Все ж приявна в літописах поезія не е наслідувальною. Вона вже перебуває на тому історичному етапі свого розвитку, коли більше задивлена не в колишні біблійні джерела, з яких проросла, а в народний грунт, куди мала просякнути і оживити нову прорість. В інтонаціях літописної віршової літератури ми вчуваємо речитатив, ритмомелодику українських народних дум. Деякі епічні оповідання справді написані нерівноскладовим «думним віршем». Український національний інтонаційний фонд, як один із неповторних скарбів народу, постає в літописній поезії уже сформованим або в стадії активного формування.
Нестор-літописець не приховує своєї синівської любові до рідної полянської, київської, руської землі. Йому тут все миліше, ліпше, моральніше, ніж, скажімо, у сусідніх деревлян (сучасних житомирян), не говорячи вже за новгородських словен. Там взагалі, на його думку, бог зна як погано. Для цього досить побути в новгородських лазнях, де віниками хвоськають себе в перегрітих мивницях до напівсмерті, а потім обливаються студеною водою і оживають. З цього навіть у Римі реготали, як апостол Андрій розповідав про те, що бачив у Новгороді на власні очі. І «аргументи», як бачимо, знайшлися. Своє плем’я літописцеві наймиліше, воно, на його думку, і найкультурніше: «Поляни своїх батьків обичаї мають, тихі й покірливі... І брачні обичаї мають...» А от сусідидеревляни, на думку літописця, уже «жили по-звіриному, жили по-скотськи: і убивали один другого, їли все нечисте, і брачення у них не бувало, а умикали дівиць біля води».
Кожен із авторів «Повісті минулих літ» бере на себе роль морального судді всіх людських вчинків і подій, про які оповідає. Літописець постійно і настійно апелює до моральності, до пошанівку традицій і батьківських звичаїв, в яких для нього і краса, і правовий кодекс, і педагогіка, і предківські заповіти. Від перших оповідань і до останніх записів нав’язується думка, що зло карається. Хто і коли б не вчинив зло — матиме покуту. Здається, про жоден розказаний злочин не забув оповідач, і в якомусь, віддаленому часом і простором, епізоді покаже, як той злочин покараний.
І хоч часом літописні відомості подрібнені річними записами, поетичними оповіданнями, ширшими історичними описами і уривчастими відомостями й повідомленнями, «Повість минулих літ» має дивовижну художню цілість. Наскрізними в літописі є релігійна концепція людини і світу, вогонь любові до рідної землі і патріотична тривога за її долю, бо «земля наша велика й багата, тільки ладу в ній нема», бо «Бог дає владу, кому хоче», бо «для Русі пиття — веселість, не можемо без того».
Неподільні симпатії літописець засвідчує до Володимира Великого, котрий перший на Русі «повелів будувати церкви» «і людей приводити на хрещення по всіх городах і селах», «і почав посилати забирать дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на учення книжне». У пантеоні культурно-освітніх діячів України-Русі першим стоїть князь-просвітйтель Володимир І Великий. Таким чином, «Повістю минулих літ» є не тільки унікальне історичне джерело і літературний пам'ятник, але і зразок дійсного патріотизму руського народу, любові до своєї Батьківщини [33, с.149-151].
Висновки
«Повість минулих літ» — це зведення, що створювалося протягом більш ніж сторіччя, при цьому в декількох літературних центрах і багатьма літописцями. У цьому літописному зведенні отримали своє віддзеркалення ідеології різних класів і політичні концепції декількох центрів. Не абияку цінність становить також те, що в «Повість минулих літ» увійшли і народні погляди на руську історію, історичний фольклор, народна думка. Суперечності залишилися часом непримиреними, церковна ідеологія - поряд з язичницькою, світською, "дружинною". Прихильник Володимира Мономаха зберігає текст, попередньому літопису з різкими засудженнями нового покоління князів в цілому. Руська історія в передачі «Повісті минулих літ» сама має історію свого створення, і при цьому не коротку.
Оригінал втрачений, збереглися лише пізніші списки. Найдавніші з них Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський, переписаний на поч. ХV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повість минулих літ»: 1-а — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором з літописних зведень кінця ХІ ст. з доведенням розповіді до 1113; 2-а — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; 3-я виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха. «Повість минулих літ» — перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов’ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов’ян. писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використані перекази, оповідання, повісті, легенди. Написана мовою, близькою до живої народної з нашаруванням церковнослов’янських елементів. «Повість минулих літ» наклала відбиток на все наступне літописання східних слов’ян.
«Повість минулих літ» - це зведення літописів. Складаючи своє зведення, кожен літописець перш за все піклувався про те, щоб отримати в свої руки праці своїх попередників, договори, послання, заповіти князів, історичні повісті, житія русичів і тому подібне. Зібравши весь доступний йому матеріал, літописець сполучав його в погодному викладі. Ця обставина додає «Повісті» особливу глибину, змістовність і різноплановість викладу.
Особливу цінність літопису додає особистий досвід її творців, безпосереднє спостереження, елементи реалізму, політична злободенність - все те, ніж така багата і завдяки чому такий цінний російський літопис. «Повість минулих літ» - плід колективної праці староруських книжників, унікальний історичний і літературний пам'ятник Стародавньої Русі, що визначається значущістю мети твору, глибоким історизмом і цінною документальністю, композиційною і стильовою своєрідністю літопису; високим патріотизмом і громадянськістю її творців.
В результаті написання цієї роботи можна зробити деякі висновки, виходячі із завдань роботи:
- проаналізувати джерельну та історіографічну базу питання;
Найдетальніше проблеми джерел і структури «Повісті минулих літ» були розроблені на початку XX ст. у фундаментальних працях академіка О.О. Шахматова Представлена ним концепція до цих пір виконує функцію «стандартної моделі», на яку спираються або з якою полемізують всі подальші дослідники. Хоча багато її положень піддавалися критиці (часто цілком обгрунтованої), але розробити зіставну по значущості концепцію нікому з подальших авторів не вдалося.
Окрім нього значну роль в дослідженні питання зіграли Д.С. Ліхачьов, Я.С. Лурьє, М.Д. Прісєлков та інші. Серед українських істориків слід відмітити І. Франка та Є. Махновця. Останній окрім значної кількості наукових праць видав також і власний варіант перекладу повісті.
- встановити картину подій, унікальні знання про які дає нам це джерело;
Літопис увібрав в себе у великій кількості матеріали оповідей, повістей, легенд, усні поетичні перекази про різних історичних осіб і події. Багато хто розглядає її як основне джерело по початковому періоду історії Русі, іноді необгрунтовано відкидаючи інші джерела, якщо вони суперечат. «Повісті минулих літ».
У «Повісті минулих літ» записані легенди про походження слов’ян, їх розселенні по Дніпру і навколо озера Ільмень, зіткненні слов'ян з хозарами та варягами, покликання новгородськими слов'янами варягів і утворенні держави Русь. Перекази, записані в Повісті, є практично єдиним джерелом відомостей по формуванню першої староруської держави і першим російським князям. Імена Рюріка, Синеуса, Трувора, Аскольда, Діра, Віщого Олега не зустрічаються в інших синхронних джерелах, хоча робляться спроби ототожнити деяких історичних персонажів з перерахованими князями.
- визначити питання про походження та авторство літопису;
Автор літопису вказаний в Хлебниковськом списку як Нестор, відомий агіограф на рубежі ХІ та ХІІ століть, чернець Києво-печерського монастиря. Хоча в раніших списках це ім'я опущене, дослідники XVIII-XIX ст. вважали Нестора за першого російського літописця, а «Повість минулих літ» - першим російським літописом. Вивчення літописання російським лінгвістом Шахматовим і його послідовниками показало, що існували літописні зведення, передуючі «Повісті тимчасових років». В даний час визнається, що перша початкова редакція ченця Нестора втрачена, а до нашого часу дійшли допрацьовані версії «Повісті минулих літ». При цьому ні в одному з літописів точних вказівок на те, де саме закінчується літопис, немає.
Література
1. Анохин Г. И. Новая гипотеза происхождения государства на Руси Вопросы истории. – М., 2000, № 3.
2. Бережков Н. Г. Хронология русского летописания. – М., 1963.
3. Данилевский В. И. Библия и Повесть временных лет. К проблеме интерпретации летописных текстов // Отечественная история. – М., 1993, № 1
4. Данилевский В. И. Замысел и название Повести временных лет // Отечественная история. – М., 1995, № 5.
5. Дмитриев Л. Б. Сказание о Борисе и Глебе. – Л., 1987.
6. Еремин И. П. Литература Древней Руси. – М.; Л., 1966.
7. Еремин И. П. «Повесть временных лет» как памятник. – М.; Л., 1966.
8. Зимин А. Ипатьевская летопись и «Слово о полку Игореве». – М., 1968.
9. Истрин В. Летописноеповествование о походах русских князей на Царьград. – М., 1916.
10. Комарович В. Л. Из наблюдений над Лаврентьевской летописью. – Л., 1976.
11. Лихачев Д. С. Великое наследие. – М.,1975.
12. Лихачев Д. С. Русские летописи и их культурно-историческое значение. – М.; Л., 1947.
13. Лихачева О. П. Летопись Ипатьевская. – Л., 1987, вып. I.