Як ти зжилася з тугою чаїною!
Як часто лицемірив твій Парнас! [37, 162].
Сама поетеса не належала до того Парнасу, який славословлячи, йшов на угодництво з тоталітарним режимом. Вона входила до невеликого кола тих митців, які завжди, попри всі перешкоди, несли слово правди своєму народові. І це дуже важливо. Адже національну свідомість не можна формувати без почуття національної гідності. Ким у сфері рідної літератури можуть пишатися юні українці? Передусім тими представниками творчої інтелігенції, яких не могли зламати ні вилучення з літературного процесу, ні тюрми, ні заслання. Одним з таких митців і є Ліна Костенко. Тому розповідь про її складну творчу долю нині повчальна. Цю розповідь доцільно поєднати з розглядом тих творів, у яких поетеса розмірковує над суспільною роллю художника, над проблемами «митець імистецтво», «поет і національно-визвольна боротьба». Окреслена тематика посідає значне місце у творчому доробку поетеси й обминути її означало б не з'ясувати важливе питання: яке поетичне кредо Ліни Костенко? Розгляд такого питання значною мірою може прислужитися справі виховання патріотичних почуттів юного покоління, формуванню в них розуміння, що повноцінна життєдіяльність особи можлива тільки за умови невідривності її від свого народу і його долі, на основі традицій і духовних надбань нації. Тому логічним буде звернення вчителя до таких афористичних рядків:
Митцю не треба нагород,
Його судьба нагородила,
Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина [37, 38]
або
Поезія – це свято, як любов.
О, то не розмовка побутова!
І то не є дзвінкий асортимент
Метафор, слів – на користь чи в догоду.
А що, не знаю. Я лиш інструмент,
В якому плачуть сни мого народу [37, 93],
або
Ви думали – поет ні за холодну воду.
Сидить собі поет пописує «стишка»?
Поети – це біографи народу,
А в нього біографія тяжка [38, 268]
І подібних крилатих поетичних висловів у творчості поетеси багато. Як бачимо, вона не уявляє себе поза інтересами народу, її слово падає «зернями в рідній борозні» /В. Стус/. У цьому поетичне кредо Ліни Костенко. Справді, нелегко, але й вельми почесне бути «біографами народу». Ця думка повторюється в різних поезіях і часто поєднується з твердженням: творчість художників слова повинна посідати важливе місцев духовному світі людей. На цю тему у віршованому романі «Маруся Чурай» висловлюються ті герої, хто щиро вболіває за долю України. І хоч вони різні і займають неоднакове становище в суспільстві, однак такий погляд об'єднує їх, ставить в один ряд, роблячи спільниками в боротьбі за національне відродження. Згадаймо: козак Іван Іскра, захищаючи на суді Марусю Чурай, одним із аргументів висуває те, що її пісні потрібні саме для висоти духовного життя народу:
Ця дівчина не просто так, Маруся, Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа [38, 23]. Подібне говорить гетьман Богдан Хмельницький у своєму універсал й забороняє страчувати дівчину. Звичайно ж, стару Бобренчиху, в якої думки крутяться навколо вигідного одруження сина, не можна поставити в один ряд з Хмельницьким чи Іскрою, проте й вона змушена визначити:
Які там «Засвіт встали Козаченьки»? А цілий полк співає. Дивина [38, 57].
Мандрівний дяк, очевидно, випускник Києво-Могилянської Академії, зневажаючи графоманство, славолюбство, прислужництво, чітко розмежовує «віршописців», які «убогі словом, мислю порочні», та «кобзарів», що «в селах ридма плачуть», розкриває їхнє справжнє обличчя, визначає місце кожного у виробленні ціннісних орієнтирів, побудованих на історичних традиціях нації.
Поетичне слово Ліни Костенко виступає ще в одній іпостасі: воно – внутрішня опора незламності борців за незалежність. У романі «Маруся Чурай» Богдан Хмельницький так каже про це:
Що помагає не вгашати духа, Як не співцями створені пісні? [38, 81]
Усі ці судження, хоча опосередковано, але також творять образ Марусі Чурай. Враховуючи його специфіку, вчитель повинен спрямувати роботу на уроці так, щоб через усвідомлення ролі поета в житті народу (зароманом) спонукати старшокласників замислитися над своєю суспільною роллю. Адже активна громадянська позиція, праця на благо Україні можливі за умови високого рівня національної свідомості. Тому вчитель має запропонувати такий вид роботи, який сприятиме утвердженню в учнів розуміння своєї нерозривної єдності з народом. Наприклад:
• Розкажіть про історичні події, що відбувалися в Україні в період життя Марусі Чурай. Як, на вашу думку, вони впливали на становлення духовного світу дівчини?
• Чи можна сказати, що Маруся стояла осторонь визвольних змагань свого народу, адже вона не бере прямої участі у війні?
• У чому виявляється її суспільна активність? Знайдіть у тексті твору виступ Івана Іскри перед суддями на захист Марусі (розділ «Якби знайшлась неопалима купина») та універсал Богдана Хмельницького аналогічного змісту (розділ «Страта»). Прочитайте рядки, в яких Іван Іскра та Богдан Хмельницький оцінюють значення творчості поетеси:
1. Для духовного життя народу.
2. Для підтримки високого морального духу воїнів-борців за
незалежність.
3. Для увічнення героїки національно-визвольних змагань.
• Як сама Маруся Чурай бачить місце людини в життя свого народу?
• Визначте громадянську позицію тих героїв, діяльність яких вона схвалює, і тих, чию поведінку вважає аморальною.
• Як героїня реагує на ті криваві події, що принесли горе на рідну землю (пригадайте її роздуми та емоції при вигляді зруйнованих сіл, сплюндрованого Києва, втікачів з Волині, що вмирають з голоду)?
• Чи залишилася б у пам'яті стількох поколінь Маруся Чурай, якби вона стояла осторонь життя свого народу, його боротьби за волю і державність?
Формуванню національної свідомості сприятиме також характеристика інших персонажів у романі «Маруся Чурай» та образів драматичної поеми «Дума про братів неазовських». Героїку визвольної боротьби проти Польщі поетеса відтворює не через показ великих батальних сцен, а через майстерне змалювання кращих рис українського національного характеру. Прикметно, що ці герої часто мають антиподів саме в питаннях ставлення до боротьби за незалежність, служіння Батьківщині, вияву волелюбності та хоробрості, рівня державного мислення. Таке протиставлення дає місце для порівняльної характеристики, а через неї – для глибокого обгрунтування вибору ідеалу. Воно легко простежується: Чурай – Вишняк, Байда Вишневецький – Ярема, мандрівний дяк – «собраття», що «пішли у стовбур» («Маруся Чурай»); Павлюк, Сахно Черняк – козаки, що зрадили «Дума про козаків неазовських»). Такі зіставлення цікаві ще й тому, що Ліна Костенко ретроспективно висвітила людські характери наших предків і наших сучасників. Тому навколо антитези
У всіх оцих скорботах і печалях,
у всіх оцих одвічних колотнечах –
і чураївські голови на палях,
і вишняківські голови на плечах [38, 41]
можна розгорнути широку дискусію. Характеристика образів Чурая та Вишняка у романі хоч і подається через оцінку їх Марусею, але все ж окремо. Вона лише раз порівнює їх. І тільки в антитезі вони стають поруч, та вже не як літературні герої, а як узагальнюючі типи.
Чурай і Вишняк по-різному дивляться на ті історичні події, що розгортаються в Україні. Перший – безпосередній активний учасник їх, який «борючись до загину», віддає життя, другий – завжди осторонькривавих битв і навіть уміє на цьому «нагріти руки». Вишняк нібито соціальне нейтральна особа, він не виявляє своїх політичних уподобань. Насправді представлений ним прошарок людей надзвичайно небезпечний і шкідливий для державного становлення нашого народу в різні історичні епохи.
Вчитель-словесник пропонує учням знайти в тексті місця, в яких ідеться про Чурая або Вишняка, проаналізувати їх і подумати над орієнтовно такими завданнями і запитаннями:
• Чим різняться типи суспільної поведінки Чурая і Вишняка? Свобода і статок, загальнонаціональне і особисте. З'ясуйте пріоритетність цих понять для кожного з названих персонажів.
• Як опоетизував Чурая народ у своїй думі? Чи є у Вишняка перспектива бути увічненим так само?
• Доведіть прикладами з життя та з інших літературних творів, що ці два образи не випадкові, не рідкісні, а уособлюють численних представників цілих суспільних прошарків, що існували в Україні і в минулому, і нині. Поясніть роль цих прошарків у процесі виборювання української державності.
• З'ясуйте за допомогою фразеологічного словника значення фразеологізму «мати голову на плечах». Порівняйте його із значенням, яке вкладене у вислів «вишняківські голови на плечах». У чому різниця? Яке ставлення до героя і суспільного прошарку, що він представляє, викликає в нас ця зміна?
• Вдумайтесь у смисл рядка «і чураївські голови на палях». До яких роздумів підводить нас Ліна Костенко, поставивши ці два вислови поряд? Хто з героїв ближчий їй за духом? А вам? Чому?
Не менш цікавою є пара Байда Вишневецький і Єремія. Виходці з одного роду, вони вписали в літопис краю, який дав їм життя, діаметрально протилежні сторінки. Байда увійшов туди як захисник землій народу від турецьких загарбників, його онук – як мучитель і вбивця. Ліна Костенко недаремно змальовує їх зустріч, хоча вони й жили в різні часи. Використавши оригінальний прийом – своєрідну переробку відомої «Пісні про Байду», вона показує, що манкурство і відірваність від життя власного народу робить Ярему катом, дії якого тотожні з діями лютого ворога України – турецького царя. Вони обидва вішають Байду, зачепивши гаком за ребро, і однаково готові знищувати Україну. Сюжети народної пісні й її переробки відрізняються. Різні їхні кінцівки: у пісні турецький цар справедливо покараний, у переробці йдеться не лише про покарання Яреми. Поетеса робить висновок, який визначає зразу як явище, що є ганебнішим від дій зовнішнього ворога. Ця думка виражена в словах Байди: