Смекни!
smekni.com

Розрахунок кормової бази великої рогатої худоби (стр. 1 из 3)

Вступ

Годівля є вирішальним чинником, який впливає на продуктивність тварин. Максимальне виявлення генетичного потенціалу продуктивності тварин за рахунок збалансованої раціональної годівлі залежить головним чином від правильної науково обґрунтованої організації кормової бази тваринництва.

На жаль, в Україні до питань укріплення кормової бази тваринництва значно ослабнув інтерес, скорочення посівних площ під кормові культури привела до значного дефіциту кормів і, як наслідок, до зменшення поголів'я тварин і до їх низької продуктивності.

Відновлення втрачених позицій у галузі тваринництва неможливе без укріплення кормової бази будь-якого господарства незалежно від форми господарювання. Тому мета цього курсового проекту навчити майбутніх спеціалістів навикам науково обґрунтованих розрахунків кормової бази тваринництва в залежності від рівня запланованої продуктивності тварин.

Задачі курсового проекту є такими:

- розрахунок потреби у кормових одиницях та окремих кормах;

- визначення потреби в кормах на одну голову;

- складання раціонів на літній та зимовий періоди та їх аналіз;

- визначення річної потреби у кормових добавках;

- розрахунок потреби у земельних площах для вирощування кормів;

- написання висновків, які витікають з курсового проекту на підставі зроблених розрахунків.

Упровадження у виробництво запропонованих рішень та використання навичок розрахунку кормової бази дозволить підвищити виробництво яловичини та зменшити собівартість одиниці продукції.

І Пояснювальна записка

Коротка зоотехнічна характеристика основних кормів.

Зелені корми - це надземна маса зелених кормових рослин, що згодовується тваринам в свіжому вигляді. Не дивлячись на високий вміст води (70-85%), в сухій речовині цих кормів поживних речовин більше, ніж в інших об'ємистих кормах(0,7-0,8 корм. од. в 1кг.). 3елені корми містять майже всі вітаміни та провітаміни, а також поживні речовини в легко доступній формі, для жуйних протягом літа та до пізньої осені можуть бути основними в раціоні. В процесі вегетації рослин їх поживна цінність значно міняється: зменшується вміст каротину та протеїну, збільшується кількість клітковини, внаслідок чого погіршується перетравність поживних речовин цих кормів. Тому косити трави на корм необхідно в ранні фази вегетації рослин (бобові - в фазі бутонізації, злакові - початку колосіння).

В середньому, в 1 кг. зеленого корму міститься 0,2 корм. од. Вміст протеїну в сухій речовині зелених кормів може коливатися від З до 25%. Бобові трави (люцерна, конюшина та ін.) переважають злакові за вмістом протеїну. Так 1кг. зеленої люцерни містить 38 грам перетравного протеїну, а озимини - 25 грам. Вміст жиру в зелених рослинах не перевищує 4% від сухої речовини. Жири багаті на ненаситні жирні кислоти, в тому числі на незамінні. Клітковина зелених кормів в залежності від віку рослин складає від 14 до 32% від сухої речовини. Без азотисті екстрактивні речовини зелених кормів складають 40-50% маси сухої речовини і представлені в основному крохмалем та цукрами. Вміст мінеральних речовин змінюється в залежності від виду та фази вегетації рослин, типу грунтів та умов агротехніки. Бобові рослини містять більше кальцію ніж злакові. Сирої золи міститься в зелених кормах, в середньому, 8-9 % від сухої речовини. В траві багато картину ( 80-150 мг/кг) та інших вітамінів (С, Е, К та групи В), а також ергостерину, з якого під час природного сушіння утворюється вітамін Д2.

Із кормових бобових трав найбільш цінні люцерна, конюшина, еспарцет, віка, горох; із злакових - вівсяниця лучна костер безостий, кукурудза, сорго, суданська трава, озиме жито; із злаково-бобових сумішей - віко-вівсяна, горохово-вівсянна та інші зелені корми тварини поїдають як на пасовищах, так і в скошеному вигляді в літніх таборах. Нестача пасовищ призводить до створення зеленого конвеєра - системи заходів, що дозволяють безперервно поставляти тваринам зелені корми протягом літнього періоду. У річному кормовому балансі зелені корми становлять в раціонах жуйних на відгодівлі 70%.

Сіно - грубий корм виготовлений із скошеної трави, природно або штучно висушеної до 17 % вологості. Сировина для виготовлення сіна - бобові та злакові трави, а також їх суміші. Згідно ДОСТ в залежності від ботанічного складу та місця вирощування розрізняють чотири види сіна: сіяне бобове, сіяне злакове, сіяне бобово-злакове та сіно природних сінокосів. Хімічний склад сіна різноманітного виду та якості значно коливається. Вміст протеїну коливається від 6 до 16 %, жиру - 3 до 7, клітковини від 20 до 35, БЕР - 28 до 49, золи - від 5 до 11%. Сіно - одне із джерел каротину (30-40 мг/кг), воно багате також на вітамін Е ( до 1000 мг/кг) і багатьма вітамінами групи В. В 1 кг. злакового сіна в середньому міститься 0,4 корм. од. і 45 г. перетравного протеїну, бобового 0,5 корм. од. і близько 90 г. перетравного протеїну. Для виготовлення сіна високої якості збирання трав слід розпочинати в фазу бутонізації бобових та в фазу колосіння злакових рослин, збирання яких не повинно перевищувати 7 днів.

Під час сушіння трави в прокосах відбувається значне руйнування каротину (70-90%), а скоротити його втрати можна за допомогою сушіння підв'ялених трав методом активного вентилювання. Механічні втрати поживних речовин виникають під час скошування зеленої маси, її ворошіння, згрібання та транспортування в основному в результаті втрати листя та суцвіть. Вони збільшуються внаслідок збирання пересушеного сіна. Під час заготовки сіна необхідно добиватися рівномірної вологості всіх частин рослини, особливо у бобових. Один з найважливіших технологічних засобів, які прискорюють сушіння бобових трав - плющення.

Технологія заготівлі сіна складається з наступних процесів:

1.

Скошування трави (з плющенням бобових), підв'яленя маси до 50-55% вологості з ворошінням прокосів.

2. Згрібання маси в валки, досушування трави до вологості 35-40% з ворошінням та перевертанням валків.

3. Підбирання маси вологістю 35-40% та досушування її на місці складання методом активного вентилювання до вологості 17%.

Якщо готується сіно в тюках та рулонах, масу вологістю 22-25% пресують, або збирають в рулони за допомогою спеціальних агрегатів та досушують в полі. Далі сіно транспортують до місця зберігання - сіносховища для тюків та рулонів, рослинне сіно укладають в скирти.

Стандартне сіно має бути не запилене, зеленого або зеленувато-жовтого кольору і відповідати таким вимогам:

• запах свіжий;

• вологість не більше за 17%;

• вміст отруйних рослин не більший за 1%;

• неїстівні домішки - не більше 5-15%.

Добре приготоване та збережене сіно не потребує додаткової підготовки до згадування. Згодовують сіно тваринам різними кількостями: від мінімальних доз до повного задоволення апетиту. Жуйним для підтримання процесів травлення дають здебільшого близько 1 кг сіна на 1 ц живої маси. Щоб забезпечити тварин вітаміном Д, згодовують до 1,6-2,0 кг сіна на 1 ц живої маси.

Солома - грубий корм, який одержують із злакових і бобових культур після обмолоту зерна. Вона відзначається високим вмістом клітковини (30-42%), низьким - протеїну (4-7%) та жиру (1,3-2,9%). Поживні речовини соломи поміщені в міцний ячмінно-целюлозний комплекс, який погано руйнується в шлунково-кишковому тракті тварин. Тому перетравність поживних речовин соломи низька, вітамінів в соломі майже немає. Найбільш поживна просяна, ячмінна та вівсяна солома. Солома бобових культур багатша на протеїн, кальцій і фосфор ніж солома злакових. Солома для кормових цілей повинна відповідати вимогам ДОСТ 46149-83:

• запах свіжий, без ознак затхлого і пліснявілого;

• колір, характерний для виду рослин;

• масова доля сухої речовини - не менш 80%;

• вміст отруйних та шкідливих рослин не більший за 1 %;

• неорганічних та органічних домішок - не більше 3%.

Краще поїдається вівсяна, просяна та ячмінна солома, гірше - ярих пшениць та бобових культур.

Внаслідок низької поживності солому використовують переважно як баластний корм, який надає кормовим раціонам належного об'єму; вводять її до раціону також для підтримання нормальних процесів травлення (при великих даванках водянистих кормів, при переході до пасіння тощо). Перед згадуванням солому подрібнюють., змочують підсоленою водою (на 100 кг сухої солом'яної січки 500-800 г солі), здобрюють висівками, макухою, бардою, мелясою, домішують коренеплоди, бульбоплоди; запарюють в кормозапарювальних агрегатах; застосовують хімічну обробку, самонагрівання тощо. Це дозволяє підвищувати її поїдальність і поживну цінність. Солому додають при силосуванні культур, що запобігає витіканню їх соку й підвищує поживність і смакові якості силосу.

Силос - соковитий корм, одержаний в результаті зброджування цукрів сировини до органічних кислот (в основному молочної), або дії консервуючих речовин, що зменшують рН до 4,2. Для приготуванхія силосу традиційним способом необхідна наявність наступних умов - цукрового мінімуму, оптимальних вологості й температури та створення анаеробних умов.

Цукровий мінімум - це мінімальна кількість цукру під час зброджування якого кислота, що виникає, в основному молочна, переміщує активну кислотність середовища до рН 4,2. В залежності від вмісту цукру рослини поділяють на ті, що легко силосуються, важко силосуються і не силосуються. Рослини в яких цукру міститься більше цукрового мінімуму, легко силосуються: кукурудза, сорго, суданська трава, соняшник, топінамбур. Оптимальна вологість силосної сировини - 65-75%, а температура не повинна перевищувати 40°С.

Консервуючими елементами силосу є органічні кислоти, але в умовах доступу кисню повітря плісняві гриби здатні зруйнувати їх, тому створення анаеробних умов є необхідним компонентом в процесі зберігання цього корму. Технологія силосування: