Дипломна робота
Християнський світогляд на язичницькі традиції в тексті «Слово о полку Ігоревім»
Вступ
Актуальність дослідження. «Наукова праця над «Словом», що велася силами учених майже цілого слов’янського світу протягом століття, дає дуже гарний образ щирої духовної кооперації, об’єднаної єдиною любов’ю словесної краси. Ні одна інша слов'янська пам'ятка не може похвалитись такою великою і гарною літературою, такими многосторонніми, глибокими працями. І все-таки в результаті більш ніж ціловікової праці «Слово» являється в значній мірі збором загадок, котрі все ще не можна рішити певно і твердо. Його красота б’є нам у очі в сій попсованій формі. Але способи розв’язання трудних місць і суперечних питань, зв’язаних з текстом, настільки різняться, що для того, аби могти ближче аналізувати його, треба насамперед для себе самого установити вигляд і розуміння цього тексту…» [16; 170–171].
Ці слова видатного українського історика, написані майже століття тому, актуальні й нині – «Слово о полку Ігоревім» надалі залишається загадкою та феноменом свого часу.
«Слово о полку Ігоревім» належить до тих небагатьох творів києво-руської літератури, які постійно знаходяться у полі зору широкої громадськості й учених різних країн. Відомості про тисячі публікацій від часу відкриття рукопису в 1792 р. – монографії, статті, повідомлення – зібрані у бібліографічних виданнях і оглядах ХІХ-ХХ століть. І це дозволяє не лише орієнтуватись у літературі з цього питання, а й бачити в самому процесі вивчення «Слова» певні тенденції і перспективи, незважаючи на різноманітність позицій, оцінок, характеристик в основних напрямках дослідження пам’ятки – історичному, лінгвістичному і літературному. Кожний з цих напрямків існує ніби автономно, і разом з тим визначальним є історичне осмислення твору, оскільки успішно вивчати пам’ятку можна лише на історичному фону, прив’язавши її до конкретного періоду.
У різний час були більш або менш повно вивчені обставини відкриття рукопису «Слова», досліджене перше видання і Катеринська копія пам’ятки (П.П. Пекарський, Є.В. Барсов, В.М. Перетц, Л.О. Дмитрієв, Ф.Я. Прийма, В.П. Козлов), прослідковані зв’язки «Слова» з києво-руською літературою, зокрема літописами (І.Я. Франко, О.С. Орлов, О.І.Білецький, М.К. Гудзій, Д.С. Лихачов, Б.О. Рибаков, В.Ю. Франчук, Л.Є. Махновець, Б. Яценко), вивчена поетика «Слова», його зв’язок з народною творчістю (М.О. Максимович, О.О. Потебня, Л.М. Робінсон), природа у «Слові» (М.В. Шарлемань, Г.В. Сумаруков).
«Слово о полку Ігоревім» – цінний здобуток словесно-художньої культури східних слов'ян, створений одним із славних предків русів-українців на древній Чернігово-Сіверській землі, який геніально повідав про діяння своїх сучасників, про їх героїзм і фатальні помилки, про щире прагнення до незалежності й значення єднання в боротьбі за неї, що не втратило своєї вагомості і до наших днів. Саме тому «Слово» актуальне і сьогодні. Воно є прологом української літератури. Ідея національно-визвольної боротьби так гостро не ставилась в жодній слов’янській літературі. В кожний історичний період вона червоною ниткою проходила через усю світову літературу, починаючи саме зі «Слова о полку Ігоревім».
Мета і завдання дослідження.
Спираючись на історичні здобуття сучасної науки, ми визначаємо метою роботи прояснення питання християнського світогляду та язичницьких традицій в тексті пам’ятки «Слово о полку Ігоревім».
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких задач:
– систематизувати наявні в українському літературознавстві погляди на обставини відкриття, зв’язки «Слова» з києво-руською літературою, зв’язок з народною творчістю;
– з’ясувати сутність двоєвір’я як зустрічі двох світоглядів;
– розглянути питання двоєвір’я в «Слові о полку Ігоревім»;
– виявити язичницьку міфологію, яка увічнена в поетичній образності «Слова»;
– охарактеризувати християнський світогляд автора.
Об’єктом дослідження є пам'ятка давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім» в перекладі Я.Є. Махновця.
Предметом вивчення в роботі є християнський світогляд на язичницькі традиції в тексті «Слова».
Методологічну основу дослідження складають наукові принципи сучасної історії та теорії літератури, комбінація підходів до вивчення даного питання. Стратегія дослідження розроблена з урахуванням робіт щодо проблем християнського світогляду та язичницьких традицій Астахової А.А., Бичко І.А., Білецького О.І., Брайчевського М.Ю., Булашева Г., Войтовича В., Горського В., Грушевського М., Гудзія М.К., Єфремова С., Митрополита Іларіона,
Лихачова Д., Махновця Л., Мишанича О., Пінчука С.П., Рибакова Б.А., Робинсона А.Н., Сапунова Б.В., Чижевського Д., Яценка Б.
У роботі поєднано порівняльно-типологічний, порівняльно-історичний, історико-функціональний методи дослідження із системно-аналітичним підходом при аналізі літературних явищ.
Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в українському літературознавстві предметом ґрунтовного й багатоаспектного аналізу стало питання християнського світогляду та язичницьких традицій в «Слові о полку Ігоревім».
Структура роботи обумовлена її метою і завданнями. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.
Зауважимо, що в процесі роботи ми наштовхувалися на деякі труднощі. В жодній літературознавчій праці повно і чітко не висвітлено питання язичницької символіки на сторінках «Слова о полку Ігоревім». Тому це питання ми розробляли самостійно і, можливо, не всі тлумачення язичницьких символів, правильні.
«З погляду артистичного і культурного «Слово» стоїть надзвичайно високо. Коли порівнюємо його, з одного боку, з риторичними, взагалі книжними творами цеї доби і з візантійськими творами, які оберталися в перекладах в тих часах, з другого боку, з творами західноєвропейськими тої ж доби, як «Пісня про Роланда», «Пісня про Нібелунгів» та ін., тоді тільки оцінюємо, наскільки тонко відчутний і артистично виконаний твір перед собою ми маємо. В порівнянні з верхньо-блискучою, але доволі холодною і сухою книжною риторикою, де тільки зрідка виривається безпосередній – не крик, а зітхання душі, «Слово» визначається незвичайною експресією і безпосередністю свого ліризму, одягненого безконечним багатством епічних засобів. В порівнянні з епосом візантійським – раціоналістичним, отяжілим, позбавленим свіжості і безпосередності чуття, «Слово» блищить щирістю, глибиною і силою афекту, як твори новоєвропейської романтики супроти епігонів псевдокласицизму. Супроти варварської грубуватості і елементарності настроїв і мотивів західноєвропейських творів феодальної доби воно вирізняється багатством і тонкістю настроїв, як супроти примітивної діатоніки повніша хроматична гама» і далі М. Грушевський наголошував: «Я можу тільки закінчити цей розділ повторенням заклику старого поета: цей твір перегортайте денно і нощно – ви знайдете в нім всякий раз нову красу і новий зміст [16; 215].
1. «Слово о полку Ігоревім» – видатна пам’ятка української культури
Видатний пам’ятник давньоруської письменності «Слово о полку Ігоревім» містить цінний матеріал, в тому числі для реконструкції стилю мислення, сутності філософсько-світоглядних уявлень, які панували у культурі Київської Русі. Автор «Слова» описує події, присвячені твору, розмірковує з приводу цього, демонструючи саме світоглядну позицію, з точки зору якої розцінюються персонажі твору та їх дії.
Через війни, пожежі, стихійні лиха, з багатьох інших причин давніх літописів дійшло до нас небагато. Від ХІ до кінця ХV століття жоден з них, на жаль, не зберігся у первісному вигляді. Вони відомі тільки в уривках у складі пізніше написаних зводів.
Але й цінні частинки письмових творів, що дійшли до нас крізь віки, свідчать про високу культуру Русі ХІІ століття, про наявність кількох літературних шкіл, про багатогранність жанрів твори Климента Смолятича, Кирила Туровського, Києво-Печерський патерик, моленіє Данила Заточника, твори Іларіона, Володимира Мономаха, та інших творів, відомих і безсмертних – всі вони чудові за формою й змістом. Літописи велися в кожному місті, в кожному монастирі. Літописці працювали майже у кожного князя й навіть у простій церкві.
У першій половині ХІ століття за часів Ярослава Мудрого в політичному житті Русі розпочався процес дроблення. Особливої гостроти він набув, коли Чернігівське князівство закріпилося за Олегом Святославовичем – онуком Ярослава Мудрого – та його нащадками. Саме Олега автор «Слова» називає Олегом Гориславовичем, вказуючи, що від нього й таких як він князів «сеяшется и растяшеть усобицами» Руська земля.
Приблизно в той самий час відокремилось і Галицьке князівство, закріпившись за «Ростиславичами». Процес цей тривав і в ХІІ столітті. Відокремлюються Муромо-Рязанське і Смолянське князівства, все більшої самостійності набувають Новгород, Володимиро-Суздальське князівство. Всі вони рішуче йдуть до самостійності й втягуються у міжусобну боротьбу. Політична єдність країни відходить у минуле. Міжусобиця руських князів загострюється через половецьку загрозу.
Основні феодальні міжусобиці ХІІ століття були пов’язані з ворожнечею між нащадками Мономаха і Олега Святославовича [44; 23].
Величезну роль в історії зіграв герой «Слова о полку Ігоревім» – Ольгович Ігор Святославович – князь Новгород-Сіверський. Ще у 1180 р. Половці допомагають Ігореві у боротьбі проти Рюрика Київського. Поразку Ігоря розцінили як поразку половців. Рюрик же, не відчуваючи в собі сили і достатньо влади втримати Київ, віддає його іншому Ольговичу – Святославу Всеволодовичу. Наступні роки Рюрику й Святославу вдається об’єднати руських князів для відсічі половцям. Обов’язки голови Ольговичей Святослава поширюються і на Ігоря. Ігор розриває стосунки з половцями, однак одразу не може довести свого ставлення до нової загальноруської ідеї – об’єднання в боротьбі проти половців.