Ринок цінних паперів (стр. 16 из 24)
| СРО | Кількість членів |
| КМФБ | 53 |
| ПТІС | 104 |
| ПФТС | 302 |
| ПАРД | 239 |
| УАІБ | 109 |
| УФБ | 135 |
Протягом 1999 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку суттєво розвинула правове поле ринку цінних паперів в Україні та прийняла рішення про затвердження нормативних актів, що стосуються всіх сфер діяльності професійних учасників фондового ринку.
3.3. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи.
У забезпеченні надійного обігу цінних паперів в Україні основним інституційним недоліком є нерозвинена депозитарна система. Банк Міжнародних розрахунків визначає центральний депозитарій цінних паперів (ЦДЦП) як "установу для утримання цінних паперів, яка забезпечує здійснення операцій із цінними паперами шляхом електронних записів на облікових рахунках." Центральним визнається депозитарій, який забезпечує такі послуги для всього національного ринку цінних паперів або для одного з його секторів — ринків акцій, облігацій та грошових інструментів — казначейських векселів, депозитних сертифікатів, короткострокових зобов'язань місцевих органів влади тощо. Оскільки допускається наявність окремого центрального депозитарію для державних цінних паперів, то в принципі в одній країні може існувати кілька центральних депозитаріів. Але зазвичай налічується не більше двох ЦДЦП: для державних та для корпоративних цінних паперів усіх видів.
Ще наприкінці вісімдесятих років подібні інституції були у світі рідкістю, але фінансова криза 1987 року ("чорний четвер" 19 жовтня 1987 р.) примусила серйозніше подбати про забезпечення надійності обігу цінних паперів. Відтак у березні 1989 року з'явилися рекомендації спеціальної міжнародної групи експертів ("Групи ЗО"), одна з яких передбачала створення до 1992 року центральних депозитарних установ. Якщо на час публікації цих рекомендацій у світі існувало якихось двадцять ЦДЦП, то нині їх чисельність уже перевищує сто. Вони та подібні їм установи депонують на своїх рахунках усі цінні папери (в матеріальній чи електронній формі), які перебувають у обігу на організованому ринку. Це дає змогу надійно забезпечувати перехід прав власності та грошових розрахунків. Поширеність депозитаріів цінних паперів в світі відображено у додатку № 21.
Деякі рекомендації "Групи ЗО" доопрацьовано в грудні 1990 року експертами Комітету з питань розрахунково-платіжних систем, створеного центральними банками провідних промислових країн ("Група десяти"). Особливу увагу при цьому приділялося застосуванню такого методу розрахунків за операціями із цінними паперами, як поставка проти платежу. Поглибленому вивченню проблеми сприяли звіти про схеми заліків ("звіт Анджела") та проміжбанківські схеми заліків ("звіт Ламфелузі"). Про важливість та зв'язок цього методу безпосередньо з функціонуванням центрального депозитарію влучно висловився один із західних фахівців, який, розмірковуючи про умови проведення кастодіальних операцій, зауважив: "Країна, в якій є ЦДЦП, але немає поставки проти платежу, мабуть, гірша, ніж країна із цінними паперами в матеріальній формі".[42]
На жаль, в Україні, попри гостру необхідність та вимоги закону, все ще немає
повноцінно функціонуючого центрального депозитарію для корпоративних цінних паперів. Хоча є шість фондових бірж і одна система позабіржової фондової торгівлі (ПФТС), близько 400 реєстраторів і 70 зберігачів. У нашій країні проведено 35 тисяч емісій акцій, їх відсутність на ринку пояснюється лише ... відсутністю самих акцій: здебільшого фізична емісія не здійснювалася, а права власності підтверджувалися витягами з реєстрів та довідками.
Національний депозитарій України (НДУ) створюється як центральна ланка Національної депозитарної системи, що передбачено Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".
У світовій практиці найбільшого поширення набули такі моделі центрального депозитарію для цінних паперів:
• модель "А": депозитарій, у котрому інші депозитарії для цінних паперів відкривають свої кореспондентські рахунки, на яких ведеться синтетичний облік операцій із цінними паперами їх клієнтів (зберігачів);
• модель "Б": національний депозитарій — центральний (єдиний) депозитарій для цінних паперів, який відкриває рахунки в ЦП для зберігачів та веде за ними аналітичний
облік операцій із цінними паперами.
Нині світова тенденція розвитку депозитарних систем схиляється до другої моделі. На неї зорієнтовані й "Загальні засади функціонування Національного депозитарію України", затверджені Указом Президента України №703 від 22 червня 1999 року.
Специфічна особливість національної депозитарної системи України полягає у створенні клірингового депозитарію "Міжрегіональний фондовий союз" (МФС), який нині діє і негайне закриття (або злиття з НДУ) якого у даний час видається передчасним. Адже Національний депозитарій України сьогодні ще не вповні готовий виконувати клірингово-розрахункові функції за операціями із цінними паперами. Є й інші аргументи, наприклад, незавершеність реалізації програми розвитку клірингово-депозитарної діяльності МФС, яка здійснюється українськими фахівцями спільно із зарубіжними колегами з компанії PricewaterhouseCooper у межах технічної допомоги з боку Агентства міжнародного розвитку США (USAID).
Отже, нині в Україні є два депозитарії для цінних паперів корпоративного сектора — НДУ та МФС. Кожен із них виконує свої функції.
• НДУ забезпечує стандартизацію документообігу щодо цінних паперів, кодифікацію (нумерацію) цінних паперів та міжнародні відносини в галузі депозитарної діяльності, в
тому числі встановлення кореспондентських відносин з іноземними депозитарними установами.
• МФС зберігає цінні парери, обслуговує їх обіг, кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів, а також веде реєстри власників іменних цінних паперів.
Крім того, Національний банк України виконує функції центрального депозитарію для цінних паперів, емітентом яких є держава.
Звісно, що такий стан речей не може бути ні постійним, ні довготривалим, оскільки, як будь-який компроміс, він не задовольняє жодну зі сторін і просто гальмує розвиток національної депозитарної системи й усього фондового ринку. Але такий підхід дає НДУ певний час для створення бази своєї діяльності у майбутньому, а МФС — для завершення проекту розвитку клірингово-депозитарної діяльності відповідно до світових стандартів. Виконання цих двох програм створює підґрунтя для того, щоб по добровільній реорганізації всіх депозитаріїв у єдиний централізований кліринговий депозитарій, як це передбачено "Загальними засадами...", НДУ міг успішно працювати як повнофункціональний центральний депозитарій корпоративних цінних паперів, а в подальшому, можливо, і як депозитарій державних цінних паперів та інструментів грошового ринку. На час співіснування цих двох депозитарних установ в Україні доцільно застосовувати згадану вище модель "А". Згодом усі депозитарні установи можна буде об'єднати в єдиний центральний депозитарій. Своє місце в цьому процесі, очевидно, знайде і Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД), окремі ланки діяльності якої аналогічні функціям ЦДЦП.
Передбачається, що держава не буде власником центрального депозитарію, принаймні державна частка в його капіталі не перевищуватиме певного рівня (скажімо, 10%). Відмова держави від прямого впливу на діяльність центрального депозитарію не є загальним правилом. У світовій практиці щодо цього маємо різні приклади: виключно приватні центральні депозитарії (США, Канада, Німеччина); з певною часткою державної власності (Італія, Швеція, Латвія); з переважаючою часткою державної власності (Польща, Литва); виключно державні (Нова Зеландія, Чехія, Словаччина).
У кожному разі рішення приймаються з урахуванням реалій національних політичної та економічної систем, аби забезпечити сумісність усіх ланок організації та управління економікою країни.
Важливою умовою розвитку вітчизняної депозитарної системи є координація, синхронізація та гармонізація розвитку НДУ і МФС у період їх самостійного функціонування. Обмеження функцій НДУ впродовж цього часу може зумовлюватися лише взаємною згодою щодо подальшого об'єднання та створення єдиного центрального депозитарію. Це слід не лише зафіксувати у відповідних програмних документах обох депозитарних установ, а й підтверджувати скоординованими, спрямованими на розвиток окремих елементів депозитарної діяльності заходами з боку НДУ, МФС та інших установ, причетних до розвитку національної депозитарної системи. Такий підхід необхідний для того, щоб забезпечити на час об'єднання готовність усіх елементів до виконання функцій повномасштабного депозитарію, їх відповідність вимогам стандартизації обігу цінних паперів, зрозумілість для управління та контролю з боку всіх ланок Національного депозитарію.
Окреслюючи завдання розвитку Національного депозитарію, треба виходити з того, що депозитарій виконуватиме всі функції, передбачені законодавством та його статутом. Щодо першочергових завдань, то вони визначені в рекомендаціях "Групи 30", і необхідно просто адаптувати їх до наших умов. Значна кількість завдань безпосередньо пов'язана зі створенням електронної системи розрахунків за операціями із цінними паперами. Світова практика не має універсальної версії програмного забезпечення клірингово-розрахункових процесів, тож нам необхідно або розробити власну, або проаналізувати існуючу програму і вибрати одну з них. При цьому слід зважати, що клірингово-розрахункова система повинна відповідати щонайменше таким вимогам: