Водночас функціонування сім'ї с результатом специфічних соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві. Отже, сім'я — це ніби проміжний стан між суспільством та індивідом.
З огляду на особливу значущість сім'ї для життєдіяльності суспільства соціологи приділяють багато уваги її вивченню. Відтоді, коли соціологія сім'ї сформувалася як самостійна наукова галузь, проведено вже кількадесят тисяч досліджень щодо найрізноманітніших сфер сімейного життя.
Як складний і багатоплановий соціальний феномен, сім'я є об'єктом вивчення багатьох наук. Окрім соціології, її вивчають соціальна психологія, економіка, педагогіка, право, етика, історія, етнографія тощо. Кожна з цих наук має свій предмет вивчення. Так, соціальна психологія вивчає динаміку сімейних груп, сімейні конфлікти; економіка має за об'єкт вивчення сім'ю як головний споживчий, а за умов ринку — і виробничий осередок; педагогіка зосереджує свою увагу на виховній функції сім'ї, право — на правових стосунках членів сім'ї тощо.
Соціологія сім'ї — це галузь соціологічної науки, котра вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї як малої соціальної групи і як соціального інституту за конкретних культурних і соціально-економічних умов, її місце і посередницьку роль у суспільстві, взаємодію з іншими соціальними групами та інститутами, з окремими індивідами.[5]
Соціологічний аналіз уможливлює виявлення суперечностей, що виникають у цій взаємодії, визначення способів їх розв'язання і пропонування наукових рекомендацій щодо сімейно-демографічної політики та культурно-освітньої діяльності державних і громадських організацій.
У науковій літературі розрізняють поняття «шлюб» і «сім'я», що означають два найважливіші об'єкти вивчення соціології сім'ї. Термін «шлюб» відтворює сутність соціально-правової форми сімейно-родинних стосунків як своєрідної, насамперед економічної угоди, що включає питання власності, фінансові й житлові. Санкціонуючи шлюб, держава бере на себе певну відповідальність за його існування, установлює подружні й батьківські права та обов'язки, покладає на людей, що беруть шлюб, відповідальність за матеріальне забезпечення й виховання дітей, за майбутнє сім'ї.
Отже, шлюб — це сімейний (духовний, економічний, сексуальний) союз (угода) між чоловіком і жінкою, що породжує їхні права й обов'язки один до одного, до дітей та рідних.[7]
Суспільні ціннісні стандарти й морально-правові норми зумовлюють передусім домінуючі типи шлюбу, які суттєво різняться в різних соціокультурних системах.
Наведену типологію слід враховувати, оскільки це дає можливість ліпше зрозуміти природу шлюбу, особливість сімейно-родинних стосунків, виявити спільні риси в їхніх культурно-історичних видозмінах.
Розгляньмо найпоширеніші типи шлюбів і сім'ї. Залежно від вибору партнера виділяють ендогамні та екзогамні шлюби.
Ендогамний шлюб — це союз між особами, які належать до одної суспільної групи (рід, плем'я, каста). Він переважав у доіндустріальному суспільстві і був поширеним серед окремих верств і каст населення. Колись і в нашій країні вихідці зі «шляхетних» сімей могли брати шлюб лише з представниками цієї самої верстви населення. У сучасному суспільстві така форма шлюбу збереглася переважно в деяких соціально-етнічних групах.
За місцем проживання подружжя шлюби поділяються на:
* патрілокальні — коли подружжя проживає в батьків чоловіка;
* матрілокальні — у батьків дружини;
* неолокальні (дислокальні) — кожен окремо;
* унілокальні — чоловік і жінка проживають разом. Відомо, що тип шлюбу визначає стосунківи між чоловіком і жінкою, їх права і обов'язки один до одного, до дітей та рідних. І головним в ньому є мораль, ті норми, що сформувалися в сучасному інституті сім'ї. Уже сама реєстрація шлюбу відповідними державними органами означає прийняття цієї моралі, норм. Вони частково відтворені в Конституції України, зокрема у ст. 50 зазначається, що шлюб укладається за вільною згодою чоловіка і жінки, які мають рівні права і обов'язки, зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, у свою чергу повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Морально виправданим є лише той шлюб, який ґрунтується на взаємному коханні, на психологічній готовності подружжя до взаємодопомоги, самозречення, поступливості, бо як у народі кажуть: «Одружитися— це наполовину зменшити права і вдвічі збільшити обов'язки». У взаєминах подружжя неприпустимі приниження один одного, спроби командування, дискримінація.[6]
Термін «сім'я» характеризує складнішу від подружніх форму стосунків — міжособистісних між подружжям, між дітьми і батьками, між іншими членами сім'ї. Сім'я мас історично стійку організацію, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. Сім'я — це своєрідна первинна група суспільства, члени якої об'єднані кровними зв'язками, спільними інтересами, почуттями і прагненнями. Вона складається не тільки із самого подружжя та його дітей, а і з інших родичів.[3]
Існуєбагато визначень поняття «сім'я», що вони акцентують увагу на різних сторонах сімейного життя. Найпростіше — це тлумачення сім'ї як групи людей, що кохають один одного, мають спільних пращурів, проживають разом.
Російський учений А. Антонов дає таке визначення: сім'я — це група людей, об'єднаних подружньо-родинними зв'язками, які спільно здійснюють відтворення населення, забезпечують спадкоємність поколінь, а також соціалізацію дітей, і підтримують один одного. Він стверджує, що лише наявність подружніх, родинних і батьківських стосунків породжують сім'ю. Якщо будь-якої складової цих стосунків бракує, то це вже не сім'я, а сімейна група.[7]
Більш широке пояснення поняття «сім'я» дає російський соціолог А. Харчев. Він уважає сім'ю історично-конкретною системою взаємостосунків між подружжям, між батьками і дітьми, малою групою, члени якої об'єднані подружніми й родинними стосунками, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю за виховання дітей, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному й духовному відтворенні населення.[14]
Соціологія вивчає сім'ю на макро- і мікрорівні. Специфіка цього вивчення полягає в тім, що сім'я на макрорівні розглядається як найдавніший соціальний інститут, що характеризується певними соціальним нормами, санкціями, організаційними формами, системою ролей, прав і обов'язків, за допомогою яких регулює стосунки між подружжям, батьками і дітьми, родичами; на мікрорівні— як суттєвий елемент соціальної структури суспільства, автономну цілісність, малу контактну соціальну групу, найдавнішу природну спільноту людей, засновану на шлюбних стосунках і родинних зв'язках, спільному господарстві й побуті, взаємній моральній відповідальності і допомозі, члени якої перебувають у постійному спілкуванні.
На мікрорівні здебільшого вивчаються цілі та завдання сім'ї, її групова динаміка, згуртованість, солідарність, стабільність, включення індивідів у сім'ю, задоволення перебуванням у ній, функціональними вимогами, взаємодія членів сім'ї, груповий контроль, санкції, сімейні цінності та норми поведінки.
Сім'я як мала група відрізняється від інших малих груп такими типовими ознаками:
· наявністю між подружжям особливого союзу, якому притаманне духовне єднання, глибокі інтимно-довірчі зв'язки;
· переважанням неформальних довірчих стосунків між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми;
· особливим способом формування — на основі симпатій, кохання, духовної єдності (для утворення інших малих груп досить спільних інтересів).
На мікрорівні більше уваги приділяється взаємодіям, що розвиваються між членами сім'ї за різних обставин, чинникам, що формують стабільність сім'ї, ціннісним орієнтаціям, мотивам. Стабільність сім'ї залежить як від характеру внутрішніх взаємодій, так і від зовнішнього впливу соціокультурного середовища.
На функціонування сім'ї як малої групи впливають, крім загальних суспільних факторів, такі специфічні чинники, як рівень урбанізованості населеного пункту, культурно-спортивного та оздоровчого обслуговування, етнічно-демографічні особливості, можливості працевлаштування тощо.
У своєму життєвому циклі сім'я проходить такі фази:
· зашлюбини — утворення сім'ї;
· поява першої дитини — початок періоду дітонародження;
· народження останньої дитини — завершення періоду дітонародження;
· одруження й відокремлення від сім'ї останньої дорослої дитини («порожнє гніздо»);
· смерть одного з подружжя — припинення існування сім'ї.
Сімейні стосунки регулюються різними нормами. Майнові стосунки, матеріальні обов'язки членів сім'ї, розлучення регулюються правовими нормами; стосунки залицяння, вибору супутника життя, розподілу обов'язків, ставлення подружжя одне до одного, організація дозвілля — моральними нормами, звичаями, традиціями.
Безумовно, у сімейних стосунках неминучі суперечності, бо подружжя може значно різнитися за характерами, рівнем емоційної культури, інтересами та духовними запитами. Напруженість у сімейних стосунках може виникати з приводу виховання дітей, використання сімейного бюджету, розподілу обов'язків щодо домашнього господарства тощо. її подоланню сприяє дотримання моральних устоїв: поблажливість, терпимість, прагнення досягати взаєморозуміння, боязнь утратити один одного.