Організація операційних процесів (стр. 4 из 6)

У ринковій економіці істотну роль відіграє такий людський фактор, як підприємницька здатність (заповзятливість). Це особливий вид діяльності, що надає руху й організує взаємодію всіх інших видів ресурсів ВС.

В українській мові є синонім слову «бізнес» — «підприємництво», що відроджується в даний час і означає всяку господарську справу і ділові відносини між його учасниками.

Підприємництво характеризується такими ознаками, як самостійність, відповідальність, ініціативність, ризик, динамічність, активний пошук рішень в економічній діяльності підприємства. Якповноправний вид господарської діяльності воно використовує виробничі ресурси: матеріальні, трудові, фінансові, технологічні й інформаційні.

Для підприємництва необхідні основні засоби: земельні ділянки, будинки, приміщення, машини, устаткування. Вони потрібні не тільки безпосередньо для виробництва, але й для збереження, транспортування, продажу продукції, управління.

В залежності від виду підприємництва використовують ті чи інші ресурси, головним з яких у початковій стадії є капітал. Основу виробничого підприємництва становить виробництво будь-якої спрямованості (матеріальне, інтелектуальне, творче), при якому підприємець, використовуючи власні чи здобуті знаряддя і предмети праці, робочу силу, організує виробництво продукції, послуг, інформації, духовних цінностей для наступного продажу [5].

Основна функція виробничо - підприємницької діяльності — організація виробництва (рис. 5).

Рис. 5

Здійснення виробничою підприємництва пов'язане з придбанням матеріальних ресурсів (М)за гроші (Д„), основних засобів (Ф)за гроші (Д_ф),робочої сили (Р)з витратами на оплату праці (Д_р).У величину Д_рвходить і зарплата самого підприємця як витрати, оплачувані з виторгу за реалізацію товару.

Крім перерахованих витрат, підприємець (виробничник) несе витрати на придбання самої різної інформації, на транспортування і збереження матеріалів, готової продукції, ремонт устаткування, оплату кредитів і т.д.

Завершується процес випуском готової продукції, що у вигляді товару реалізується покупцю (споживачу) чи в торгову мережу. Виторг від продажу товару залежить від обсягу реалізації і відпускних цін. І основне завдання підприємця полягає в тім, щоб виробництво окупилося, дало прибуток, тобто виторг Д_тповиненперевищувати втрати (Д_я+Д,+Д_ф)і всі додаткові витрати, податки, платежі. Прибуток вважається нормальним, якщо відсоток прибутку перевищив відсоток доходу від коштів, покладених у банк на депозит.

Зрозуміло, що зазначені непрості умови стримують розвиток підприємництва. Крім того, даний вид бізнесу вимагає високої кваліфікації, а складності і невисока престижність виробничої діяльності спонукають бізнесмена шукати більш доступні і легкі джерела доходу.

З іншого боку, недосконалість податкового законодавства також не стимулює розвиток вітчизняного підприємництва з виробництва товарів дія країни. Хоча саме виробниче підприємництво необхідне суспільству як можливість реалізації національної ідеї, дійсної незалежності, а самому бізнесмену, що тяжіє не до миттєвої вигоди, дає стабільний успіх у перспективній стійкій справі.

Таким чином, як об'єкт управління у виробничому менеджменті можуть виступати: фактори виробництва (ресурси), виробничі і допоміжні процеси, підприємницька діяльність підприємства, чи як називають за рубежем — бізнес-процес.

3. Характеристика типів виробництва

Уся розмаїтість виробленої продукції поділяється на складові частини, типи в залежності від відповідей на запитання: «Що виробляється?», «Скільки виробляється?», «Ким виробляється?», «Як виробляється?», «У якій послідовності виробляється?», «Де виробляється?», «Для кого і чого виробляється?». Звідси виникає дуже розгалужена структура виробництва.

У залежності від призначення виробленої продукції виділяють: виробництво засобів виробництва, тобто тих засобів, що потім використовують у самім же виробництві, і виробництво предметів споживання, споживчих товарів і послуг, використовуваних кінцевими споживачами.

У роботі «Виробничий менеджмент» [6] наводиться визначення поняття типу виробництва в прив'язці до машинобудівного комплексу: «тип виробництва — комплексна характеристика технічних, організаційних і економічних особливостей машинобудівного виробництва, обумовлена його спеціалізацією, обсягом і сталістю номенклатури виробів, а також формою руху виробів за робочими місцями».

У структуруванні виробництва помітну роль відіграє ознака його масштабності, абсолютної і відносної величини. Насамперед, виділяють великомасштабне виробництво, що характеризується значними обсягами випуску продукції, і дрібномасштабне (мало масштабне), для якого характерний невеликий обсяг виробництва даною виду продукції. Однак подібні визначення носять швидше якісний, ніж кількісний характер, тому що в самих поняттях «багато» і «мало» закладена неоднозначність.

Більш поширений поділ виробництва, заснований на характері виходу і типі використовуваного процесу переробки ресурсів. Відповідно до цієї структури можна проаналізувати будь-яку виробничу систему. Така класифікація з невеликими відхиленнями застосовується у всіх розвинутих країнах, у тому числі й у вітчизняній практиці.

Відповідно до даної класифікації виробництва розділяють на наступні типи: проектне (одиничне), індивідуальне, серійне (дрібносерійне чи замовлене і велико серійне), масове і безупинне.

3.1.Типові проблеми промислового підприємства

Якими є типові проблеми промислового підприємства, що спонукають власників та топ-менеджерів до дій, пов'язаних із зміною систем управління виробництвом? З точки зору власників та топ-менеджменту найтиповішими є:

· недостатній або відсутній прибуток,

· нестача обігових коштів.

Це проблеми, які характеризують фінансовий результат і розвиток підприємства, проте, намагання вирішити їх без концептуальних змін в управлінні операціями приводить до виникнення ефекту доміно - появи все більшої кількості проблем. Недоотримання прибутку приводить до того, що підприємство не може розширювати та розвивати свою частку ринку. Компанія стає обмеженою в своїх маневрах, вона змушена робити тільки ті речі, які вона вже робить. Як наслідок, нові заходи важко або неможливо впроваджувати.

Зменшення обігових коштів, як правило, спричиняється тим, що нарощуються запаси незавершеного виробництва або запаси матеріалів. Прагнення мінімізувати вартість одиниці комплектуючих, зумовлює максимізацію завантаженості обладнання виробництвом деталей, навіть, якщо невизначено в якому замовлені вони будуть використані. В результаті значно зростає обсяг коштів, вкладених у незавершене виробництво. В свою чергу, це приводить до скорочення засобів для проведення покращення процесу виробництва продуктів.

Виробництво «про запас» приводить до того, що у підприємства зменшується пропускна здатність. Компанія не може випускати нові продукти, бо вона не має достатньо на це ресурсів - її обладнання постійно зайнято виробництвом комплектуючих для можливих майбутніх замовлень. Крім того, втрати та недоотримання прибутку та зменшення обігових коштів часто спричиняють зрив термінів виконання замовлень.

Якщо це не зупинити, то компанії можуть отримати ще одну болісну проблему - в середині управлінського складу починаються пошуки винних. Їх обов'язково знаходять і завжди в суміжних підрозділах:

Перше джерело: виробництво

1. Відсутні інструменти для швидкого планування з врахуванням конкретних замовлень і конструкторських змін.

2. Нездатне на часте переналагодження обладнання.

Друге джерело: збутова політика

Утворення буферу запасів через часті зміни планів [власне прогнозування] є наслідком перестрахування продавців. Вони самі створюють ці буфери для того, щоб себе комфортно почувати на ринку із клієнтами. В наслідок цих перестрахувань, продавці можуть замовляти більше товару, який потім не можуть реалізувати на ринку, це і приводить до надлишку запасів.

Третє джерело: відділ продаж

Прийняття замовлень у терміни, які є недостатніми для нормального планування, постачання і виробництва, що, як правило, спричиняє перевантаження технологічних ліній, або недовантаження після виконання цих «ажіотажних» замовлень. Також слід враховувати негативний ефект від зміни дат відвантаження, що дуже часто трапляється в реальному житті пересічного вітчизняного підприємства.

Четверте джерело: конструкторський відділ

Значна кількість конструкторських змін - технологи і виробничники не встигають відлагодити процеси для виготовлення товарів під індивідуальні замовлення.

П'яте джерело: відділ маркетингу

Неточний прогноз попиту є теж однією із основних причин недоотримання прибутку та зменшення обігових коштів.

Тобто, конструкторський відділ звинувачує відділ маркетингу у неточних прогнозах чи великій мінливості замовлень; відділ продаж звинувачує виробництво в невчасному виконанні замовлень, що відображається на задоволенні потреб споживача, і так далі і тому подібне. Але ж насправді проблема в тому, що система управління, яка раніше виконувала всі покладені на неї функції, зараз вже не відповідає вимогам.

Що повинна забезпечувати ефективна система планування і управління діяльністю підприємства? Відповідь проста - підвищення рівня обслуговування клієнтів за умови мінімізації собівартості готової продукції. Для цього система повинна бути здатною дати відповідь на такі запитання: