ХХ ст. називають добою техніки та інтеграції. У цьому зв’язку актуалізується проблема співвідношення мистецтва та техніки. Саме у сучасній епосі з’являються художня фотографія, кіно, телебачення, естрада, світломузика. Завдяки техніці розширюються "мовні", виразні можливості мистецтва. Театр – це вже не тільки гра актора і майстерність режисера, але й світлове, музичне оформлення вистави. Іноді у театральних виставах використовуються лазери, слайди, кіно, топографія (Празький театр "Латерна Магіка"). В музиці з’являється новий спосіб звуковилучення – електронний. "Інтонаційний словник епохи" (вислів російського композитора і музичного критика Б. Асаф’єва) поповнюється за рахунок утвердження в музиці шумового елемента та появи сфери урбаністичного звучання.
Стрімкий розвиток обчислювальної техніки та технології, а також використання комп’ютерів дав можливість отримати незвичне звучання за допомогою електронних синтезаторів.
Виникнення "електронної музики" було підготовлено не лише технічним прогресом, але й змінами у самому художньому мисленні, яке стає більш синтетичним, відображаючи інтегративні процеси техногенної цивілізації. В останніх комп’ютерних синтезаторах – відео синтезаторах – в основі роботи лежить принцип перекладу електронного звучання у візуальні форми. Так, вже на початку 80-х років американський композитор Д. Берман у своїх творах використовує відео синтезатор для перекладу електронних звуків у кольорові плями.
Ще один "синтетичний" вид творчості – мульти-медіа-продукція, яка передбачає демонстрацію діапозитивів , фільмів при виконанні музики. Перша спроба подібної творчості була зроблена на Міжнародній виставці в Брюсселі в 1958р. у павільйоні фірми "Філіппе". Дана композиція отримала назву "Електронна поема": три мистецтва – архітектура (спеціально побудований павільйон за проекцією грецького архітектора Ксенакіса), кольорові проекції (розроблені французьким архітектором Ле Корбюзьє, йому належить й загальний задум) та електронна музика (написана американським композитором, експериментатором в області електронної музики Варезом) – залишаючись самостійними і діючи паралельно, об’єдналися у єдине ціле.
Мульти-медіа мистецтво може зливатися з оточуючим середовищем, природою, музика наповнюється шумами буденного життя, у "виконанні" використовуються різні засоби – звуки, картини, запахи, фарби. Таким чином, взаємодія мистецтва і техніки, що призводить до появи нових синтетичних жанрів і видів, сприяє розширенню рамок традиційної мистецької культури.
Кризові явища у сучасному мистецтві, відмічені багатьома дослідниками, актуалізували питання про те, як відбуваються зміни у художній культурі. Чи існують які-небудь закономірності в зміні стилів та напрямів, чи можна говорити про прогрес мистецтва? Чи буде справедливим вважати, мистецтво бароко кращим від готики, мистецтво феодального суспільства більш довершеним ніж рабовласницьке, а мистецтво ХХ ст. – найвищим мистецьким досягненням світової культури?
Питання про зміни в мистецькій культурі не може бути розв’язане однозначно. В історії культури відомі періоди, коли великі соціально-економічні перетворення сприяли бурхливому розквіту усіх мистецтв.
Так було в "золотий вік" руського Просвітництва за часів імператриці Катерини ІІ (друга половина XVIII ст.), коли формувалася національна школа в російській літературі, театральному, образотворчому мистецтві, музиці (М. В. Ломоносов, Н. М. Карамзін, А. П. Сумароков, художник Ф. С. Рокотов, актор Ф. Волков, архітектор В. І. Баженов творили в цей період). Але ця залежність може бути і зворотною: в періоди найглибших соціально-культурних та економічних криз ми спостерігаємо посилення експериментального та пошукового начала у мистецтві, появу нових стилів, жанрів та напрямів (злам ХІХ – ХХ ст. в Росії – це і художники "Світу мистецтв", і символізм А. Блока, А. Бєлого, і музика А. Н. Скрябіна, і народження нової "мови живопису" у В. Кандинського й К. Малевича, і театральні пошуки К. С. Станіславського й В. Е. Мейерхольда).
В різні культурно-історичні епохи на перший план висувалися ті види мистецтва, що найбільш повно виражали дану епоху. Ми кажемо: антична скульптура, середньовічна архітектура, живопис Відродження, тим самим підкреслюючи, що дані види мистецтва були домінуючими, а інші існували під їх впливом.
Сучасні уявлення про світ все більш ускладнюються, що дозволяє, слідом за М. Бахтіним, говорити про "поліфонічність" сучасної художньої культури. Поліфонічність художньої культури – це її "романізація" (вираз М. Бахтіна), і "музикалізація", і "відеолізація", і видовищність. Окремі види художньої творчості не існують сьогодні ізольовано одне від одного, що виражається не лише у проявах нових синтетичних жанрів мистецтва (симфонії-балети, мюзикли), а й в інтегративності художнього мислення, в розширенні художньої сфери (світломузика, кольорово-музикальні фільми, естетичний феномен моди, художнє конструювання, комп’ютерна графіка). У мистецтві природно та вільно відбувається відмова від минулих завоювань та знахідок, коли вони не виражають нового світовідчуття людини в культурі. Вдосконалюються прийоми, технології, способи вилучення звуку, кольору, розширюються межі художньої сфери, проте саме мистецтво не змінює своєї сутності, не стає більш чи менш прогресивним. І це найважливіша особливість мистецтва як феномена культури.
Таким чином, розвиток мистецтва відбувається в рамках динамічних змін всієї культури. З’ясування закономірностей динаміки художньої культури – одна із найактуальніших задач сучасної культурології.
Але скільки б не намагалися вчені осягнути мистецтво, в ньому завжди буде залишатися певна загадка, яку неможливо осягнути лише раціональними методами. Як невгамовний "Кастальський ключ", вона несе художникам "хвилі натхнення", радуючи нас своєю непередбачуваністю.
Отже мистецтво – це важливий аспект культури. Це особливий вид творчої діяльності, що створює образні та символічні структури. Мистецтво виконує художні, пізнавальні та комунікаційні функції. Будучи важливою частиною духовної культури, мистецтво з перших сторінок історії людства було засобом усвідомлення світу та духовного розвитку особистості. Кожна історична епоха характеризується своїм розумінням мистецтва та його місця в культурі. Сучасні культурологічні дослідження намагаються витлумачувати мистецтво в системі інших феноменів культури. Так виникають характерні опозиції національної та глобальної культур, високої та низької, масової та елітарної.
Таким чином, розвиток мистецтва відбувається в рамках динамічних процесів змін усієї культури. З’ясування закономірностей динаміки художньої культури – одна з актуальних задач сучасної культурології. Але скільки б не намагались вчені осягнути мистецтво, у ньому завжди буде залишатися якась таємниця, яку неможливо осягнути лише раціональними методами. Як невгамовний "Кастальський ключ", воно дарує художникам "хвилі натхнення", радуючи нас своєю непередбачуваністю.
Мистецтво як унікальна та самобутна форма діяльності не лише відображає в своєму розвитку пануючі уявлення культури, а й саме активно бере участь у становленні нових сторін суспільної свідомості, психології, розширюючи потенціал людини, сприяючи процесу її самовдосконалення.
1. Борев Ю.Б. Эстетика в 2-х т. – Смоленск, 1997г.
2. Дивненко О.В. Хрестоматия по эстетике. – М.: Издательский центр "Аз", 1995.- 247с.
3. Зись А. Искусство и эстетика. – М., 1967г.
4. Золотарева П. Р. История искусств: Художественная картина мира. – Караганда, 1996г.
5. Естетика: Навч. посіб./ І. Є. Волошко , Р. М. Вечірко, Т. С. Пітякова та ін. – КНЕУ, 2006 – 152с.
6. Естетика: Навч. посіб./ М. П. Колесніков, О. В. Колеснікова, В. О. Лозовой та ін. За ред. В. О. Лозового. – К.: Юрінком Інтер. – 2007. – 208с.
7. Левчук Л., Олещенко О. Основы эстетики: Уч. пос. – К., 2000р.