Створення ЄЕП можливе навіть без України про що заявляли неодноразово президенти трьох країн. Проте, якщо Україна відмовиться від участі в ЄЕП інші країни перенесуть та доповнять нормативно-правову базу в ЄврАзЕС і таким чином продовжать інтеграцію в рамках іншого угрупування. Це свідчить про відсутність чіткої зовнішньої політики України. Перед тим як стати членом регіонального угрупування потрібно розрахувати та проаналізувати всі переваги та недоліки, а також показати чи вплине інтеграція на економічну безпеку країни.
У середньостроковій перспективі ЄЕП може стати сектором фінансування найбільших ТНК. Динаміка зростання секторів галузей економіки буде прямим результатом успішності залучення інтернаціональних інвестицій. В цьому розумінні макрорегіон ЄЕП стане конкурентом Китаю, країнам АТР, країнам Латинської Америки, в першу чергу Бразилії. Наведені приклади підвищать конкурентоспроможність цілого регіону і безпосередньо України.
Участь України в ЄЕП дасть можливість швидше досягти економічних критеріїв вступу в ЄС, таким чином інтеграція на східному векторі одночасно прискорить інтеграцію на західному.
Україна – ЄЕП: можливі сценарії подальшого розвитку
Переговори голів держав – учасниць ЄЕП стосовно прийняття низки угод щодо її реалізації ідеї ЄЕП дедалі більше виявляють ознаки поступового переходу відносин України з партнерами по ЄЕП (Білоруссю, Казахстаном і, особливо, Росією) в якісно новий формат. До цього моменту багатьом політикам та експертам в інтеграційній проблематиці в Україні здавався оптимальним курс абсолютного пріоритету інтеграції в ЄС при вибірковій участі в механізмах ЄЕП – через участь лише в тих його угодах, які реалізують ідею зони вільної торгівлі без обмежень і вилучень, але не у формуванні митного союзу чи інших механізмах вироблення спільної економічної політики, й особливо в утворенні спільних органів з наднаціональними повноваженнями. Реальні результати переговорів дають дедалі більше підстав прогнозувати неминучу кризу цього курсу.
Слід особливо підкреслити, що при цьому закладений в рамкові установчі документи ЄЕП принцип різношвидкісної та різнорівневої інтеграції розуміється Білоруссю, Казахстаном та Російською Федерацією таким чином, що країна може підписати першочерговий пакет з 29 угод і певний час утримуватися від підписання наступного пакету з 15 угод щодо митного союзу, але не може вибирати окремі прийнятні для неї угоди в рамках єдиного пакету або ж відмовлятися від дії окремих положень в рамках певних угод єдиного пакету.
Такий підхід партнерів України по ЄЕП виглядає достатньо виправданим як з точки зору теорії розвитку міжнародної економічної інтеграції, так і принципів міжнародного права і є таким, що прямо випливає з установчих документів щодо ЄЕП. Але такий підхід є дуже незручним для здійснення Україною її нинішнього курсу на вибірковість участі в механізмах ЄЕП. Адже станом на сьогодні Україна була підписати лише 15 угод з першочергового пакету, тобто лише половину. По суті, майбутні сценарії розвитку відносин з ЄЕП будуть вирішальним чином залежати від формату втілення в життя вказаного “пакетного” підходу. З огляду на це можна передбачити наступні сценарії розвитку.
Сценарій 1: статус-кво, тобто збереження нинішньої політики вибіркового підходу України до угод ЄЕП. За цим сценарієм головні зусилля переговірників від України мають бути зосереджені на доведенні правоти своєї позиції щодо того, що принцип різношвидкісної та різнорівневої інтеграції дає право будь-якому учаснику обирати, в яких механізмах ЄЕП брати участь. Проте очевидно, що такий підхід є мало або взагалі неприйнятним для інших трьох партнерів. Скоріш за все, вони не матимуть бажання дозволити України “зняти вершки” з проекту ЄЕП і проігнорувати ті компоненти системи угод ЄЕП, де реалізуються їх власні національні інтереси. За таких умов можна очікувати розвитку подій за одним з двох напрямів:
або Україні прямо буде повідомлено про неприпустимість підписання лише окремих угод або підписання певних угод із застереженнями – і таким чином першочерговий пакет з 29 угод буде підписаний лише трьома країнами;
або ж дозволивши Україні підписати окремі угоди та зробити застереження до їх змісту,, інші країни запровадять, зі свого боку, певні застереження щодо України, які будуть рівнозначні збереженню або навіть розширенню існуючих обмежень та вилучень з режиму вільної торгівлі.
Якими ж можуть бути вказані обмеження і вилучення? В принципі вони можуть охоплювати:
збереження існуючих формальних вилучень з режиму вільної торгівлі, які стосуються цукру та кондитерських виробів, спирту, тютюну;
поширення вилучень з режиму вільної торгівлі на ті групи товарів, щодо яких умови вступу України та Росії до СОТ виявляться істотно різними (м’ясні продукти, олія, деякі промислові товари, передусім ті з них, де Україна приєднається до так званих секторальних угод СОТ, що передбачають встановлення нульових імпортних тарифів);
поширення практики застосування антидемпінгових та спеціальних захисних заходів щодо українського експорту, передусім в чорній металургії; застосування компенсаційних заходів щодо експорту тих продуктів (передусім аграрних), які користуються державними субсидіями;
збереження практики стягнення вивізного мита на провідні статті російського експорту, і головним чином на енергоносії .
Очевидно, що за будь-яким варіантом згаданого сценарію інтереси України щодо ЄЕП, скоріш за все, не будуть реалізовані. Це ставить питання про доцільність подальшого продовження політики вибіркового підходу до угод ЄЕП і можливу доцільність заміни цього підходу альтернативними підходами.
Сценарій 2: відмова від участі в ЄЕП і перехід на двосторонні відносини. Вперше цей сценарій був озвучений міністром економіки України С. Терьохіним під час прес-конференції за результатами його переговорів з міністром економічного розвитку Г.Грефом 19 серпня 2005 р. І хоча ця заява була в подальшому формально дезавуйована, а сам пан Терьохін вже більше не є міністром, цей підхід відображає дещо більше, ніж просто індивідуальну позицію екс-міністра. Цей концептуальний має право на існування, зважаючи на вищеописані проблемні перспективи продовження політики вибіркового підходу.
За умов формальної відмови від участі в ЄЕП Україна, безумовно, могла би отримати певні довгострокові переваги, до яких можна віднести наступне.
У відносинах з Росією, Казахстаном та Білоруссю, попри певні втрати, могли б бути створені прозорі та зрозумілі торговельні умови, що базувалися б на загальновизнаних принципах міжнародного права. Відсутність пільг може означати водночас і відсутність суперечок навколо їх отримання чи збереження та викривлюючого впливу пільг на розподіл доходів в національній економіці.
Рішення про вихід з ЄЕП, очевидно, було б схвально сприйняте в США і дозволило пришвидшити вирішення питань про підписання двостороннього протоколу про умови доступу до ринків товарів і послуг в рамках переговорного процесу щодо приєднання до СОТ та щодо надання Україні статусу з ринковою економікою.
Певний вплив відмови від участі в ЄЕП мав би місце і відносно прискорення розвитку відносин з ЄС, для якого це було б принциповим сигналом про безумовність пріоритету інтеграції в структури Євросоюзу. Однак такий вплив, скоріш за все, міг би бути досить помірним. Ймовірно, при гостро позитивній реакції на такий розвиток подій з боку малих країн та нових членів ЄЕС (особливо Польщі та країн Балтії), спостерігалася б більш стримана реакція з боку таких провідних гравців, як Німеччина і Франція, та, як правило, досить консервативної в своїх політичних підходах Комісії ЄС. Останні, очевидно, об’єктивно не зацікавлені в появі серйозних геостратегічних проблем у відносинах з Росією – ані політичних, ані економічних, які б, зокрема, мали б наслідком певне ускладнення в розвитку російських енергетичних поставок на європейський ринок та в появі перешкод в освоєнні величезного російського ринку. Є всі підстави вважати, що навіть часткова втрата (через дію геополітичних чинників) перспективних можливостей європейських компаній на російському ринку – це не та плата, на яку готове піти керівництво ЄС та його провідні країни заради зближення з Україною.
Окрім вищесказаного, зазначений сценарій може бути пов’язаний і з істотними поточними, короткостроковими і навіть середньостроковими ускладненнями для України, які можуть бути настільки серйозними, що будуть здатні істотно зашкодити здатності української економіки динамічно зростати і накопичувати ресурси для адаптації до умов ЄС. Такі загрози можуть включати передусім наступні.
Це означатиме, скоріш за все, дострокове скасування існуючого пільгового для України режиму постачання російського природного газу як плати за транзит по ціні в 50 дол. США за тис.куб.м і перехід на міжнародні ціни, за якими постачається газ в Європу. Вже сьогодні це могло б привести до встановлення цієї ціни на рівні 160–180 дол., з перспективою підвищення в 2006 р. до рівня понад 200 дол. Зрозуміло, що Україна зможе компенсувати менше половини цих втрат через перехід на міжнародні тарифи транзиту. При цьому виникнуть ще й додаткові втрати, адже тарифи на транзит туркменського газу по території Росії прив’язані до українських тарифів. Загальний результат такої трансформації є очевидним – значне зростання витрат виробництва в Україні, особливо в секторі енергоємних виробництв – що може поставити чимало українських підприємств, особливо в хімічній промисловості, на межу банкрутства.