Депозитарієм інвестиційного фонду визнається юридична особа, яка здійснює відповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з активами фонду та облік руху активів на підставі депозитного договору. Депозитарій може здійснювати обслуговування операцій з цінними паперами шляхом бухгалтерських записів за допомогою комп'ютерної техніки. Депозитарій не може бути засновником, інвестиційним керуючим, а також кредитором інвестиційного фонду.
Депозитарієм інвестиційного фонду або інвестиційної компанії може бути лише комерційний банк, який внесений до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ і який має право здійснювати касове обслуговування клієнтів.
Умови здійснення комерційним банком функцій депозитарію передбачені Інструкцією про надання дозволу на здійснення діяльності як депозитарію інвестиційного фонду або інвестиційної компанії, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 19 квітня 1994 р. № 34.
Як уже зазначалось вище, крім інвестиційних фондів, спільне інвестування в Україні можуть здійснювати також інвестиційні компанії в особі їх взаємних фондів.
Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів. Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії, що створюється за рішенням її вищого органу. Цей орган затверджує також Положення про інвестиційну декларацію взаємного фонду.
Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди, які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування в порядку, встановленому законодавством України для інвестиційних фондів.
Законодавство України передбачає також і певні обмеження щодо діяльності інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній. Зокрема, Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (п. 17) з метою зниження ризику фінансових операцій і тим самим захисту коштів рядових інвесторів, вкладених у цінні папери фонду, інвестиційним фондам у процесі здійснення інвестиційної діяльності заборонено:
випускати облігації та векселі;
придбавати більш як 10 відсотків цінних паперів одного емітента та інвестувати понад 5 відсотків своїх цінних паперів у одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, зобов'язання державної скарбниці та в інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантовано урядом України; тримати в цінних паперах менш як 70 відсотків активів інвестиційного фонду;
купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду та інвестиційної компанії;
займатись представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;
брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;
здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду;
видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, для третіх осіб, укладати договори застави;
придбавати цінні папери повних та командитних товариств.
Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії сьогодні досить активно працюють на українському ринку цінних паперів. Це пояснюється, насамперед, тим, що в Україні вже створено мінімально необхідну нормативну базу для діяльності цих інвестиційних інститутів на ринку цінних паперів. Однак, на нашу думку, Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, незважаючи на його прогресивність у цілому, містить у собі значну кількість недоробок та положень, які на практиці можуть значно уповільнити та ускладнити процеси створення й активного функціонування цього виду інституційних інвесторів в Україні.
Зокрема, у Положенні про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії не визначено:
процедуру ліквідації інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній, порядок розрахунків з учасниками (за який час до закриття фонд повинен повідомити про це і який державний орган; форма такого повідомлення);
період, протягом якого повинен бути здійснений викуп інвестиційних сертифікатів;
за рахунок яких активів повинен бути здійснений викуп (грошові кошти, цінні папери) та ін.
Зараз ведеться активна робота над розробкою проекту закону України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії". Цим законопроектом пропонується принципово нова як 25 відсотками інвестиційних сертифікатів, схема створення та діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній в Україні. Зокрема, пропонується встановити, що інвестиційні компанії можуть створюватись у формі відкритих акціонерних товариств, а також вводиться інститут пайового інвестиційного фонду.
Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії являють собою приклад чистих інституційних інвесторів, тобто створюються з єдиною метою — для здійснення інвестиційної діяльності.
Для інших інституційних інвесторів — страхових компаній та пенсійних фондів, інвестування не є основним видом діяльності. Операції з цінними паперами не є для цих інвесторів єдиним джерелом доходу, вони — лише засіб капіталізації, який забезпечує основну діяльність.
Перші приватні страхові компанії почали створюватись в Україні після прийняття Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. № 47 "Про страхування"1. Зараз діяльність страхових компаній регулюється Законом України від 7 березня 1996 р. "Про страхування"2.
Для страхових компаній основним джерелом формування інвестиційних коштів є комісійні за страхування майнових інтересів громадян та юридичних осіб, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням застрахованої особи (особистим страхуванням); з володінням, користуванням та розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або майну громадянина, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (ст. 4 Закону "Про страхування").
У практичній діяльності страхові компанії, звичайно, поділяються за принципом спеціалізації. Можна виокремити дві основні групи страхових компаній: із страхування життя та загального страхування.
Страхові компанії періодично отримують внески своїх клієнтів в обмін на виплати при настанні страхового випадку. За рахунок фондів, сформованих з попередніх внесків, страхові компанії створюють резерви, котрі разом із частиною власного капіталу інвестують у фінансові активи.
Закон України "Про страхування" дає чіткий перелік категорій активів, у які можуть бути розміщені, з врахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості, страхові резерви страхових компаній. Відповідно до ст. 30 Закону України "Про страхування", страхові резерви, крім інших, можуть бути розміщені в цінні папери, що передбачають одержання доходів, і в цінні папери, що емітуються державою.
У країнах зі стабільною ринковою економікою компанії із страхування життя, як правило, вкладають свої кошти у довгострокові цінні папери, оскільки, страхуючи на випадок смерті, вони значною мірою можуть прогнозувати тенденції настання страхових випадків. В основному, такі компанії здійснюють значні вклади в цінні папери з фіксованими доходами, до яких належать, наприклад, державні та корпоративні облігації. Вкладення коштів в акції для цього виду страхових компаній становить незначну частину всіх їх інвестицій.
Компанії із загального страхування більше вкладають накопичені кошти в державні цінні папери і менше — в корпоративні облігації та акції, їхня роль в інвестуванні підприємництва порівняно незначна.
Сьогодні, незважаючи на прийняття Закону України "Про страхування", одним із основних завдань, яке необхідно вирішити в галузі страхового бізнесу, є законодавче врегулювання здійснення страховими компаніями інвестицій у цінні папери.
Необхідно, на нашу думку, законодавче визначити правовий статус страхових компаній як суб'єктів фондового ринку, порядок придбання ними цінних паперів інших емітентів, правові засади управління інвестиційною діяльністю страхових компаній тощо.
Створення повноцінної нормативної бази має стати поштовхом для активізації діяльності страхових компаній на ринку цінних паперів України в якості інституційного інвестора. Поки що страхові компанії з'являються на вітчизняному фондовому ринку, переважно, лише як емітенти.
У той час як нормативна база діяльності страхових компаній вже в цілому сформована, недержавні пенсійні фонди в Україні функціонують в умовах повної відсутності будь-яких нормативних актів у сфері недержавного пенсійного забезпечення.
У розвинутих країнах пенсійні фонди відіграють важливу роль у житті суспільства. Зростання тривалості життя людей, частий ранній вихід на пенсію, прагнення до фінансової не залежності у пенсійному віці, інфляція, спеціальні податкові стимули — все це призвело до того, що останнім часом помітно зросла роль пенсійних фондів як джерела інвестиційного капіталу. Через такі фонди профспілки, роботодавці й самі працівники прагнуть забезпечити додаткові вигоди на випадок виходу на пенсію. Протягом своєї трудової діяльності громадяни здійснюють внески до пенсійних фондів. Сюди ж надходять внески роботодавців. Накопичені кошти фонд інвестує. У разі виходу громадянина на пенсію пенсійний фонд виплачує йому накопичену від його внесків суму або забезпечує щорічний доход.