Як правило, анімаційну службу туристичного комплексу очолює менеджер-аніматор, у підпорядкуванні якого знаходяться методисти-аніматори, організатори-аніматори та аніматори-виконавці. Зміст і рівень діяльності анімаційної служби, робота її різноманітних відділів залежать від завдань та можливостей туристичного комплексу.
Менеджер-аніматор несе відповідальність за:
· систематичне та своєчасне вивчення культурних запитів різних груп населення;
· розробку та реалізацію соціально орієнтованих дозвіллєвих програм і проектів;
· вивчення інноваційних дозвіллєвих технологій та їх використання у роботі з клієнтом;
· прогнозування подальшого використання дозвіллєвого потенціалу в туристичній галузі:
· ефективне управління анімаційною службою закладу;
· впровадження педагогічних методик для забезпечення культурної, декоративно-прикладної, естетичної творчості людини, розкриття її рекреаційного потенціалу;
· ініціативність та творчість анімаційної команди;
· роботу з колективом та з людьми різного вікового, освітнього, культурного, соціального, статевого, професійного статусу;
· реалізацію стратегії розвитку туристичного комплексу, а не лише дозвіллєвої служби організації [10].
Головним завданням методиста-аніматора є методичне забезпечення дозвіллєвих заходів, акцій та програм , а також підготовка та розробка сценаріїв, їх якісна реалізація. Допомагає методисту-аніматору організатор-аніматор, який забезпечує організаційний процес дозвіллєвої діяльності готелю.
Для здійснення перерахованих завдань аніматору необхідно знати основи соціології, педагогіки, психології, економіки, права, управління, режисури, культурології; володіти навичками та вміннями роботи з різними соціально-демографічними категоріями населення; іноземними мовами, знати культуру та традиції інших народів. Такі вимоги до фахівця пояснюються, в першу чергу, тим, що він працює одночасно з туристичними групами, члени яких відрізняються за віком, освітою, соціальним становищем, релігійними поглядами, професією.
Класифікація відвідувачів туристичного комплексу здійснюється за різними ознаками: за віком (діти, підлітки, молодь, дорослі, люди похилого та "золотого" віку), за статтю (чоловіки та жінки), за релігійними поглядами (невіруючі, православні, католики, мусульмани), за професійною приналежністю (військові, вчителі, художники, архітектори) та ін. Загальноприйнятою вважається класифікація туристів за віком, хоча слід враховувати й інші ознаки (національні особливості, інтелектуальний потенціал, матеріальне забезпечення, термін відпочинку).
Дозвіллєві програми в туристичних комплексах можна умовно класифікувати за такими ознаками:
· місцем проведення - паркові, клубні, готельні;
· віком учасників - дитячі, юнацькі, молодіжні, для дорослих, пенсіонерів;
· радіусом дії - районні, місцеві, муніципальні, міжнародні.
Загальновизнаною вважається класифікація дозвіллєвих програм за напрямом діяльності:
· рекреаційно-оздоровчі (дискотеки, танцювальні вечори, розважальні програми та вечірні шоу, карнавали, рибальство, ігрові конкурси, спортивні змагання);
· спортивні (мандрівки, змагання, велоспорт, плавання, екскурсії, подорожі);
· культурно-мистецькі (спектаклі, виставки, концерти, вернісажі, фольклорні акції, художні програми, відвідування музеїв, виставок, галерей);
· просвітні (лекції, зайняття за інтересами, зустрічі, інтелектуальні ігри, вікторини, фестивалі) [10].
Дозвіллєва програма має складатися із різноманітних за своєю формою та змістом заходів, викликати у відвідувачів зацікавленість та залучати якомога більше учасників.
Розробка та підготовка дозвіллєвої програми вимагає від організатора дотримання та виконання кількох етапів: формування задуму, планування програми, реалізація та завершення.
Формування задуму дозвіллєвої програми. Головна роль на цьому етапі належить аніматорам як ініціаторам проекту, їх вмінню проаналізувати доцільність проведення конкретної програми, визначити шляхи її ефективної реалізації. На цьому етапі команда аніматорів мас проаналізувати характер цільової аудиторії (вік, стать, соціальний статус, професійну приналежність, національність, стиль і темпи життя, стан здоров’я, активність); сформулювати чіткі завдання та мету дозвіллєвого заходу; визначити час та місце проведення; здійснити попередні розрахунки витрат4 розподілити функції та обов’язки між членами анімаційної команди.
Планування програми полягає в тому, щоб визначити засоби, форми та методи для досягнення мети, виявити матеріально-технічні, кадрові, фінансові та інші ресурси для ефективного втілення програми, здійснити рекламну кампанію запланованих дозвіллєвих закладів, організувати проведення репетицій.
Реалізація програми полягає у фіксації результатів, їх значимості, контролюванні виконання програми, проведенні моніторингу, оцінці програмної діяльності, аналізу зібраної інформації, нормуванні процесу виконання програми. Реалізація запланованих дозвіллєвих заходів передбачає досягнення поставленої мети.
На етапі завершення програми аніматора порівнюють досягнуті цілі із запланованими, аналізують виявлені розбіжності та їх причини, невиконані зобов'язання, вивчають сприйняття програми туристами.
Зростання популярності туристичного дозвілля зумовило розвиток "курортної рекреації". Туристичні комплекси та курортні центри почали використовувати дозвіллєві заклади як такі, що сприяють зростанню прибутковості установи, на території якої відкрито клуб, рекреаційний комплекс, дозвіллєвий центр. Успішно спланована програма дозвіллєвої установи (популярні, зазвичай, приватні клуби) дозволяє завдяки обмеженій кількості її членів та відповідної діяльності закладу значно збільшити прибутковість туристичного комплексу або курорту.
Курортний клуб – це дозвіллєвий клуб, члени якого можуть використовувати для свого відпочинку та розваг будь-які послуги, що надаються курортом. Дозвіллєві клуби можуть створюватися за підтримки курорту або з ініціативи місцевої громади, яка орендує помешкання, земельні ділянки, спортивні майданчики на території курортної зони. Єдиної схеми створення та правил функціонування курортних клубів не існує: на одному курорті члени клубу можуть проводити кілька днів або тижнів щороку і лише в цей час користуватися дозвіллєвими послугами; на іншому - відвідувати клуб регулярно. На ефективність клубної роботи впливає детальний аналіз ринку та груп громадськості, на які буде орієнтуватися клуб. Так. основними клієнтами клубу можуть бути відпочиваючі, місцеве населення, туристи, співвласники курорту.
Аналіз діяльності таких клубів дозволяє стверджувати, що до основних вплів дозвіллєвої діяльності належать спортивні захоплення, активна рекреація та розважальні програми.
Важливими критеріями вдало підготовленої програми клубного членства є обмежена кількість членських місць у клубі; право передавання або продажу членства іншій людині за певних умов; оригінальність дозвіллєвої концепції клубу.
Обмежена кількість членських місць підносить цінність членського місця для потенційних відвідувачів. Їх оптимальна кількість залежить від соціально-демографічної ситуації, привабливості курорту і клубу.
Дозвіллєва концепція клубу повинна містити певні організаційні правила, головними серед яких можна визначити такі:
1. Працівники клубу повинні чітко уявляти відмінність у зацікавленнях членів клубу та відвідувачів курорту. Члени клубу віддають перевагу приватним закладам перед місцями відпочинку загального користування. Однак, відвідувачі курорту також не хочуть відчувати, що вони не належать до групи "обраних" і сподіваються на якісний та цікавий відпочинок.
2. Правильне планування розкладу ігор, система черговості відвідування басейну, гольф-клубу, спортивних майданчиків сприяють зростанню популярності курортного клубу, дозволяють попередити можливі конфлікти між членами клубу та іншими відвідувачами. Атмосферу "винятковості" можна створити, відкриваючи для членів клубу окремі кімнати для відпочинку, їдальні, роздягальні з індивідуальними шафами та ін.
3. Покращити якість дозвіллєвого обслуговування може консультаційний комітет, створений з членів клубу. Як правило, курортні клуби не контролюються їх членами, бо курортна діяльність розрахована на відвідувачів, які приїздять на курорт час від часу., а не перебувають на ньому постійно. Систематична співпраця працівників клубу з членами консультаційного комітету дозволить врахувати поради та рекомендації для поліпшення клубної діяльності. Такі зустрічі дозволяють більш гнучкіше реагувати на потреби членів курортного клубу.
Отже, досвід розвитку індустрії дозвілля в зарубіжних країнах дозволяє зрозуміти специфіку використання дозвілля у туристичній сфері. Можна стверджувати, що в сучасному туризмі розвиваються два напрями: кількісний - будівництво нових туристичних центрів, реконструкція старих будівель та якісний - організація дозвіллєвого обслуговування високого рівня.
Якщо раніше для успіху туристичного закладу мало значення його вдале географічне розташування, якість харчування, умови проживання та досить обмежений вибір екскурсійних заходів, то сьогодні потреби людини у відпочинку, рекреації, розвагах, позитивних емоціях вимагають якісно іншої філософії дозвіллєвої діяльності у туристичних комплексах. Туристичне дозвілля утверджується як дозвіллєва діяльність у туристичних центрах для організації комфортного відпочинку туристів, відновлення фізичних та духовних сил. Дозвіллєві служби відіграють суттєву роль у функціонуванні туристичного комплексу на сучасному ринку індустрії дозвілля.