Напровесні, іноді коли ще не повністю розтанув сніг, хом'яки прокидаються від зимового сну і починають виходити з нір. У кінці квітня починають розмножуватися. Гніздову камеру для виведення малят влаштовують в одній з житлових камер, яку добре вистеляють м'якою сухою травою, подрібненою соломою або лускою із зерна вівса.
Тут самка після місячної, вагітності народжує близько десяти, а іноді й більше малят, причому старі самки дають за літо не менше двох приплодів. Малята швидко ростуть і вже в 20-денному віці переходять на рослинні корми. Розмножуватися молоді хом'яки починають на наступний рік.
Хом'яки — шкідники польових і городніх культур, їхні осінні запаси кормів — зерно хлібних культур, кукурудзи, горох, картопля тощо досягають близько 20 кг.
Проте кількість хом'яків в останні роки зменшилася настільки, що вони вже не являють серйозної загрози врожаям.
Значення хом'яків як хутрових звірів, хоч вони і мають теплу й міцну шкіру, невелике.
Ворогами хом'яків є лисиці, тхори, сови, а поблизу людських осель — бродячі собаки і коти.
Полівка звичайна
Зовнішнім виглядом і характером поведінки полівки звичайні дуже схожі на інші види мишовидних гризунів.
Належать вони до окремої підродини мишовидних гризунів — полівок.
Тулуб полівок до 12 см завдовжки, голова велика, з округлою мордою. Вуха маленькі, їх ледве видно з хутра. Відрізняв полівок від усіх мишовидних гризунів короткий хвіст, який завдовжки лише близько чверті довжини тіла.
Забарвлення волосяного покриву верхньої частини тіла звичайних полівок сіре, з рудуватим відтінком, черево біле. Хвіст двоколірний: зверху бурий, знизу білуватий.
Найкраще пристосувалися до життя на посівах сільськогосподарських культур. Особливо часто полівки звичайні оселяються на посівах озимини й багаторічних трав.
Узимку значна кількість полівок скупчується в скиртах соломи, ожередах сіна тощо.
Протягом більшої частини добової діяльності полівки риють численні нори, за що їх ще називають норицями.
На відміну від інших мишовидних гризунів нори, у яких живуть полівки, розташовані неглибоко, переважно в дерновому шарі ґрунту і мають велику кількість розгалужень, віднорків з окремими вихідними отворами. Свої нори полівки використовують і як "кормові ходи", де споживають підземні частини рослин. На поверхні землі, у трав'янистому покриві, вони протоптують цілу мережу стежок, які з'єднують численні вхідні отвори їхніх нір. Житлові камери, які містяться в цих норах, влаштовують на глибині 25 - 30 см.
Активні полівки майже протягом доби з невеликими перервами. Живляться зеленими частинами, корінцями і насінням різноманітних трав'янистих рослин. Але, оселяючись на сільскогосподарських угіддях, майже повністю переходять на живлення зерновими озимими та ярими культурами, бульбами картоплі тощо.
Серед усіх видів мишовидних гризунів полівки звичайні відзначаються виключною плодючістю. Розмножуються вони протягом усієї теплої пори року, проте за сприятливих температурних і кормових умов або поселяючись у скиртах соломи, нерідко дають приплоди навіть і взимку [5, 90].
Гніздові камери для виведення малят полівки влаштовують під землею, дещо глибше за житлові, здебільшого на глибині близько 50 см.
У такому гнізді, добре вистеленому м'якими розгризеними соломинками і сухою травою, після близько тритижневої вагітності самка в окремі роки може дати до десяти приплодів, по троє — четверо, до тринадцяти малят у кожному.
Малята полівок дуже швидко розвиваються. У тритижневому віці вже переходять до самостійного життя, через 40 днів після народження молоді полівки можуть дати перше потомство.
Поряд із здатністю до швидкого розмноження для полівок характерне коливання їх кількості на полях. Бувають роки масового розмноження, коли полівки досягають максимальної кількості.
Жодний вид шкідливих гризунів не завдає такої великої шкоди хлібам, як полівки. Під час масових розмножень вони можуть знищити зелені сходи жита, пшениці на дуже великих площах. Під час визрівання хлібів перегризають і звалюють стебла, на яких поїдають зерно, а цілі колоски затягують у комори своїх численних нір.
Значної шкоди полівки завдають городнім культурам, буряковим плантаціям, лісопосадкам і молодим плодовим садам. Садам особливо шкодять узимку, коли під сніговим покривом обгризають — "окільцьовують" — кору на стовбурах саджанців біля самого кореня, внаслідок чого деревце гине.
Природних ворогів у полівок дуже багато, їх постійно переслідують усі хижі звірі і птахи. Під час масових розмножень з полівками ведеться боротьба хімічними та іншими способами, і лише виключна здатність швидко відновлювати свою кількість зберігає їх від повного винищення.
Сліпак звичайний
Зустрівши в природі сліпака, важко впізнати в ньому тварину, що належить до ряду гризунів, настільки дивовижно вся його будова пристосована до постійного підземного життя. Лише наявність однієї пари надзвичайно міцних різців загостреної, долотоподібної форми, які виразно, на відміну від інших землериїв, стирчать з рота, та відсутність ікол свідчать про належність цього звіра до ряду гризунів.
Верхні губи сліпаків заходять усередину ротової порожнини і утворюють своєрідний клапан, який надійно перешкоджає потраплянню землі в рот. Своєрідною пристосувальною ознакою до підземного життя сліпаків є їх незграбне валькувате тіло з дуже широкою сплющеною лопатоподібною головою і короткою шиєю, нерозвинуті вушні раковини, яких навіть не видно з хутра і які мають вигляд шкірної складки навколо маленького вушного отвору. Очі у сліпаків також повністю атрофовані і залишки їх заховані під шкірою. З обох боків голови тягнеться ряд жорстких пружних щетинок, що виконують роль органа чуттів. Ніс у сліпаків широкий, укритий міцним шаром дуже зроговілої шкіри. Хвіст дуже короткий і непомітний зовні. Ноги дуже короткі.
Від таких землериїв, як кроти, сліпак відрізняється тим, що його передні кінцівки не мають вигляду копальних органів. Численні підземні ходи сліпаки риють виключно за допомогою широких різців, якими вони вгризаються з грунт. Розпушений грунт проштовхують головою, як лопатою.
Довжина тіла сліпаків не перевищує 35 см. Волосяний покрив короткий, густий, шовковистий, не має відособленої ості. Забарвлення бурувато-палеве, з жовтуватим відтінком. Нижня частина тіла забарвлена так само, як і верхня.
Усе своє життя сліпаки проводять у норах, що пролягають на глибині 15 — 20 см. Система їхніх підземних ходів має величезну довжину: простягається на відстань до 400 м.
Землю з нір сліпаки викидають на поверхню, утворюючи конусоподібні купи, що зовні нагадують кротовини, тільки значно більших розмірів (до 40 см у діаметрі і до 30 заввишки). Такі купи розташовані близько одна від одної, тому заними можна визначити напрям підземних ходів сліпака.
Не маючи постійних вихідних отворів, ці звірі рідко виходять на поверхню. Для цього вони кожного разу проробляють спеціальний отвір назовні. Повернувшись у нору, ретельно закривають землею вихід [5,94].
Сліпаки дуже злобні, нерідко нападають один на одного, жорстоко кусають і завдають серйозних поранень. Прориваючи ходи, вони виявляють виключну обережність. У разі найменшого порушення тиші затаюються і надовго перестають рити.
Сліпаки виключно рослиноїдні тварини, живляться переважно соковитим корінням, кореневищами, бульбами, молодими корінцями деревних порід, лише зрідка споживають зелені частини дикорослих рослин. Проникаючи на сільськогосподарські угіддя, вони охоче споживають картоплю, моркву, цибулю тощо.
У зимову сплячку не залягають, лише перестають рити. Восени, коли грунт ще не промерз, сліпаки роблять на зиму великі запаси рослинних кормів, переважно корінців і кореневищ, відкладаючи їх у спеціальних кормових віднорках (коморах, виритих поруч з гніздовою камерою).
Гнізда для народження і виведення малят сліпаки влаштовують на великій глибині (може досягати 2 м і більше). Тут, раз на рік, у березні, самка народжує двох-чотирьох малят, які швидко розвиваються. У другій половині травня або на початку червня вони вже починають жити самостійно і навіть рити собі нори.
Якщо сліпаки оселяються на обробленій землі або в лісових розсадниках, вони можуть завдавати народному господарству значних збитків. На картопляному полі один сліпак лише за ніч підгризає до тридцяти кущів.
На сіножатях багаторічних трав сліпаки своїми викидами землі утруднюють косіння. Але особливо великої шкоди вони завдають, заготовляючи зимові запаси. Так, в одній коморі сліпака було виявлено близько 15 кг запасів — 8 кг шматків корінців дубових сіянців, 2 кг жолудів, 6 кг картоплі тощо.
Ще в недалекому минулому сліпаки були численними на території України гризунами і їх відносили до особливо шкідливих тварин, але в зв'язку з господарським освоєнням вільних, не зайнятих земель, сліпаки втратили властиве їм природне середовище і кількість їх в останні десятиріччя різко зменшилась. Нині як рідкісні види звірів нашої фауни вони вже не загрожують господарству людини і навіть занесені до Червоної книги УРСР, отже, підлягають охороні.
Ворогів у сліпаків небагато, від багатьох хижаків їх надійно врятовує підземний спосіб життя. Жертвами хижаків стають частіше молоді тварини, які починають самостійно розселятися.
Хутро сліпаків, що має гарний сірий колір з шовковистим відблиском і. міцну мездру, до останнього часу заготовляли як оздоблювальне.
3. Шкода гризунів для людини та засоби боротьби з найбільш численними представниками
Шкода, яку пацюки завдають людям, дуже велика. Добре відомо, що вони у значній кількості з'їдають харчові продукти та фураж; буває, нападають на домашню птицю, новонароджених поросят і навіть вигризають сало відгодованих свиней. Ці гострозубі тварини псують полімерну електроізоляцію, нищать тару, розгризають дерев'яні частини будівель, чим надзвичайно дошкуляють електрикам, автомобілістам, складським працівникам. Від них не рятують навіть такі будівельні матеріали, як цегла та скловата.