Поняття "ситуація" достатньо багатопланове і визначається по-різному залежно від сфери його використовування. В психології ситуація — система зовнішніх у відношенні до суб'єкта умов, які спонукають його активність. З погляду професійної діяльності ситуація — це сукупність взаємозв'язаних фактів, явищ і проблем, що характеризують конкретний період або подію в діяльності організації, які вимагають від її керівників відповідних рішень, розпоряджень та інших активних дій.
Метод аналізу конкретних ситуацій полягає у вивченні, аналізі і ухваленні рішень в цій ситуації, яка виникла, або може виникати при певних обставинах в конкретній організації в той або інший момент. Аналіз конкретної ситуації — це глибоке і детальне дослідження реальних або штучних обставин, яке виконується для того, щоб виявити її характерні властивості. Цей метод розвиває аналітичне мислення слухачів, системний підхід до вирішення проблеми, дозволяє виділяти варіанти правильних і помилкових рішень, вибирати критерії знаходження оптимального рішення, вчитися встановлювати ділові і професійні контакти, ухвалювати колективні рішення, усувати конфлікти.
За навчальною функцією розрізняють чотири види ситуацій: ситуація-проблема, в якій студенти знаходять причину виникнення описаної ситуації, ставлять і вирішують проблему; ситуація-оцінка, в якій студенти дають оцінку ухваленим рішення; ситуація-ілюстрація, в якій студенти одержують приклади з основних тем курсу на підставі розв'язаних проблем; ситуація-вправа, в якій студенти вправляються у вирішенні неважких задач, використовуючи метод аналогії.
За характером викладу і метою розрізняють такі види конкретних ситуацій: класичну, "живу", "інцидент", розбір ділової кореспонденції, дії за інструкцією. Вибір виду конкретної ситуації залежить від багатьох чинників, таких як характер мети, вивчення теми, рівень підготовки слухачів, наявність ілюстрованого матеріалу і технічних засобів навчання, індивідуальний стиль викладача та ін. Навряд чи доцільно обмежувати творчість викладача жорст-кою методичною регламентацією вибору того або іншого різновиду ситуації і способів її аналізу.
До ігрових імітаційних методів належать: стажування з виконанням посадової ролі, імітаційний тренінг, розігрування ролей, ігрове проектування, дидактична гра.
Стажування з виконанням посадової ролі — форма і метод активного навчання контекстного типу, за якою "моделлю" виступає сама дійсність, а імітація зачіпає в основному виконання ролі (посади). Головна умова стажування — виконання під контролем організатора певних дій в реальних виробничих умовах. За способом організації роботи студента-стажиста з виконанням посадової ролі стажування належить до індивідуальних методів навчання. Воно забезпечує якнайповніше наближення процесу навчання до виробництва.
Імітаційний тренінг припускає відпрацювання певних спеціалізованих навичок і вмінь при роботі з різними технічними засобами і пристроями. В цьому випадку імітується ситуація, обстановка професійної діяльності, а як "модель" виступає сам технічний засіб (тренажери, робота з приладами і т.д.). Професійний контекст тут відтворюється як за допомогою предмета діяльності (реального технічного засобу), так і шляхом імітації умов його застосування.
Розігрування ролей (інсценування) є ігровим способом аналізу конкретних ситуацій, в основі яких лежать проблеми взаємостосунків в колективі, проблеми вдосконалення стилю і методів керівництва. Цей метод активного навчання контекстного типу спрямований на розвиток поведінкових умінь як професійного, так і соціального характеру і припускає введення певних елементів театралізування, оскільки представлення ситуації, її аналіз і ухвалення рішень здійснюються в особах. Як матеріал для розігрування ролей беруть, як правило, типові професійні ситуації, навички або уміння, тобто відбувається відпрацювання дій гравців в заданих наочно-соціальних умовах.
Розігрування ролей — більш простий, ніж дидактична гра, метод навчання за характером імітованої ситуації, кількістю дійових осіб, однозначністю ухвалення рішення, контролем ситуації і поведінкою дійових осіб з боку викладача, тривалістю заняття.
Ігрове проектування є практичним заняттям, суть якого полягає в розробці інженерного, конструкторського, технологічного та інших видів проектів в ігрових умовах, що максимально відтворюють реальність. Цей метод відрізняється високим ступенем поєднання індивідуальної і сумісної роботи студентів. Створення загального для групи проекту вимагає, з одного боку, знання кожним технології процесу проектування, а з іншою — умінь вступати в спілкування і підтримувати міжособистісні стосунки з метою вирішення професійних питань.
Ігрове проектування може перейти в реальне проектування, якщо його результатом буде вирішення конкретної практичної проблеми, а сам процес буде перенесений в умови діючого підприємства.
Дидактична гра є складним багатоплановим явищем, вивченням якого займаються нині представники різних наук — економіки, управління, педагогіки, психології та інших. Є численні теоретичні розробки з приватних проблем і великий практичний досвід, проте єдиної точки зору на дидактичну гру немає.
У психології гра — це форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямована на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених способах здійснення наочних дій, в предметах науки і культури.
Наступним ключовим словом, що використовується у визначеннях дидактичної гри, є "модель". Модель — це завжди заміщення реально існуючого об'єкта, процесу, явища, здійснюване за допомогою різних засобів.
Що стосується терміну "імітація", то в іноземній літературі його часто використовують як еквівалент слів "модель", "моделювання". Найчіткішим нам представляється визначення "імітація", згідно з яким — це приведення в дію моделі шляхом маніпулювання її елементами, здійснюваного людиною і ЕОМ. В цьому випадку виникає так звана механічна імітація, яка є не що інше, як застосування машинної реалізації повністю формалізованої моделі. Ми дотримуємося визначення дидактичної гри, згідно з яким вона є формою відтворення наочного і соціального змісту професійної діяльності, моделювання систем відносин, характерних для цього виду практики. Гра акумулює в собі елементи різних форм і методів навчання (конкретну ситуацію, розігрування ролей, дискусію та ін.). На відміну від ігрового проектування, імітаційного тренінгу, розігрування ролей гра володіє більш гнучкою структурою, не обмежує вибір об'єктів імітації, припускає введення ситуацій, які виникають спонтанно.
Класифікація наведена на рис.7.1, в центрі якої є дидактична гра - найскладніший метод активного навчання контекстного типу.
6. Інтелектуально-професійні вміння та методика їх формування
Якість підготовки випускників вищих навчальних закладів, де критерієм виступає професійна компетентність. Сутність концептуальних вимог до професійної компетентності зводиться до розширення знань, умінь і навичок, необхідних безпосередньо для підвищення продуктивності праці, у сфері життєдіяльності в цілому. Заміна понять про трудові, виробничі знання, уміння і навички повною гамою знань, умінь і навичок, у тому числі необхідних для охорони і поліпшення здоров'я, демографічного розвитку, збереження і розвитку традицій і культури, раціонального використання природних ресурсів, захисту навколишнього середовища і зниження екологічного ризику для виконання активної цивілізованої ролі і конкурентоздатності на ринку праці, означає всебічність врахування інтересів індивіда і підтримку його в процесі розвитку.
Однією з характерних рис концепції компетентності людини є підвищення ролі суб'єкта в соціальних перетвореннях і удосконаленнях здатності його зрозуміти динаміку процесів розвитку і впливу на їхній хід.
Вузівська підготовка фахівців це:
- визначення вимог до майбутнього фахівця з боку самої особистості, окремих господарських суб'єктів, суспільства і держави;
- вибір освітніх технологій, що відповідають цим вимогам.
Система вищого освіти розвивається нині у контексті ринкових перетворень, тому стає можливим і необхідної застосовувати до її функціонування деякі економічні категорії, такі як "ринок", "товар", "попит", "пропозиція", "конкуренція", "конкурентоздатність", "маркетинг".
Серед різноманітних потреб ринкової економіки цікавлять, насамперед, потреби в інтелектуальному, культурному, фізичному і моральному розвитку і самореалізації особистості, а також потреби окремих підприємств, організацій і суспільства в цілому у висококваліфікованій робочій силі, у нагромадженні і використанні науково-технічного і культурного потенціалу.
Рівень задоволення потреб окремими ВНЗ залежить від історії і часу їхнього створення, від якості матеріально-технічної, наукової, інформаційно-методичної бази і викладацького потенціалу. Кожен ВНЗ, який має зазначені вище особливості, вступив у систему ринкових відносин з різним стартовим капіталом і змушений як би заново підтверджувати доцільність свого існування. Одним з важливих критеріїв діяльності ВНЗ є якість продукту, що випускається — випускника, майбутнього фахівця. У цьому випадку розглядається саме цей продукт діяльності ВНЗ, хоча добре відомо, що він не єдиний.
На відміну від високого ступеня монополізму в промисловості монополізм у системі вищої освіти в нашій країні набагато нижчий. Це визначається тим, що число ВНЗ як виробників освітніх послуг, навчально-методичної і науково-технічної продукції досить велике. У цьому зв'язку ВНЗ змушені вести конкурентну боротьбу за своїх споживачів, в особі яких виступають абітурієнти (студенти).