Вона, перш за все, — застереження, попередження. Гектор, старий воїн, повертається до Трої, переконаний у непотрібності будь-яких воєн. Він — точна антитеза Демокоса, який наділяє війну усілякими чеснотами (героїзм, оспівування мертвих, справедливе правосуддя...). Проте ні один, ні інший не вільні у своїх вчинках і думках. Гектор нічого не може зробити, не дивлячись на свою добру волю і запал, з яким він захищає мир. Так само і Демокос, який, як здається, перемагає, але насправді безсилий без натовпу, що його підтримує. Народ лінчує Аякса і робить війну неминучою. Значить, сама приреченість не існує? Не у сенсі невідворотної долі. Люди кують свою долю і вибирають своє майбутнє. Жироду вважає, що нещастя полягає у тому, що врешті-решт вирішують не мудреці, а натовп, якому досить випадку, поштовху, щоб відхилитися в ту або іншу сторону. Що ж до вибору війни, дуже доречним буде навести думки Єврипіда і Геродота:
Свой голос подавая за войну,
Не думает никто, что сам умрет,
Надеется: другой погибнет. Если б
Воображали собственную смерть,
Кидая камешек, тогда от войн
Не гибла бы Эллада. Знают все,
Что хуже и что лучше и насколько
Мир для людей полезнее войны.
Во-первых, мир для муз благоприятен,
Он плачей враг, он друг деторожденья,
Он и богатству рад, — а мы, дурные,
Всем жертвуем и подымаем войны,
Чтоб человека в рабство человеку
И город в рабство городу отдать.
Eur. Suppl. 481–495. Пер. С. Шервинського
[26 ; 28].
”Адже немає [на світі] такої безрозсудної людини, яка віддає перевагу війні над миром. У мирний час сини хоронять батьків, а на війні батьки – синів.“ (Herod. 1.87) [26 ; 29].І, як ми згадували вище, вже Гомер був ярим противником війни...
Ніколи ще Жироду не говорив про війну з такою ненавистю і так прямо: ”Гектор. ...Война кажется мне самым смрадным и самым лицемерным средством уравнивать людей, и я не приемлю смерть ни как наказание для трусов, ни как награду живым“ [24 ; 391].”Гекуба. ...Когда мартышка взбирается на дерево и показывает нам свой красный зад, весь в чешуе, блестящий и окруженный грязными космами, — это и есть прообраз войны, её лицо“ [24 ; 392].
Ніколи ще Жироду не показував так яскраво лицемірство політиків під час мирних конференцій і двосторонніх зустрічей на різних рівнях, як у словах Улісса під час розмови з Гектором [24 ; 411-418].Отже, їхня розмова є битвою, яка повинна вирішити, бути війні чи ні. Улісс погоджується, що війна – найстрашніший ворог людства, і він не хоче її. Але питання у тому, чого хоче сама війна? Він веде роздуми на тему, що зустрівшись на переговорах, лідери навіть стають друзями, але вже наступного дня над усим царює війна. Важливим є лише, щоб, убивши противника, переможець не упізнав у ньому потім свого брата. Улісс говорить про політику долі, коли воюють саме ті, кому війна визначена долею, і цього разу вона обрала Грецію і Трою. ”Улисс. ...всё это окрашено судьбой в единый грозовой цвет, в котором я впервые угадываю свет нашего будущего. Ничего не поделаешь. На вас пал свет греческой войны“ [24 ; 414-415].Але тут же мимохідь він кидає слова, що греки дуже зацікавлені у багатствах Трої. Саме тут слід звернути увагу на те, як щиро крок за кроком розкриває Жироду, що слова про наругу над честю нації є нічим іншим, як хитрим прикриттям зовсім інших почуттів і інтересів. Це є одним з ключових моментів, і неможливо описати його краще, ніж зробив це автор:
Гектор. Греция избрала нас своей добычей. К чему тогда объявлять войну?
Проще воспользоваться моим отсутствием и напасть на Трою.
Улисс. Война предусматривает своего рода соглашение. ...
Гектор. Что же вас толкнуло против нас? ...
Улисс. .... Нации, как и люди, погибают от неуловимой неучтивости. ... Вы ... недостаточно ловко похители Елену...
Гектор. Какая же связь между похищенной женщиной и войной, в которой должен погибнуть один из наших народов?
Улисс. ... она одно из тех редких созданий, которых судьба послала на
Землю в своих собственных целях. ...
Улисс. Оскорбление судьбы ничем не может быть искуплено.
Гектор. .... я вижу наконец истину. ... Вам нужны наши богатства! Вы
сделали так, чтобы Елену похитили, чтобы иметь почётный
предлог для объявления войны. Я краснею за Грецию! ...
[24 ; 415-416].
Для пояснення двох пунктів з цього діалогу, звернемося до В.І. Кащеєва. Війна повинна була мати ’αρχή δίκαια не тільки по суті, але й формально, тобто, відповідно до принципу справедливості, вона повинна була бути оголошена. У Ціцерона ми знаходимо ідею, яка, поза сумнівом, сходить до Панеція: ”Справедливою може бути тільки така війна, яку ведуть після пред’явлення вимог чи ж заздалегідь сповістили і оголосили“ (Cic. Deoff. 1.11.36). Греки, дійсно, мали звичай оголошувати війну [26; 42-43].
Цитуючи твір періпатетіка Деметрія Фалерського (друга половина IV ст. до н. е.), що не дійшов до нас, Полібій пише: ”...Якщо народи причину війни вважають законною, то тим більшого значення набувають перемоги і тим малозначущими стають поразки; наслідки виходять зворотні, коли причину війни визнають ганебною або незаконною“ (Polyb. 36.2.3) [26 ; 41-42].Отже, ці два факти вливаються у міфологічний та історичний контекст.
Стосовно того факту, що Улісс не заперечував вищевказані слова Гектора, то для греків був характерний ще один тип оголошення війни (мабуть, що мав місце тільки в античності) — відкрите оголошення права на здобич відносно чужого народу. Але у той момент, коли Гектор вирішує, що жереб кинуто і війна відбудеться, Улісс погоджується припинити це безглуздя, піти наперекір долі, забрати Олену. Та чи виявиться він хитрішим за долю?
Як бачимо, Жироду, не спотворюючи легендарну історію про причину походу ахейців на Трою, вносить нові корективи у цю історію і демонструє, наскільки великими були шанси у противників війни; драматург не вірить у неминучість воєн, він вважає, війну можна здолати.
До того ж, чи не безглуздо вести війну через жінку? Лосєв А.Ф. у своїй праці ”Грецька міфологія“ вважає, що світ матріархальної архаїки, що пішов у минуле, мститься новому героїзму, використовуючи жіночу красу, що так оспівується в епоху класичного олімпійства. Жінки вносять заздрість, розбрат і смерть у цілі покоління славних героїв, примушуючи богів накласти прокляття на своїх же нащадків. Тому народжується від Зевса і богині помсти Немесиди - Олена, через красу якої вбивають один одного ахейські і троянські герої. Прекрасні жінки (Даная, Семела або Алкмена) спокушають богів і зраджують їх і навіть зневажають їх (як Короніда або Кассандра).
Крім того, оспівувач кохання і жіночості Жироду не наділяє цими якостями Олену. У цій яскраво чарівній жінці немає доброти, ніжності, тепла. Немає навіть звичайної чутливості. Їй не подобається проникатися почуттями інших і навіть своїми власними. Вона любить чоловіків, їй подобається маніпулювати ними, згадаємо сцени, де вона намагається спокусити юного Троїла і продовжує це робити навіть у присутності Паріса, розпалюючи їх обох [24 ; 376-379].
Олена, як і Кассандра, володіє даром передбачення. Але спартанська цариця здатна бачити тільки щось яскраве і таке, що запам’ятовується: наприклад, їй ніколи не вдавалося розгледіти свого чоловіка Менелая, проте Паріс відмінно виглядав на тлі неба і був схожий на мармурову статую — правда, останнім часом Олена стала бачити його гірше. Але це зовсім не означає, ніби вона згодна виїхати, оскільки їй ніяк не вдається побачити свого повернення до Менелая. Гектор малює барвисту картину: сам він буде на білому жеребці, троянські воїни — в пурпурних туніках, грецький посол — в срібному шоломі з малиновим плюмажем. Невже Олена не бачить цей яскравий полудень і темно-синє море? А чи бачить вона заграву пожарища над Троєю? Криваву битву? Спотворений труп, який несеться за колісницею? Вже чи не Паріс це? Цариця киває: обличчя вона розгледіти не може, зате пізнає діамантовий перстень: ”Я не всегда хорошо различаю лица, но драгоценности я хорошо вижу“ [30 ; 372].А чи бачить вона Андромаху, що оплакує Гектора? Олена не наважується відповісти, і оскаженілий Гектор присягається вбити її, якщо вона не виїде — хай все навколо стане досконало темним, але це буде мир. Адже вона вагається у виборі між поверненням до Греції і такою жахливою катастрофою, як війна.
Гектор. Ничего... ничего, кроме пепла от пожарищ; изумруды и
золото, превращенные в пепел. Как чисты очи мира. Ведь
не слезами же омыты они... А ты бы плакала, Елена, если
бы тебя убивали?
[24 ; 372].
Гектор. Каким чудом зеркало мира попало в голову этой тупицы?
Елена. Конечно, это очень прискорбно. Но каким способом можно