ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ "МИСТЕЦТВО"
РОЗДІЛ 2. ГІПОТЕЗИ ГЕНЕЗИСУ МИСТЕЦТВА
РОЗДІЛ 3. СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ЗМІСТ МИСТЕЦТВА
РОЗДІЛ 4. КРИТЕРІЇ ХУДОЖНОСТІ
РОЗДІЛ 5. КРАСА В РІЗНИХ КУЛЬТУРАХ ТА КУЛЬТУРНИХ ЕПОХАХ
РОЗДІЛ 6. СПЕЦИФІКА ДВОХ РІЗНИХ СПОСОБІВ ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ У МИСТЕЦТВІ
РОЗДІЛ 7. МАСОВА КУЛЬТУРА
РОЗДІЛ 8. ВЗАЄМОДІЯ МИСТЕЦТВА З ІНШИМИ СФЕРАМИ КУЛЬТУРИ
РОЗДІЛ 9. ДИНАМІКА ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
В буденному вживанні поняття "мистецтво" та "художня культура" є тотожними. Проте поняття "художня культура" є більш об’ємним, ніж поняття "мистецтво". Воно містить у собі всю систему мистецтв у цілому та кожен їх вид окремо, сам процес створення витворів мистецтва протягом багатьох століть, процес сприйняття мистецтва, спеціалізовані інститути культури (театри, музеї, концертні зали), в яких здійснюється зберігання та трансляція художніх цінностей... Постійно збагачуючи суспільство новими художніми творами, мистецтво створює "предметну основу" художньої культури. Скільки-небудь суттєві зрушення в розвитку мистецтва справляють (прямо чи опосередковано, відразу або з часом) вплив на все художнє життя суспільства.
Мистецтво формує такі якості людини, як уява, творчий підхід до життя. Завдяки мистецтву, людина може зрозуміти, усвідомити те, що не в змозі отримати за допомогою власного життєвого досвіду, оскільки через соціально-просторову та соціально-часову зумовленість досвід окремої людини завжди обмежений.
Сила мистецтва в його цілісному впливі на людину, що пояснюється образною природою художніх витворів. Мистецтво через емоції та переживання змушує задуматися над тим, щоб не просто "розумно", але й критично ставитися до дійсності.
Всю цю складну систему буття мистецтва в художній та духовній культурі вивчають спеціальні дисципліни – мистецтвознавство та естетика, що пропонують матеріал для культурологічного аналізу.
У процесі свого історичного розвитку буття мистецтво виявляє себе як рухливий та гнучкий організм, який виявляє нові творчі грані та аспекти й миттєво вбирає в себе (й передвіщає) ледь помітні зміни в соціальній психології, стереотипах мислення, ієрархії цінностей.
На кожному витворі мистецтва – великому чи просто талановитому, лежить відбиток часу. Воно завжди є дитям своєї епохи, продуктом її глибинного розвитку та певної духовної атмосфери. Великі твори мистецтва долають тяжіння свого часу, стають надбанням наступних поколінь. Це можливо завдяки тому, що справжні шедеври мистецтва, які уособлюють його безкінечне сходження, у історично-часовому осягають загальнолюдське, а в минулому "фіксують" вічне. У такий спосіб вони ніби піднімаються над своєю епохою, над тими соціальними умовами та потребами, які були покликані до життя, й включаються в загальнолюдський фонд художньої культури.
Актуальність теми полягає у відчутті суспільством необхідності гармонійного поєднання матеріального та духовного начал, цивілізації та культури. Саме тут значну роль відіграє мистецтво. Воно допомагає гуманістично орієнтувати всі сфери цивілізації та культури, морально просвітлює й "олюднює" їх. Об’єктом дослідження даної роботи виступає художня культура як складова системи духовності суспільства, що, в свою чергу, починається з мистецтва, однак не зводиться до нього. Предметом дослідження тут є саме мистецтво як ядро художнього життя та культури, її найважливіший елемент, навколо якого створюються інші прошарки та пласти художнього життя. Метою даної роботи має стати здійснення культурологічного аналізу мистецтва, виявлення його специфіки, а саме виявлення його соціокультурного змісту, його типології та динаміки, а також дослідження мистецтва як частини цілісного соціокультурного простору, його взаємодії з іншими феноменами культури.
Існує багато визначень мистецтва. Назвемо головні підходи щодо розуміння цього явища. По-перше, мистецтво – це специфічний вид духовного відображення та опанування дійсності. Протягом багатьох століть дослідники мистецтва казали: "маючий за мету формування та розвиток здатності людини творчо перетворювати оточуючий світ і саму себе за законами краси". Необхідно зазначити, що той факт наявності мети у мистецтва є суперечливим, а поняття краси – відносним, тому що еталон краси може сильно відрізнятися в різних культурних традиціях (наприклад, у західній та східній культурах), стверджуватись через панування безобразного (І. Босх, А. Дюрер, модернізм та постмодернізм) і навіть зовсім заперечуватись (мистецтво абсурду). По-друге, мистецтво – це один із елементів культури, в якому акумулюються художньо-естетичні цінності. По-третє, це форма чуттєвого сприйняття світу. Можна виділити три способи людського пізнання: раціональний (логічний, абстрактний, заснований на мисленні); чуттєвий (заснований на емоціях, почуттях) та ірраціональний (заснований на інтуїції). У головних проявах духовної культурної діяльності людини, в контексті соціально значущого знання, що є символічним виглядом культури (науки, мистецтва, релігії), наявні усі три, але кожна зі сфер має свої домінанти: наука – раціональну, мистецтво – чуттєву, релігія – інтуїтивну. По-четверте, у мистецтві набувають прояву творчі здібності людини (проблема художника-творця). По-п’яте мистецтво може розглядатися як процес освоєння людиною художніх цінностей, що приносить їй задоволення, насолоду (проблема сприйняття та розуміння мистецтва).
Мистецтво багатоманітне, воно є душею людини. Мистецтво – це багатий світ прекрасних образів, це прояв фантазії, це бажання зрозуміти сенс життя та людського буття, це концентрація творчих сил людини... Мистецтво – це багатоповерхові, напрямлені вгору буддийскі пагоди, вишукана в’язь мусульманських візерунків, скорботний образ Богоматері, що дивиться на нас із руських ікон... Мистецтво – це довершеність античних статуй, величність середньовічної готики, прекрасні образи ренесансних мадонн, буйність вітру, життя у імпресіоністів, це загадки, які нам несе сюрреалізм... Мистецтво – це найвидатніші творіння Данте і Мікеланджело, Шекспіра і Пушкіна, живопис Леонардо і Рубенса, Пікассо і Матісса, геніальна музика Баха і Моцарта, Бетховена і Шопена, Чайковського і Шостаковича, скульптури Фідія і Поликлета, Родена і Майоля, вистави Станіславського й Мейерхольда, Брехта й Брука, кінофільми Фелліні, Бергмана, Тарковського. Мистецтво – це те, що оточує нас у повсякденному житті, приходить у наш дім з екранів телевізорів та відео, лунає на естраді та в аудіо записах.
Якщо спробувати лаконічно пояснити, що таке мистецтво, то можна сказати, що це "образ" - образ світу та людини, перероблений у свідомості художника та викладений ним у звуках, фарбах, формах. В художніх образах відображується не лише дійсність, а й світовідчуття, світобачення культурних епох. Дослідники, намагаючись зрозуміти природу мистецтва, бачили в ньому і реалізацію інстинкту прикрашення та уподібнення природі, а також засіб спілкування між людьми та джерело пізнання світу, своєрідне кодування інформації про історичні періоди та народи, розглядали мистецтво як текст та знакову систему, як гру, задоволення, прояв ірраціонального та несвідомого начала в людині, бачили в ній спосіб самовираження та самосвідомості людства через особистість художника. Всі ці інтерпретації відображають накопичені знання про мистецтво та розкривають різноманітні грані культури.
Найдавніші з відомих нам мистецьких витворів належать епосі пізнього (верхнього) палеоліту (20 – 30 тис. років до н. е.). Прагнення зрозуміти своє місце в оточуючому світі читається у тих образах, що донесли до нас гравійовані та живописні зображення на камені з Бурделя , Ель Парналло, Істюриця, палеолітичні "венери", живопис та петрогліфи (зображення, що видряпані чи висечені на камені) печер Ласко, Альтаміри, Ніо, наскальне мистецтво Північної Африки та Сахари. До відкриття у 1879 р. розписів в Іспанській печері Альтаміра дворянином Марселіном де Саутуолла серед етнографів та археологів ходила думка, що первісна людина була позбавлена будь-якої духовності та займалася лише пошуком їжі. Деякі вчені й досі спрощено підходять до оцінки образів первісного художньої творчості. Однак вже англійський дослідник первісного мистецтва від найпростіших спіралей і відбитків рук на глині через гравійовані зображення тварин на кістках, камені та розі до поліхромних (багатокольорових) розписів у печерах на величезних просторах Європи та Азії. Анрі Брейль був прихильником магічної теорії, згідно якої усі фрески, статуетки та гравіювання треба сприймати як об’єкти культури, напряму зв’язуючи їх з необхідністю заманювати тварин у мисливські угіддя.
Кажучи про первісне мистецтво, необхідно мати на увазі, що свідомість первісної людини представляло нероздільний синкретичний (від грец. synkretismos – з’єднання) комплекс, і усі у подальшому розвинуті у самостійні форми культури існували як одне ціле, були взаємопов’язані між собою. Мистецтво, фокусуючи ту міру соціальності, яка при суща HomoSapiens, ставало і засобом спілкування між людьми та закріпляло притаманну йому здатність давати узагальнену картину світу у художніх образах. Відомий дослідник психології мистецтва Л.С. Вигодський прийшов до такого висновку: "Мистецтво є соціальним в нас... Суттєвіша особливість людини, на відміну від тварини, міститься у тому, що вона вносить та відділяє від свого тіла, і апарат техніки, і апарат наукового пізнання, які стають нібито знаряддями суспільства. Так само і мистецтво є суспільною технікою почуття, знаряддя суспільства, посередництвом якого вона заманює до кола соціального життя інтимні та найособистіші сторони нашого існування".