5. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ БАГАТОРІЧНИХ НАСАДЖЕНЬ ПЕРШОГО – ЧЕТВЕРТОГО РОКІВ ВЕГЕТАЦІЇ
Виноград в усіх районах України рекомендується садити навесні якомога раніше, коли стан ґрунту дає можливість працювати на ділянці. В роки з нормальними метеорологічними умовами на півдні цю роботу треба закінчити до 1 травня. Осіннє садіння має такі переваги: вегетаційний період рослин збільшується, оскільки саджанці починають розвиватися рано навесні, як тільки грунт достатньо прогріється; немає потреби зберігати садивний матеріал взимку; зменшується напруженість у роботі, яка звичайно припадає на весняний період. Для закладання винограднику треба використовувати першосортні однорічні, щеплені або кореневласні саджанці. Садіння кільчованих чубуків допускається тільки в окремих випадках, коли можна забезпечити достатню вологість ґрунту і добрий догляд. Одним з основних елементів високої продуктивності виноградників є густота посадки виноградних кущів, що зумовлюється особливостями грунтово-кліматичних умов, біологічними властивостями сорту, способами ведення культури землеробства та можливістю найбільш повної механізації робіт на виноградниках.
При садінні саджанців місце з'єднання підщепи й прищепи або головка кореневласного саджанця повинні розміщуватися на рівнині або пологому схилі на рівні поверхні ґрунту чи на 1—2 см вище; у верхній частиш схилу, де можливий змив ґрунту, — на 3—4 см нижче його поверхні, а в нижній частині схилу — на 4—5 см вище поверхні ґрунту. Після весняного садіння навколо саджанця нагортають горбик пухкого ґрунту або піску заввишки 8— 10 см, покриваючи верхівку на 2—3 см.
Глибина садіння винограду тісно пов’язана зі стійкістю кореневої
системи кущів проти ураження низькими температурами взимку і посухою влітку. Саджанці на філоксеростійких підщепах садять на глибину 40 – 45 см, кореневласні саджанці й чубуки на важких ґрунтах – 50 – 55, а на легких – на 65 – 70 см.
Від ретельності догляду за рослинами винограду в перші чотири роки садіння залежить приживаємість рослин, час вступу їх у перше плодоношення , кількість та якість наступних врожаїв.
Кожну пересаджувану рослину слід розглядати як хворий організм і тим швидше він одужає, чим більш сприятливі умови будуть створюватись відразу після садіння. Ослаблення пересадженої рослини викликано видаленням до 70-90 % кореневої системи при викопуванні саджанця з розсадника. З тих коренів, що залишилися, зокрема мичкуватих, значна частина гине внаслідок висушування при транспортуванні.
Коренева система плодових рослин має високу генетичну регенераційну здатність і при сприятливих зовнішніх умовах після садіння відновлюється. Уже в першу вегетацію після висаджування саджанців приріст маси кореневої системи переважає приріст надземної частини у 8-12 разів. Якщо після садіння рослин не забезпечується належний контакт коренів з ґрунтом та інші необхідні умови, регенерація послаблюється або зовсім не відбувається, і такі саджанці гинуть, не приживаються.
Після садіння винограднику проводиться культивація або оранка ґрунту на глибину 15 см у міжряддях і розпушування в рядах. Протягом літа грунт утримують чистим від бур’янів і розпушеним.
Для забезпеченості довговічності і високої продуктивності виноградних насаджень важливо своєчасно провести катаровку – видалення коренів на підземному штамбі куща завглибшки 20-25 см. У щеплених рослинах одночасно з катаровкою видаляють корені прищепи і пагони підщепи, що запобігає пригніченню, а часто і загибелі прищепи.
Молоді кущі ретельно оберігають від пошкоджень дротяниками, гусеницями озимої совки, хрущами, знищуючи їх під час катаровки. Для запобігання захворювання рослин мільдью та оїдіумом листки і зелені пагони протягом літа обприскують фунгіцидами.
Восени грунт у міжряддях переорюють на глибину 20 см врозгін, щоб полегшити високе підгортання або повне укриття кущів на зиму.
На місцях загиблих рослин восени у рік садіння або навесні наступного року садять добірні саджанці того самого сорту. Це можна зробити і влітку в рік садіння вегетуючими саджанцями.
На другий, третій, четвертий роки догляд за виноградником полягає у формуванні й обрізуванні кущів, у тому числі прискореному прив’язуванні рослин до підпор, обламуванні зайвих пагонів , обробітку ґрунту, захисті насаджень від низьких температур, хвороб та шкідників, внесені добрив, підживленні, а при можливості й необхідності - зрошенні.
6. ВСТАНОВЛЕННЯ ШПАЛЕРИ
Шпалеру на молодих виноградниках встановлюють в кінці першого року. Від своєчасного та правильного встановлення шпалери залежать терміни створення формування початок плодоношення кущів, а також успішна експлуатація насаджень в наступні роки.. Опорою для кущів служить вертикальна шпалера, для обладнання якої потрібні насамперед стовпи і дріт різної товщини. Стовпи можуть бути дерев’яні, залізні, залізобетонні. Строк експлуатації їх різний. Шпалера натягується на стовпи, що встановлені в рядку через 6-7 метрів з 2-4 ярусами дроту, що прикріплюється до стовпів на різній відстані від поверхні ґрунту. Кінцеві стовпи закопують у грунт на глибину 40-70, проміжні- на 30-50 см. Проміжні встановлюють на віддалі один від одного при безштамбових формах 9-11 м, при штамбових – 6-8 м.
Висота стовпів від поверхні ґрунту не повинна перевищувати 180 см, що застерігається потребами машин портального типу виноградозбірними комбайнами та інше.
Обладнання шпалери починають із встановлення кінцевих стовпів. Їх можна закопувати вертикально і похило. Для закріплення використовують підпорки у вигляді трохи коротшого стовпа, або дротяної підтяжки.
Після встановлення кінцевих і проміжних стовпів натягують дріт. Спочатку натягують верхній ряд дроту, а потім послідовно нищі.
При штамбових формуваннях куща розміщення дроту на шпалері зумовлюється , як силою росту куща так і формою рослин. Схема розміщення елементів шпалери представлена у додатках.
Щорічно у період спокою рослин ремонтують шпалери : укріплюють похилені стовпи, замінюють пошкоджені, підтягують, або повністю замінюють дріт.
7. ЗАХИСТ ВІД ШКІДНИКІВ ТА ХВОРОБ
Відомо, що в Україні плодовим деревам у фази розпукування пуп’янка — рожевого пуп’янка — цвітіння значної шкоди завдають близько 60 шкідливих видів членистоногих і збудників хвороб. Оленка волохата є найчисельнішим і найшкідливішим видом у насадженнях плодових, ягідних культур і винограду південних та центральних областей України, особливо за останні шість років. Вона поїдає молоде листя рослин. Шкідники не надають особливу перевагу якійсь одній рослині: пошкодження квіток дерев і трав’янистих рослин, що росли в саду, відбувається інтенсивно й становить 95,2–99,9% і 90,4–98,9%, відповідно. Одним із вагомих чинників збільшення чисельності цього виду на території України останнім часом, а відповідно, і його шкодочинності, є вплив безпосередньо людини, а саме: збільшення площ незораних і забур’янених земель, передусім злаковими видами, особливо поблизу багаторічних насаджень.
На особливу увагу заслуговує препарат Каліпсо 480 SC, к.с. — системний інсектицид. Нині це єдиний інсектицид, який можна використовувати в Україні під час цвітіння в промислових багаторічних насадженнях.
Останнім часом під час цвітіння переважає дощова прохолодна погода (за 10–12 днів випадає від однієї до півторамісячної норми опадів, особливо в західному регіоні України). Тому саме в цей період слід обприскувати насадження, аби запобігти ураженню листкової поверхні, стробілуринами Флінт 50, в.г. (0,15 кг/га) чи Стробі, в.г. (0,2 кг/га), що мають системну, профілактичну, лікувальну, викорінювальну дії та трансмілярну активність (у разі потрапляння на верхній бік листкової пластинки вони проникають і на нижній бік листка).
Отже, застосування згаданих вище пестицидів проти комплексу шкідливих видів з числа членистоногих і збудників хвороб є конче потрібним заходом захисту багаторічних насаджень саме в цей період вегетації плодових рослин. Результати досліджень свідчать, що використання цих пестицидів посприяє збільшенню врожаю яблук, груш та слив (порівняно з контролем — без обробки пестицидами) до 139,4–169,9 ц/га і 147,2–184,6 та 190,1–200,3 ц/га, відповідно.
На виноградниках відомо більш 800 шкідників, більш 1000 грибкових хвороб, багато бактеріальних, вірусних, ріккетсіозних, мікоплазменних хвороб, а також хвороб, пов'язаних з несприятливими погодними і ґрунтовими умовами.
У період вегетації також очагово виноградники ушкоджують листогризові шкідники і шкідники, що ушкоджують багаторічну деревину кущів (ложнокороїди, вусані, златки і ін.). Перед дозріванням винограду, у період прояву рясної роси і туманів на виноградниках інтенсивно розвивається сіра гнилизна, що протягом короткого періоду вражає значну частину врожаю найбільш коштовних технічних сортів (Совіньон, Рислінг, ПІно, Фетяска, Аліготе та ін.).
Перед дозріванням винограду, у період появи рясних рос і туманів на виноградниках інтенсивно розвивається сіра гнилизна, що протягом короткого періоду уражає значну частину врожаю найбільш коштовних технічних сортів (Совіньон, Рислінг, Піно, Фетяска, Аліготе та ін.).
Особливу небезпеку для виноградників представляють хвороби, що уражають здеревілі частини кущів - штамби, рукави, плодові ланки. З цієї групи хвороб повсюдно поширена чорна плямистість, інфекційне усихання . бактеріальний некроз і ін.
З урахуванням видового складу хвороб і шкідників у виноградарських господарствах для захисту винограду необхідно проводити наступні захисні заходи:
- проти зимуючих стадій збудників чорної плямистості, інфекційного усихання, оїдіуму, сіркою гнили, кліщів і ін. - викоріняючий обробіток восени після опадання листів навесні чи до розпускання бруньок препаратом ДНОК;