– для списання податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів;
– в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або чинного законодавства.
У сучасних умовах найбільш правильним та безпечним для отримувачів коштів тобто відправників продукції факт попередньої оплати. Це гарантує безумовне отримання коштів на рахунок підприємства. З іншого боку, такий порядок розрахунку не вигідний для платника, так як достроково вилучає кошти з обороту на сплату ще не поставленої продукції. При цьому завжди існує ризик отримання неякісної продукції, або отримання продукції у строки, що суперечать договору.
Розрахунок за допомогою платіжного доручення може здійснюватись в межах одного банку або в других банках.
Зараз платіжні доручення є самими простими та розповсюдженими формами безготівкових розрахунків. Ними користуються підприємства усіх форм власності, а також фізичні особи. Питома вага платіжних доручень у документообігу розрахункових документів складає близько 85%. З них розрахунки за фактично відвантажену продукцію складають близько 65 %.
Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, який складається з двох частин: верхня – вимога постачальника (одержувача коштів) до покупця (платника) сплатити вартість поставленої продукції, наданих послуг; нижня частина – доручення платника своєму банку про перерахування зі свого рахунку суми одержувачеві.
Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.
Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.
Вимога-доручення подається платником в установу банку у двох примірниках.
Банк платника на основі першого примірника платіжної вимоги-доручення списує кошти з його рахунку та перераховує їх у банк постачальника в день списання.
Банк постачальника проводить зарахування коштів на рахунок свого клієнта.
Якщо порівняти з обліком при розрахунках платіжними дорученнями, то правила аналогічні.
У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмовлення безпосередньо одержувача коштів у порядку і строки, зазначені у договорі.
Розрахунковий чек – це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), який веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.
Розрахункові чеки використовуються в безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари.
Розрахункові чеки використовуються тільки на замовлення для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою (крім випадків з фізичними особами, а також у разі отримання здачі із суми чека, але не більш ніж 20 % від суми цього чека).
Розрахункові чеки брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Строк дії чекової книжки – один рік. За погодженням з установою банку строк її дії може бути продовженим.
Чек з чекової книжки пред’являється для оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів.
Чек приймається чекодержателем для оплати безпосередньо від чекодавця на ім’я якого виписаний документ. Забороняється передавання чекової книжки її власником будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, а також підписання незаповнених бланків чеків та поставлення на них відбитка печатки юридичними особами.
Гарантована оплата чека забезпечується:
– шляхом депонування чекодавцем коштів з основного рахунку підприємства на окремий рахунок в банку, де він є клієнтом;
– наявністю коштів на рахунку чекодавця;
Чеки та чекові книжки є бланками суворої звітності, тому при видачі чекової книжки здійснюється списанням операційним працівником банку чекової книжки з рахунку
Банк веде позасистемний облік номерів чеків у спеціальній реєстраційній картці, де вказується номер рахунку, з якого сплачуватимуться чеки, дата видачі книжки, номери чеків, строк дії книжки, для яких розрахунків вона видається.
Платник разом із заявою на видачу чекової книжки подає у свій банк платіжне доручення на депонування коштів, які депонуються на окремому особистому рахунку пасивного балансового рахунку “Кошти в розрахункових рахунках суб’єктів господарської діяльності”.
Банк платника видає чекову книжку тільки своєму клієнту, який має поточний рахунок. Бланки чекових книжок списуються в умовних одиницях.
Чеки з чекової книжки заповнюються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та подані послуги. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.
Приймаючи чек на оплату за товари, чекодержатель перевіряє наявність усіх реквізитів та правильність їх заповнення.
Після перевірки правильності даних та реквізитів чека, якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одній установі банку, сума чека зараховується на рахунок чекодержателя.
Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекодержателя зобов’язаний прийняти чеки з реєстром. У цьому разі кошти на рахунок чекодержателя зараховуються тільки після отримання їх із банку-емітента. Умови інкасування чеків мають бути зазначені в договорі на розрахунково-касове обслуговання.
Для контролю за оплатою чеків перший примірник реєстру оприбутковується банком чекодержателя на по балансовому рахунку "Документи і цінності, прийняті на інкасо".
У банку чекодержателя сума чека перераховується на рахунок, "Документи і цінності, прийняті на інкасо".
Оплачений чек разом з примірником реєстру залишається у банку-емітенті. На чеку ставиться штамп банку "Проведено".
Якщо причин для відмови в оплаті чека немає, банк платника після перевірки чека списує суму з рахунку і перераховує банку постачальника того же дня.
Після надходження коштів за чеком у банк постачальника сума, зазначена в чеку, зараховується на поточний рахунок постачальника.
Одночасно ця сума списується з позабалансового рахунку "Документи і цінності, прийняті на інкасо".
Банк-емітент може відмовитись від оплати чека у винятках, якщо:
– чек заповнений з порушенням або має виправлення і підчистки, факсиміле замість підпису;
– реєстр чеків заповнений з порушенням або має виправлення і підчистки, факсиміле замість підпису;
– чек виписаний чекодавцем на суму більшу, ніж сума ліміту на рахунках № 2602 "Кошти в розрахунках СГД".
Відповідальність за неправильне використання чеків, за збитки, що утворились у разі передачі чекової книжки або окремих чеків іншій особі, втрати або крадіжки, а також через зловживання з боку осіб, уповноважених на підписання чеків, несе чекодавець, якому виписана книжка.
У разі порушення клієнтом порядку розрахунків чеками банк може позбавити його права користування цією формою розрахунків, якщо це передбачено умовами договору на розраховано-касове обслуговування.
У світовій практиці чекова форма розрахунків переважає в аналогових країнах (США, Канаді, Великобританії), а також в Італії, Франції. Таки чеки використовуються як для безготівкових розрахунків в одному банку, так і у сфері міжбанківських розрахунків. Деякі країни Європи (Австрія, Бельгія, Україна, Голландія, Німеччина, Швейцарія та ін.) використовують подібні до чекової форми жиророзрахунки.
В нашій країні форма розрахунків з чеками є не дуже популярною, хоча є зручною та нескладною. Питома вага розрахунків чеками через банки України становить близько 8 %. Обмежена кількість розрахунків чеками пояснюється небажанням, а в деяких випадках неможливістю підприємств вилучати кошти з обороту та депонувати їх на окремому рахунку.
Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний:
– виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги;
– надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Банк-емітент може відкривати таки види акредитивів:
– покрити або непокриті (гарантовані);
– відзивні і безвідзивні.
У разі використання покритого акредитива банк перераховує кошти платника у розпорядження виконуючого банку на окремий особливий рахунок.
Непокритим є акредитив, оплата за яким гарантована банком без попереднього депонування коштів. Такі акредитиви застосовуються рідко, найчастіше між банками які мають кореспондентські відносини.
Сума акредитива в день списання перераховується в банк бенефіціара. Одночасно перераховується плата за виконання акредитива.
Банк бенефіціара відкриває акредитив і зараховує кошти (депонує) на окремому особовому рахунку.
Виплати бенефіціантом за акредитивом, депонованим у виконуючому банку, здійснюються з спеціального рахунку.
Акредитивна форма розрахунку надійна для постачальника, оскільки гарантує оплату. Покупцям розрахунки з використанням акредитиву не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств покупців. Акредитиви рекомендують ся при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.
Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання терміну повну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Вексель допомагає прискорити реалізацію товарів і збільшує швидкість руку обігових коштів. Вексель – це вид кредитних грошей.
Потрібно зазначити, що Законом "Про підприємства в України" який прийнято 1991 р., вперше суб’єктами господарювання було дозволено використовувати для розрахунків векселем. Національним банком України було розроблено низку нормативних документів щодо регламентації операцій банків з векселями, але з певних причин вексельний обіг в Україні ще не достаткові розвинутий.