Смекни!
smekni.com

Формування національної свідомості засобами народної педагогіки (стр. 16 из 18)

Краще б мене вішав ще не раз цар турецький! Висіти на палі то іще не мука, Як тепер дивитись на такого внука! [38, 45]

Разом з учнями можна провести порівняльний аналіз народної пісні й її переробки в романі. Це буде також повторенням матеріалу, який вони вивчили в 6-му класі:

• Перечитайте текст «Пісні про Байду». Про які історичні часи розповідається в ній?

• Які, на вашу думку, риси характеру Байди зробили його безсмертним у народній пісні?

• Яким зображено турецького царя?

• Прочитайте текст переробки в романі. Порівняйте образ Байди, виведений тут, з образом з народної пісні. Що спільного в них і які нові риси з'явились?

• Хто заступає місце турецького царя в переробці? З якою метою зроблена ця зміна? Які схожі негативні риси цих героїв дали змогу здійснити її?

• Якого висновку доходить народ наприкінці пісні? Який висновок робить устами Марусі Чурай Ліна Костенко, закінчуючи переробку?

• Чому дії Яреми Вишневецького ганебніші від дій турецького царя? Пов'яжіть свої роздуми з описом вчинків Єремії, про які розповідається перед переробкою. Чому він стає здатним на зраду, ворогом свого народу і своєї Батьківщини?

Протилежні Яремі моральні принципи сповідують і герої драматичної поеми «Дума про братів неазовських». Волелюбність спонукає Павлюка постійно піднімати повстання. Його не зупиняє навіть те, що він побував уже на ешафоті й був помилуваний польським королем, якого здивувала хоробрість козацького ватажка. А Сахно Черняк відкидає можливість зради як засіб врятування життя, знаходить душевне полегшення в тому, щоб піти на страту разом з іншими.

По-справжньому державне мислення виявляють у романі «Маруся Чурай» Богдан Хмельницький, Іван Іскра, мандрівний дяк, ставлячи проблеми духовності на вищий рівень суспільного буття, їхня соціальна активність не однакова, але кожен з них бере участь у державотворенні.

Вивчення художніх творів Ліни Костенко на історичну тематику поглиблюють знання дітей про минуле рідного краю. Відомі й мало відомі діячі увійдуть у їхню свідомість не тільки як безпосередні учасники далеких подій, а як живі люди. Робота має спрямовуватися на те, щоб допомогти дітям виробити особисте ставлення до цих героїв, оцінити їхні погляди, поведінку в повсякденному житті, зокрема в екстримальних ситуаціях. Це сприятиме вихованню патріотичних почуттів, формувати розуміння необхідності виробити такий власний тип громадської поведінки, який би своєю мотивацією був аналогічний діям позитивних персонажів – Хмельницького, Чурая, Червяка (звичайно ж, з урахуванням сьогоднішніх реалій) і відкидав би злочини Яреми Вишневецького чи дволику пасивність Вишняка.

Не можна обминути й тих поезій авторки, де вона визначає причинно-наслідкові зв'язки між державним статусом нашого народу і його духовним занепадом. Це передусім такі вірші, як «Псалом-22», «Хто в нашу долю тільки не втручався», «Атомний Вій опустив бетонні повіки», «Ми – спадкоємці спадків розграбованих», «Які слова страхітливі – дволикість…». Оскільки ці твори, на жаль, не включені до шкільних програм з літератури, вони послугують необхідним матеріалом для проведення факультативних та гурткових занять.

«Псалом-22» побудований у формі молитви цілого народу до Бога, в якій палке прохання звільнити його, адже неволя дає трагічні наслідки не тільки у сфері матеріального, а в світі духовного, що є значно страшнішим. Ставлячи в один ряд поняття свобода, мужність і духовність, поетеса визначає їх смислову взаємозалежність і взаємопов'язаність. Вона протиставляє високі моральні якості наших предків, що здобули волю, моральним якостям сучасників, у яких «душу… загадили», «серце, як віск, розм'якло, з нього виліпляють ідолів». Висновок тут один: духовний розквіт нації можливий лише за умови національної незалежності.

Подібні мотиви простежуються і в інших поезіях. Усі біди нашого народу, передусім екологічні, Ліна Костенко пояснює духовною злиденністю – «Духовним Чорнобилем». Народ, за її судженням, що упродовж століть зазнає морального утиску, деградує – в його свідомості загальнолюдські орієнтири замінюються егоїстичним настроєм.

Певною мірою продовжують цю тему вірші «Біль єдиної зброї», «А спробуй подивитись на все…», «Я вам цей борг ніколи не залишу», в яких авторка виступає на захист української мови. У них обстоюється необхідність державності національної мови, висловлюється думка, що її функціонування – ознака духовної повноцінності суспільства. Особливо примітна в цьому ряді поезія «Біль єдиної зброї», де слово подається в контексті всієї життєдіяльності нації. Ліна Костенко показує, як експресивність української мови виростає на ґрунті колоритного образногомислення нашого народу, гостроти етстетичного сприйняття. Підвищена емоційна чутливість, що є однією з рис українського національного характеру, знаходить свій вияв у полярних, насичених кольорами і пластикою образах:

Червоне й чорне кредо рукава.

Пшеничний принцип сонячного степу.

Такі густі смарагдові слова

жили в тобі і вибухали з тебе [37, 161].

Метафоричний ракурс, у який уміщується поняття рідної мови, підносить потребу національномовну до рівня найперших життєвих потреб. Невипадково авторка проводить паралель між хлібом і рідним словом:

Слова росли із ґрунту, мов жита.

Добірним зерном колосилась мова.

Вона як хліб. Вона мені свята.

І кров'ю предків тяжко пурпурова [37, 161].

Як сильний смисловий дисонанс поетеса ставить поруч з цими роздумами алегоричне змалювання картин нищення слова його ж носіями, що знайшли своє втілення в образах дітей, які тешуть труну. Ці образи мають відкрито негативне забарвлення. Ліна Костенко не спиняється на констатації самого факту нищення. Вона прагне викликати зневажливе ставлення до подібних дій і до тих, хто це робить.

І все-таки друга половина вірша подається в мажорних тонах. Незнищеність нашої мови, як і самої України, утверджується показом невичерпності її духовного потенціалу, на який істотно не можуть вплинути ніякі катаклізми:

Твій дух не став приниженим і плоским,

хоч слала доля чорні килими… [37, 161]

В іншому дусі написаний вірш «Цавет танем». Принципова відмінність його від попереднього полягає передусім у тому, що носії мови– невелика купка вірменських жінок-біженок – виступають її захисниками від ворожого середовища, в яке потрапили. Поетеса показує, що стоїцизм, з яким ці люди намагаються передати наступному поколінню національну традицію, втілену в мові, приводить до логічного наслідку – безсмертя народу.

Узагальнюючи тему, доходимо висновку, що творчість Ліни Костенко, увібравши в себе національні ідеали і кращі риси живої народної мови, ідейною вагомістю, образною довершеністю ставить українську літературу на рівень кращих зразків європейської художньої творчості. Національні проблеми, які досягли в її творчості вищого ступеня узагальнення, проникають у свідомість читача, викликаючи активне співпереживання. Саме тому в час, коли закладаються підвалини майбутнього духовного вівтаря, ім'я якому – самостійна Україна, твори цієї талановитої поетеси повинні глибоко вивчатись і широко популяризуватись.

2.4 Матеріали експериментального дослідження роботи

Завтрашній день незалежної України, її остаточне воскресіння залежить від того, наскільки високою буде національна свідомість її громадян.

Враховуючи те, що сучасні студенти це майбутні громадяни України, у процесі нашого дослідження, ми на основі контингенту студентів 1 курсу факультету української філології вивчили стан національної свідомості сучасної молоді, використавши різні взаємопов'язані методи досліджень. Анкетами, тестами, бесідами передбачалося виявлення мети й сенсу свого життя, ставлення до розбудови Української держави, відродження української мови й культури, оточуючої дійсності, своїх товаришів, послугування українською мовою у повсякденному житті, обсягу знань з освітньої й культурно-історичноїспадщини України, рівня оволодіння українською культурою, самооцінки наявності характерних рис національної свідомості, планів на майбутнє тощо.

Аналіз результатів опитування показав, що в більшості першокурсників сформувалися позитивні ціннісні орієнтації, які відображають їхнє ставлення до національних надбань народу. 70% опитаних щиро люблять своїх батьків, підтримують стосунки з рідними, наслідують родинно-побутові, релігійні традиції, є палкими патріотами рідного краю, турбуються про охорону рідного довкілля тощо.

65,7% сенс свого життя вбачають у чесній праці, дружній сім'ї та вихованні дітей, в людському спілкуванні, дружбі, добрих стосунках з іншими людьми, в творчості, ствердженні в суспільстві ідеалів краси, добра злагоди,

У своїх товаришів учні найбільш цінують: доброту – 60,2%, справедливість – 55,4%, повагу до батьків і людей – 61%, знання, ерудицію – 38,7%, працелюбність – 35,7%, дотримувались гуманних принципів – 31% та інші риси української ментальності.

Більшості учнів властиве прагнення бачити Україну незалежною, заможною, демократичною державою – 80% хоч і позитивно сприймають незалежність України, проте, готовності докласти власних зусиль до її становлення не виявляють. 40% – люблять українську мову й володіють нею вільно, 60,1% прагнуть глибше оволодіти українською мовою, культурою, щоб у майбутньому використовувати її в справі нового покоління громадян, відданих Україні тощо.

Значна частина опитаних ідентифікує себе з українським народом – 50,5%, усвідомлюють себе часткою нації й готові розділяти її долю. Учні чітко розмежовують поняття «українець» і «хахол», вважаючи під останнім людину інтелектуально обмежену, деградовану, без почуття національної і власної гідності – 27,2%.

Більшість першокурсників виявили негативне ставлення до тих, хто залишає Україну, шукає кращої долі і кращих заробітків у сусідніх країнах, за океаном, наймається в чужі армії тощо – 50,4%. Ця позиція обгрунтована тим, що доля України, її майбутнє вирішується не за кордоном, а працею народу.