і радула. Представники: кальмари, восьминоги, каракатиці, наутілуси, або кораблики перлові.