Мова усна – вербальне (словесне) спілкування за допомогою мовних засобів, що сприймаються на слух. Усна мова характеризується тим, що окремі компоненти мовного повідомлення породжуються і сприймаються послідовно. Процеси породження усну мову включають ланки орієнтування, одночасного планування (програмування), мовною реалізації і контролю. Психология. Словарь. Под общ. ред. А.В. Петровского. – М.: «Высшая школа», 1990.- с.321-322.
Усна мові ділиться на діалогічну мову та монологічне мовлення.
Діалогічна мова – це мова підтримувана, така, що має співбесідника, вона простіша, згорнута, в ній можуть бути присутніми інтонація, жести, паузи, наголоси. Діалогічна мова може бути ситуативною, тобто пов'язаною з ситуацією, в якій виникло спілкування, але може бути і контекстуальною, коли всі попередні вислови обумовлює подальші. І ситуативні, і контекстуальні діалоги – безпосередні форми спілкування людей, де учасники діалогу будують свої думки і чекають на них реакції інших людей.
Монологічне мовлення – тривалий, послідовний, зв'язний виклад думок, знань однією особою. Монологічне мовлення вимагає великих знань, загальної культури, володіння собою, активної і планомірної передачі інформації.
Венгер Л.А., Мухина В.С. Психология. – М.: «Педагогика», 1988.-с.96-99.
М.В. Гамезо, М.В. Матюхина, Т.С. Міхальчик розрізняють мовну діяльність «по ступеню довільності (активна і реактивна), по ступеню складнощі (мова-назва, комунікативна мова), по ступеню попереднього планування і діалогічна мова». Возрастная и педагогическая психология. /Под. редакцией Гамезо М.В., Матюхиной М.В., Михальчик Т.С. – М.: «Высшая школа», 1984. - с.131.
1.2 Загальна характеристика мовного розвитку молодших школярів
Зміст і форма мови людини залежать від його віку, ситуації досвіду, темпераменту, характеру, здібностей, інтересів, станів. З допомогою мови учні вивчають учбовий матеріал, спілкуються, впливають друг на друга і впливають на себе в процесі самонавіяння. Чим активніше учні удосконалюють усну, письмову і інші види мови, поповнюють свій словник, тим краще рівень їх пізнавальних можливостей і культури. Як відзначає Р. С. Немов, «зі вступом дитини до школи в число ведучих разом із спілкуванням і грою висувається учбова діяльність. У розвитку дітей молодшого шкільного віку цієї діяльності належить особлива роль. Саме вона визначає характер інших видів діяльності: ігровою, трудовою і спілкування». Немов Р.С. Психология. Книга 2. – М.: «Просвещение», 1995.- с.134.
Розширюється сфери і зміст спілкування молодших школярів з навколишніми людьми, особливо дорослими, які виступають в ролі вчителів, служать зразками для наслідування і основним джерелом різноманітних знань. «Вислови дошкільника і молодшого школяра, як правило не посередні. Часто це мова-повторення, мова-назва; переважає стисла, мимовільна, реактивна (діалогічна) мова», - висловлюється в своїх працях психолог Л. Зеньковській. Зеньковский Л. Психология детства. – М.: «Просвещение», 1996.- с.87
Проте шкільний курс сприяє формуванню розгорненій мові, учить її планувати. На заняттях вчитель ставить перед учнями завдання навчитися давати повні і розгорнені відповіді на питання розповідати по певному плану, не повторюватися, говорити правильно закінченими пропозиціями, зв'язно переказувати великий за об'ємом матеріал. Передача розповідей, висновок і формулювання правил будується як монолог. В процесі учбової діяльності учні повинні опанувати довільною, активною, програмованою, комунікативною і монологічною мовою. Селезнева Е.П. Развитие речи детей. – М.: «Педагогика», 1984.-.- с.146.
Діти у віці від 9 до 11 років в середньому вживають близько 5000 нових слів. Дитина шкільного віку вживає слово точніше по його значенню, семантичні знання все краще систематизуються і розташовуються в ієрархію. Дорослішаючи дитина все краще може пояснити значення слова. Наприклад: на початку дитина характеризує слово по його функціях або зовнішньому вигляді, пізніше характеризує більш абстрактно, вживає синоніми, розділяє предмети по категоріях. Це означає, що діти більш старшого віку уміють абстрактно пояснювати значення слів, переходити від значення, заснованого на власних відчуттях і досвіді, до більш узагальненому, одержаному з інформації інших людей.
Піклуючись про збагачення лексикону дітей, ми повинні розуміти, що і слова, що засвоюються дітьми, розпадаються на два розряди. У перший з них який можна назвати активним запасом слів, входять ті слова, які дитина не тільки розуміє, але активно, свідомо, при всякому відповідному випадку вставляє в свою мову. До другого, пасивного запасу слів відносяться слова, які людина розуміє, пов'язує з певним уявленням але які в мову його не входять. «Нове пропоноване слово поповнить словесний активний запас дітей тільки в тому випадку, якщо воно буде закріплено. Мало вимовити його раз, інший. Діти повинні сприймати його слухом і свідомістю можливо частіше», - рекомендують С.Н. Карпова та Э.І. Труве. Карпова С.Н., Труве Э.И. Психология речевого развития ребенка. - Ростов-на-Дону, 1987.- с.46.
Н.В. Новотворцева пише : «Письмова мова позбавлена жесту, інтонації і повинна бути (у відмінності від внутрішньої) більш розгорненою, проте для молодшого школяра переклад внутрішньої мови в письмову спочатку дуже важкий». Новотворцева Н.В. Развитие речи детей. – М.: «Педагогика», 1995.- с.134.
Можна сказати, що письмова мова молодшого школяра бідніша, ніж усна. Проте, при правильному розвитку мови дитини, ця різниця швидко пропадає. «Кожне слово вивчене дитиною здається йому важливим. Часто нове слово має загальний корінь з вже знайомим словом, тому дитині легше за нього запам'ятати. Якщо дитині шкільного віку допомогти зрозуміти, чим одні слова пов’язані з іншими, їх словник швидко збільшується», - радить в своїх роботах психолог Е.И. Тихеева. Тихеева. Е.И. Развитие речи детей. – М.: «Педагогика», 1985.- с.56.
За даними дослідження М.Д. Цвіянович, вони показують, що вже в 3-ему класу, в письмовій мові учнів вище відсоток іменників і прикметників, в ній менше займенників і союзів, що засмічують усну мову. Тут присутні прості поширені пропозиції (71%). Кількість слів коливається від 30 до 150. Письмові роботи коротші, в них менше слів-повторень. Отже, вже до 3-4-го класу письмова мова учнів в деякому відношенні перевершує усну, набуваючи форми книжкової, літературної мови. Возрастная и педагогическая психология. / Под. редакцией Гамезо М.В., Матюхиной М.В., Михальчик Т.С. – М.: «Высшая школа», 1984- с.132.
Величезну роль в розвитку мови учнів грає оволодіння граматикою і орфографією. Спираючись на дослідження психологів А.Ф. Обухова пише: «Перш за все підвищуються вимоги до звукового аналізу слова: слуховий образ перетворюється на зрительно-руховий, тобто поелементно відтворюється. Дитині необхідно навчитися розрізняти вимову і написання... До кінця початкового навчання діти можуть вільно міняти час висловлюваного, особа, від імені якого ведеться виклад, скласти розповідь на задану тему по написаному плану або даній назві, можуть успішно використовувати основні граматичні конструкції». Обухова А.Ф. Детская психология. – М.: Изд-во МГУ, 1995.- с. 257.
Автор пише, що при навчанні аналізу складу слова, підбираючиоднокорінні, споріднені слова, змінюючи сенс слова шляхом підстановки різних приставок або включення суфіксів, діти освоюють лексику рідного мови, підбирають потрібні слова для виразу своїх думок і точного визначення якості предметів. У побудові пропозицій, в переказах і творах школярі освоюють правила орфографії і опановують синтаксисом.
«Розвиток мови у молодшого школяра виражається в тому, що у нього виробляється навик читання, т. е. достатньо швидке і правильне пізнавання букв і їх поєднань і перетворення побачених знаків у вимовні звуки, звукосполучення, тобто в слова. Свідомість читання виявляється в тому, що з'являються правильні інтонації, діти звертають увагу на знаки що стоять в кінці речення: крапку, знаки питання і окличного. Пізніше свідомість читання починає виявлятися у все тоншою інтонаційній його виразності». Люблинская А.А. Детская психология. – М.: «Высшая школа», 1971.- с. 296-297.
Проте «розуміюче» читання дається не відразу. Тут особливо допомагає виразне читання вголос вчителем, а потім і самими учнями. Психолог П. Блонський указує на важливість процесу переходу від гучного читання до читання про себе. У результаті якого виявлено декілька форм мовної поведінки дітей:
1. Розгорнений шепіт – виразне і повне промовляння слів і фраз із зменшенням гучності.
2. Зредукований шепіт – промовляння окремих складів слова при гальмуванні інших.
3. Беззвучне ворушіння губ – дія інерції зовнішнього промовляння, але без участі голосу.
4. Невокалізоване здригання губ, що виникає, як правило, на початку читання і зникаюче після прочитання перших фраз.
5. Читання одними очима, що наближається за зовнішніми показниками до мовчазного читання старших дітей і дорослих. Блонский П. Психология младшего школьника. – М.: «Просвещение», 1997.- с. 62.
Психолог И.Ю. Кулагина зв'язує розвиток мови молодших школярів і уміння читати і писати із зміною мислення і розуміння учнів. Від домінування наочно-дієвого і елементарного образного мислення, від бідного логічного роздуму школяр піднімається до словесно-логічного мислення на рівні конкретних понять. Відбувається засвоєння і активне використання мови як засоба мислення для вирішення різноманітних завдань. Розвиток йде успішніше, якщо дитини навчають вести міркування вголос, словами відтворювати хід думки і називати отриманий результат. Кулагина И.Ю. Возрастная психология. – М.: «Педагогика», 1998.- с.128.
Восьмилітня дитина може використовувати один тип слів і граматики при спілкуванні з вчителем, інший – при спілкуванні з дорослим родичем, і третій – при спілкуванні із з своїми друзями, однолітками. Таким чином зі всього вищесказаного можна зробити висновок, що мова дітей в молодшому шкільному віці зазнає різних змін і всесторонньо розвивається під впливом учбового процесу. Розкривається всі функції мови, а це означає, що дитина вчиться планувати, висловлювати свої задуми мовними засобами, передбачати можливі реакції співбесідника, змінні умови спілкування, контролювати свою мовну діяльність.