Нестабільність економічної ситуації підчас формування ринкових відносин в економіці України призводить до того, що перспективи підприємницької діяльності прогнозувати важко. У таких умовах на багатьох підприємствах (у тому числі державних) планові завдання визначаються формально і, як правило, далекі від реальності. Отже, аудитор повинен визначити реальність планових показників та встановити можливість їх використанні підчас аудиторської перевірки фінансових результатів. Відсутність реальних планових показників для аудитора означає втрату частини інформації для аналізу фінансових результатів та підвищує аудиторський ризик.
Однак, брак реальних планових показників не може бути підставою для відмови від аудиторського висновку. У таких випадках аудитору необхідно здійснити наступні заходи:
зробити загальну оцінку результативної і фінансово-господарської діяльності на підставі порівняння записів і сум за дебетом і кредитом рахунка 79 "Фінансовий результат";
для аналізу впливу рівня собівартості продукції, робіт і послуг на прибутковість підприємства необхідно визначити загальні, умовно-постійні і комерційні витрати у розрахунку на 1 грн. реалізованої продукції за звітний і попередній період;
визначити найбільш прибуткові види продукції, робіт і послуг.
Загальна оцінка фінансового результату діяльності підприємства за конкретний звітний період у вітчизняній аудиторській практиці здебільшого передбачає зіставлення оборотів дебетом й кредитом рахунку 79 "Фінансовий результат", але це дозволяє лише констатувати сам факт одержання прибутку чи збитків. Отже, для уточненого висновку про результати фінансово-господарської діяльності аудитору доцільно використовувати методикою західних економістів. За цією методикою, зокрема, передбачається, що при визначенні результату господарської діяльності аудитору необхідно також враховувати зміни запасів товарно-матеріальних цінностей (у тому числі готової продукції на складах) на початок і кінець звітного періоду і робіт, виконаних підприємством для власних потреб.
Підчас аналізу впливу величини собівартості продукції, робіт і послуг попередню інформацію можна згрупувати. Сформованого потоку інформації на цьому етапі в більшості випадків досить для підготовки аудиторського висновку.
Крім того, при проведенні аудиту фінансових результатів підприємства аудитору доцільно скористатися методиками закордонних фахівців, які дозволяють проводити аналіз й оцінку фактичної і майбутньої ліквідності (розглянутої як стан підприємства, його сприятлива платіжна характеристика) складати ретроспективну (за ряд років) таблицю фінансових результатів, яка є підсумком з'єднання двох проміжних таблиць. Перша узагальнює з позицій ліквідності виробничі і реалізаційні операції – результат господарської діяльності, друга - підсумки фінансової діяльності.
Наступним етапом аудита фінансових результатів є розрахунок основних показників, значення яких характеризують основні результати фінансово-господарської діяльності рентабельності активів, інвестицій, власного капіталу, реалізованої продукції.
Рентабельність активів розраховується як відношення прибутку (після сплати податків) до середньої величини активів. Він показує величину прибутку, що отримує підприємством з кожної гривні, вкладеної в активи.
Коефіцієнт рентабельності інвестицій визначають відношенням прибутку (до сплати податків) до суми інвестицій за винятком короткострокових валютних зобов'язань.
В аудиторському висновку також необхідно зафіксувати ступінь довіри до системи обліку. Але крім цього аудитор повинний дати клієнту ради щодо вибору варіанта облікової політики, що найкраще забезпечував би реалізацію підприємством фінансової стратегії.
До питань облікової політики, що, зокрема, впливають на величину фінансового результату, варто віднести наступні:
вибір способу нарахування амортизації основних засобів;
вибір методу оцінки матеріалів, приголомшених і витрачених на виробництво продукції, робіт і послуг;
порядок нарахування зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів;
порядок віднесення на собівартість реалізованої продукції окремих видів витрат (безпосередньої списання на собівартість у міру здійснення чи витрат попереднє формування резервів очікуваних витрат і платежів);
склад витрат, що безпосередньо відносяться на собівартість конкретного виду продукції; склад невиробничих операційних витрат, спосіб їхнього розподілу та інші.
Отже, це означає, що облікову політику варто визначати в залежності від того, які позиції підприємство хоче мати на ринку. Наприклад, якщо поставлена мета сплатити якнайменше податків, логічно (особливо в умовах інфляції) застосовувати спосіб оцінки матеріалів за цінами останнього придбання. При цьому також варто використовувати і методи прискореної амортизації, якщо вони передбачені відповідним податковим законодавством. Однак, якщо підприємство хоче залучити додаткові інвестиції, зазначені елементи облікової політики застосовувати не слід.
На останнім етапі аудиторської перевірки фінансових результатів (відповідно до договору аудиту) може бити зроблене комплексне дослідження ринку товарів (послуг) підприємства. Це вимагає вивчення аудитором додаткової інформації, якої у повному обсязі не можна отримати на підприємстві. Отже, ця інформація формується аудитором на підставі власних ринкових досліджень.
На основі комплексу аудиторських робіт і отриманої при цьому інформації підготовляють аудиторський висновок, у якому, по-перше, підтверджують (чи не підтверджують) правильність визначення фінансового результату, по-друге, формулюють мотивований висновок про за результатами аудиторської перевірки і, по-третє, додаються обгрунтовані пропозиції щодо поліпшення системи бухгалтерського обліку і контролю та подальшої діяльності підприємства.
Після попереднього вивчення аудитор складає лист зобов'язання, у якому визначаються взаємини сторін, відповідні зобов'язання обох сторін, масштаби проведення аудиту, документально підтверджується згода аудитора на обсяг аудиторської роботи.
Після підписання такого договору аудитор складає план та програму аудиту.
Відповідно до діючих в Україні національних аудиторських нормативів незалежні аудитори і аудиторська фірми повинні організувати свою роботу таким чином, щоб забезпечити відповідний рівень її якості та бути впевненим, що в кожній конкретній ситуації були застосовані найбільш ефективні і дійові методи аудиту.
Отже, план аудиторської перевірки повинен засновуватися на знанні аудитором особливостей підприємства, а також на результатах загальних досліджень економічної сфери діяльності клієнта, проведених аудитором. Для проведення таких досліджень аудитор повинен володіти достатнім рівнем знань відносно виду діяльності клієнта, щоб визначити де існує високий ризик виникнення порушень та помилок, які можуть істотним чином вплинути на фінансову інформацію підприємства.
Після загального вивчення стану підприємства-клієнта і укладення договору на проведення аудиторської перевірки аудитор складає план і програму аудиту.
Аудитор, підчас складання плану і програми аудиту повинен враховувати наступні моменти:
умови договору на проведення аудиту;
форма організації бухгалтерського обліку та системи контролю на підприємстві, що перевіряється;
обсяг інформації, необхідний для аудиту;
тривалість аудиторської перевірки;
ступінь довіри до системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю на підприємстві;
методи перевірки аудиторських доказів;
можливість залучення до проведення аудиту сторонніх експертів.
Програма проведення аудиту є робочим документом аудитора, який обов'язково складається і включається до аудиторського досьє.
Програма аудиторської перевірки складається письмово і містить конкретні задачі, заходи і процедури щодо кожного об'єкту аудиту. До того ж програма аудиту містить перелік етапів аудиторської перевірки, процедури аудиту, які будуть використані на кожному етапі перевірки, перелік доказів, які необхідно отримати аудитору, виконавці кожного виду робіт і строки їх виконання.
У відповідності зі статтею 7 Закони України "Про аудиторську діяльність" [4] незалежний аудитор або аудиторська фірма повинні оформлювати результати перевірки аудиторським висновком.
Аудиторський висновок - це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності. Публічна бухгалтерська звітність суб'єктів господарської діяльності повинна обов'язково містити аудиторський висновок.
Аудиторський висновок розрахований на широке коло користувачів, його публікація свідчить про те, що річна фінансова звітність підприємства відповідає правилам ведення бухгалтерського обліку і є достовірною. Аудиторський висновок складається з дотриманням норм та стандартів і повинен містити підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження достовірності, повноти та відповідності законодавству бухгалтерської звітності замовника.
Аудиторський висновок повинен містити наступні елементи:
заголовок;
повна назва об'єкту, що перевіряється;
відомості про того, кому адресований аудиторський висновок;