Стафілокок самостійно не розповсюджується у природі. Зараження об”єктів зовнішнього середовища залежить винятково від контакту з ними джерела інфекції.
В залежності від локалізації вогнища стафілокок може виділятися у зовнішнє середовище з мокротою, слизом із верхніх дихальних шляхів, грудним молоком, навколоплодовими водами, сечею, випарами, виділеннями запальних елементів шкіри, підшкірної клітковини, середнього вуха тощо.
1.2.4. Шляхи зараження
Стафілококові захворювання у дітей можуть виникати в результаті екзогенного і ендогенного інфікування. Інфікування здійснюється наступними шляхами: повітряно-крапельним (при розмові, кашлі, чхані); повітряно-пиловим ( у приміщенні з недостатньою вентиляцією, низькою якістю прибирання); контактним (прямий контакт з хворим чи бактерієносієм, через посуд, іграшки, білизну…); аліментарний (зараження стафілококом харчових продуктів, грудного молока); внутрішньоутробне інфікування (захворювання вагітних, тоді проникнення здійснюється через навколоплодові води, що надходять крізь шкіру, слизові оболонки рота, травний канал, повітроносні шляхи, при порушенні цілісності плаценти ¾ гематогенно ); аутоінфекційний шлях (перехід носійства стафілокока у захворювання).
Імунітет після перенесених стафілококових захворювань нестійкий. В механізмі розвитку імунітету важливим є як утворення антимікробних антитіл, так і антитоксичних.
1.2.5.Патогенез
В механізмі розвитку захворювань, що викликаються стафілококом, найбільш важливе значення мають стан реактивності дитячого організму і біологічні особливості збудника, здатного виробляти токсини, ферменти
та інші біологічно активні речовини.
Основними продуктами життєдіяльності золотистого стафілокока є токсини, які в залежності від особливостей дії на тканини і системи організму отримали наступні назви:
-некротоксин (викликає некроз, нагноєння в тканинах, а також тромбоз судин);
-фібринолізин (сприяє відділенню від тромбів емболів, що є повними вогнищами інфекцій );
-летальний токсин (згубно діє на окремі елементи тканин, викликає глибокі рефлекторні розлади );
-дермонекротоксин (запальні ущільнення на шкірі, що супроводжуються некрозом );
-стафілолізини або гемолізини (руйнують еритроцити );
-ентеротоксин ( викликає гастроентероколіт );
Крім токсичної дії стафілокок викликає сенсибілізацію організму, обумовлену наявністю алергічного компонента у стафілококовому токсині, він також володіє денатуруючою дією на тканини, які набувають автоантигенних властивостей.
Із ферментів, які виділяються у процесі життєдіяльності стафілококом, найбільше значення мають наступні: фібринолізин (відділяє від тромбів емболи), гіалуронідаза ( має руйнуючу дію на мукополісахарид – гіалуронову кислоту, основу сполучної речовини тканини), коагулаза (коагулює плазму крові, бере участь у формуванні первинного запального вогнища), лецитиназа (має значення для розмноження стафілокока, а також здатність підвищувати проникність клітинної стінки), пеніциліназа (знижує терапевтичний ефект пеніциліну і ампіциліну ).
Стафілокок також здатний виробляти й інші біологічно активні речовини. Так в механізмі виникнення захворювання важлива роль належить стафілококовому антикоагулянту, що перешкоджає нормальному згортанню крові; стафілококовому гемаглютиніну ( впливає на аглютинацію еритроцитів ).
У розвитку захворювання має значення утворений стафілококом антифагін, що володіє здатністю затримувати фагоцитоз.
У патогенезі різних клінічних варіантів стафілококових захворювань важливі наступні моменти:
1) масовість інфікування золотистим стафілококом;
2) локалізація , активність і довге протікання первинного вогнища, що обумовлює можливість гематогенного шляху розповсюдження стафілококу в організмі;
3) стан імунобіологічної реактивності, що визначає вираженість реакції організму на вторгнення стафілокока;
1.2.6. Основні клінічні форми
Враховуючи роль усіх, перерахованих вище факторів, а також клінічні дані, доречно розрізняти такі види стафілококової інфекції:
1) Стафілококовий сепсис : гострий, затяжний, хронічний. Це загальний інфекційний процес , при якому мікроби і їх токсини постійно або періодично поступають із місцевого ( первинного ) вогнища у кров ( чи лімфатичні шляхи ) , розносяться з потоком крові і осідають в тканинах різних органів і систем .
2) Вогнищева інфекція , що протікає із стійкою стафілококцемією , але без клінічних ознак сепсису. Вогнища стафілококової інфекції виявляються у легенях, нирках, жовчному міхурі, мигдаликах, лімфатичних вузлах, навколоносових пазухах, середньому вусі. До цієї групи хворіб належать: пневмонія, гайморит і риніт, мезотимпаніт, холецистоангіохоліт, пієлонефрит, тонзиліт, які часто супроводжуються алергічним нейродермітом, бактеріальною екземою.
3) Вогнищева інфекція ,що супроводжується транзиторною стафілококцемією. Спостерігається при гострих чи загострених захворюваннях стафілококової етіології: гостра пневмонія, тонзилогенна інтоксикація, пієлонефрит, ентерит, ентероколіт, гострий мезотимпаніт.
4) Вогнищева стафілококова інфекція без стафілококцемії. Характеризується помірно вираженими ознаками хронічної інтоксикації. Стафілокок локалізований у мигдаликах , середньому вусі, носових ходах, гортані і трахеї , бронхах, навколоносових пазухах, жовчному міхурі, уражених ділянках шкіри, слизових оболонках. Сюди відносять хронічний тонзиліт, аденоідит, рецидивуючий отит, ларинготрахеїт, бронхіт, риніт, гайморит, малі форми стафілококових захворювань.
5) Носійство стафілокока. Симптоми інтоксикації відсутні. На незміненій слизовій оболонці носових ходів, зіву часто виявляється золотистий стафілокок. Спостерігається у 30-50 % випадків здорових людей.
Порівняно недавно, трохи більше півстоліття тому назад, в науці виникла нова проблема – проблема антибіотиків, розробка якої до теперішнього часу дала вже виключно цінні результати для лікувальної практики.
Перші продуценти антибіотиків виявлені серед нижчих рослин, грибів, актиноміцетів і бактерій, а вищі рослини довший час залишалися без уваги. Лише після того, як Б. П. Токін підняв питання про протистоцидні властивості випарів із розмножених частин свіжих рослин, створивши таким чином проблему фітонцидів, вищі рослини привернули до себе увагу, і серед них почались пошуки продуцентів антимікробних речовин .
Наявність протимікробних речовин властива багатьом рослинам. В більшості родин антимікробні препарати отримані лише із поодиноких видів, але є родини, у яких налічується значно більше видів, що можуть бути джерелом отримання цих речовин. Так, наприклад, найбільше протимікробних препаратів отримано із рослин родини складноцвітих (Asteraceae), потім розових (Rosaceae), лілійних (Liliaceae) тощо. Види рослин, що належать до однієї родини, можуть містити різні антимікробні речовини, навіть одна й та ж рослина може містити декілька різних речовин.
2.1. Найбільш поширені антимікробні речовини вищих рослин
Найбільш обширеними в даному напрямку являються роботи Осборна, який дослідив 2300 видів рослин, і виявив антибактеріальну активність лише у 160 видів, що належать до 63 родів.
Протимікробні речовини найчастіше виявлялися у жовтецевих, антибактеріальна активність яких могла залежати від наявності у них протоанемоніну. Потім йшли лілійні, до яких належать цибулі і часники, багаті алліцином чи близькими до нього сполуками.
Найбільш чутливими до антибактеріальних речовин рослинного походження виявились Грам-позитивні мікроорганізми, менш чутливими – Грам-негативні.
Антимікробні речовини представлені в рослинах найрізноманітнішими сполуками. Найбільш поширені, тобто ті, що найчастіше трапляються, будуть представлені нижче.
Ефірні олії різних рослин не представляють собою інидивідуальних хімічних речовин. До їх складу входять вуглеводи (аліфатичні і ароматичні), моно- і поліциклічні терпени та сесквітерпени, спирти, їх ефіри, альдегіди, феноли і фенолові ефіри, кетони, органічні кислоти, інколи лактони тощо. Тим не менше, кожній ефірній олії притаманні свої особливості. Літературні дані свідчать,що майже всі ефірні олії володіють в більшій чи меншій мірі вираженими бактеріостатичними властивостями. Зокрема, найбільш активними ефірними оліями відносно стафілококів виявились: Ol. Acorus calami (розведення 1:5000), Ol. Artemisia absinthii (1:1000), Ol. Carum carvi (1:2000), Ol. Cinnamonii (1:8000), Ol. Eucalypti (1:4000), Ol. Ferula sp. (1:1500), Ol. Thymus polessicus (1:10000 – 1:25000), Ol. Valerianae nitidae (1:2500 – 1:5000), Ol. Cannabis sativa (1:50000 – 1:100000) та інші.
Можливо, що використання антимікробних речовин має місце і в харчовій промисловості, оскільки багато приправ містять антибактеріально активні ефірні олії (імбир, мускатний горіх, кориця, майорана, лавр, духмяний перець, гвоздика, коріандр, аніс...).
Бальзами і смоли теж не являють собою індивідуальних речовин, а є сумішами. До бальзамів, що мають антибактеріальні властивості, відносяться відомі з давніх часів перуанський, копайський, толуанський бальзами і стіракс. До смол (смоляних кислот), що володіють протимікробними властивостями, відносять смоли із Balsamea Myrrha і Styrax benzoin, що містить бензойну і корицеву кислоти.
Органічні кислоти у великих кількостях містяться у вищих рослинах. Антимікробні властивості мають хаулмугрова і гіднокарпова, а також уснінова і галова кислоти.
Дубильні речовини, зокрема танін і галова кислота ще у давні часи використовувались як антисептики. В багатьох літературних джерелах вказано, що антимікробні властивості ряду рослин обумовлені наявністю в них саме дубильних речовин, зокрема такими рослинами є бадан товстолистий, брусниця, дйб звичайний, змійовик, перстач прямостоячий, скумпія тощо.