Котирування цін є однієї з головних функцій товарної біржі. Простежимо, як відбувається цей процес на простому прикладі.
Припустимо, у нас є двадцять виробників і сто покупців певного товару, територіально розташованих на великій відстані друг від друга. Існує воля цін і господарських зв'язків. Кожен споживач самостійно зв'язується з виготовлювачами. При відсутності надійної інформаційної мережі ціни на товар будуть сильно коливатися.
Ті ж двадцять виробників і сто споживачів представляють у концентрованому виді свій попит та пропозицію на біржі. З'являється одна ринкова ціна, що служить орієнтиром для всіх. Коливання конкретних цін не настільки значні, з'являється їхній базис, що відповідає в принципі рівню суспільно необхідних витрат. Хто його перевищує, той зазнає збитків і вибуває із гри.
Процес котирування дуже трудомісткий і вимагає обліку всіляких ціноутворюючих факторів. Приведемо основні правила, які необхідно враховувати в обов'язковому порядку.
Насамперед, товари необхідно котирувати у відповідності зі стандартами. Із цього погляду вони можуть носити як одиничний характер, так і виступати у вигляді груп із загальними технологічними й іншими характеристиками.
Необхідно копіювати тільки ті товари, угоди по яких відбуваються систематично. Інакше кажучи, котируються тільки найважливіші, ресурси, що виставляють постійно, занесені у твердий список, - базу біржового бюлетеня.
При котируванні по можливості виключаються ціни, що не відображають ринку даного біржового дня: якщо при відсутності пропозиції ціна угоди нижче типової ціни минулого біржового дня, де була достатня пропозиція, вона повинна бути виключена. Коли за день угод по даному товарі не виявляється, то попередні ціни на нього не можуть служити показником ринку. Вони виключаються із процесу котирування.
При котируванні варто виділити мінімальний обсяг продукції, при порушенні якого угода не приймається в розрахунки. Ціни на одиницю товару звичайно різні залежно від величини опта, при великооптової реалізації вони менше, при дрібнооптової - більше. Для рішення цієї проблеми можна використати один із двох методів. Перший укладається у виділенні звичайного обсягу партії й по ньому відбувається найбільша кількість угод. Тоді ціни визначаються виходячи з партії й вони вносяться в бюлетень. Інший метод складається у виділенні різних груп партій. Котирувальна ціна визначається для кожної з них.
При котируванні враховуються й умови розрахунку по угодах: на наявний товар або на строк.
На рівень цін, а отже, і на котирування, впливає така обставина, як статус контрагентів. У державних підприємств й організацій звичайно нижче, ніж у кооператорів і приватних осіб [13, 96].
Існує ще цілий ряд правил біржового котирування, що враховують дію на тих або інших факторів. Наприклад, визначення конюктури ринку. Воно ґрунтується на трьох характеристиках: перша - співвідношення попиту та пропозиції на кожен товар; друга - тенденції руху цін, тобто динаміка цін на кожен товар у плині даного періоду біржових торгів; третя - кількість зроблених угод [33, 68].
Ефективне функціонування сучасного ринку знаходиться в прямій залежності від постійно відтвореного ринкового середовища. Важливим його елементом є ринкова інфраструктура, що представляє собою систему підприємств і організацій, що забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ належать товарні біржі.
Отже, міжнародна товарна біржа має на меті реалізацію різних видів продукції на обраному місці розташування товарної біржі. Також міжнародна товарна біржа виконує ряд функцій, які забезпечують розвиток не лише біржі, а й розвиток ринкових інфраструктур та економіки країни в цілому.
1.3 Правове забезпечення товарних бірж
Розповсюдженим засобом торгівлі для ряду сировинних товарів є міжнародні товарні біржі, які являють собою постійно діючий оптовий ринок декількох країн, де укладаються угоди купівлі-продажу широкого асортименту сировинних і продовольчих товарів, що відповідають уніфікованій системі стандартних вимог до товарів.
Особливість діяльності міжнародних товарних бірж, які водночас є національними і обслуговують окремі світові товарні ринки, полягає в обов’язковому дотриманні законодавчо-правового, податкового, валютного режимів, що діють у країнах їх розміщення.
Слід зазначити, що основоположним при наданні товарній біржі статусу міжнародної є не рівень обсягів біржового обороту, а виключно заходи державного регулювання тим чи іншим товарним ринком у країні, де знаходиться біржа.
Характерним є і те, що країни, де функціонують міжнародні за статусом товарні біржі, можуть суттєво впливати на умови та процеси, які відбуваються на світових сировинних ринках.
Відносини товарної біржі і держави будувалися по-різному в різних країнах. У континентальній Європі біржі із самого початку знаходилися під контролем держави, що визначала всю їх діяльність. При надмірній спекуляції і маніпуляції цінами, уряди низки країн просто закривали товарні ф'ючерсні біржі. Так було в Германії в 1896 р. і в Австрії в 1903 р., коли була заборонена ф'ючерсна торгівля зерновими (але в той же час продовжували заключати операції на біржах цукру, кави, бавовни, кольорових металів), в Індії, де в 60-і роки були закриті біржі бавовни, джуту, масла. Закривалися біржі і у ряді інших країн.
В даний час в більшості країн законодавство містить найбільш загальні положення, регулюючі діяльність бірж. Найбільш розроблена система регулювання біржових операцій на даний момент склалася в США, тому її можна розглянуті як зразок.
Завдання здійснення регулювання ф'ючерсної торгівлі в США покладене на комісію з товарної ф'ючерсної торгівлі (КТФТ) і на самі ф'ючерсні біржі. Основний підхід до регулювання ф'ючерсної торгівлі можна визначити як контрольоване самоврядування. КТФТ має вищу владу в області ф'ючерсної торгівлі в США, але на практиці вона перекладає на учасників ф'ючерсної торгівлі обов'язок розробки і впровадження ефективних заходів по запобіганню маніпулюванню ринком. Сама ж КТФТ постійно веде спостереження за цим процесом самоврядування.
Теорія і практика сучасного регулювання в США буде зрозуміліша з урахуванням історичного досвіду розвитку ф'ючерсних ринків США і їх регулювання.
Ф'ючерсні ринки в США протягом півстоліття після їх появи не мали федерального законодавства, і кожна біржа встановлювала свої правила. Після Громадянської війни наступив період падіння цін на сировинні товари, в якому виробники звинуватили спекулянтів і ф'ючерсні ринки. У деяких штатах були прийняті закони, що забороняють повністю ф'ючерсну торгівлю.
Штат Ілінойс був серед штатів, які ввели такий закон. Закон Ілінойса, прийнятий в 1867 р., забороняв продаж на термін товару, який не був в наявності у продавця. В основному закон не застосовувався, проте в 1867 р. було арештовано сім членів торгової біржі Чікаго за операцію з продажу на термін. Хоча вони були майже відразу ж звільнені, інцидент викликав хвилювання на біржі. Наступного року закон був відмінений.
Протягом періоду між громадянською війною і першою світовою війною між урядом і ф'ючерсними ринками діяло перемир'я, всі спроби ввести регулювання цих ринків провалювалися. Першим таким кроком став закон про ф'ючерсну торгівлю бавовною від 1916 р.
У 1921 р. був розроблений і прийнятий закон про ф'ючерсну торгівлю, проте незабаром він був визнаний неконституційним.
Текст закону був перероблений і прийнятий під назвою Закону про зернову ф'ючерсну торгівлю в 1922 р. Закон вперше містив визначення контрактного ринку (офіційне позначення ф'ючерсної біржі) і заснував Адміністрацію по зернових ф'ючерсних контрактах в рамках департаменту по сільському господарству. Цей закон регулював торгівлю на торговій біржі Чікаго і дев'яти інших зернових біржах, що існували у той час. Адміністрація отримала право вести спостереження за торгівлею, збирати дані про активність ринку і перевіряти книги і дев'яти інших зернових біржах, що існували у той час. Адміністрація отримала право вести спостереження за торгівлею, збирати дані про активність ринку і перевіряти книги і рахунки членів біржі.
У подальше десятиліття Конгрес США вводив різні зміни в цей закон, проте лише криза 1929 р. і депресія 30-х років привела до його перегляду. Прийнятий в 1939 р. Закон про товарні біржі (Commodity Exchange Act) розповсюдив регулювання на інших ф'ючерсних ринках і ввів нові поняття. Так, в цьому законі передбачалася можливість встановлення лімітів позицій по спекулятивних операціях. Він також вимагав реєстрації брокерів і комісійних купців. Закон 1936 р. забороняв торгівлю опціонами на ф'ючерсні контракти, ця заборона зберігалася до 1982 р.
Закон 1936 р. передбачав створення Комісії з товарних бірж. У 1947 р. вона була перейменована до Адміністрації по товарних біржах. З часом виявилися два недоліки цієї організації. По-перше, її влада не розповсюджувалася на весь спектр ф'ючерсної торгівлі, оскільки вона займалася в основному сільськогосподарськими товарами. По-друге, її повноваження не відповідали періоду бурхливого розвитку ф'ючерсного ринку в 70-і роки.
У 1974 р. був прийнятий Закон про Комісію з товарної ф'ючерсної торгівлі, який створив новий орган регулювання – КТФТ .
КТФТ є незалежним регулюючим органом, що призначається і підкоряється Конгресу. Комісія складається з 5 членів, кожен призначається президентом і затверджується Конгресом на п'ятирічний період. У загальних словах, основним обов'язком КТФТ є попередження маніпулювання ринком, захисту клієнтів, і забезпечення виконання ф'ючерсними ринками функції перенесення ризику і виявлення ціни.