Смекни!
smekni.com

Дитячо-батьківські відносини та креативність дітей дошкільного віку (стр. 2 из 9)

В. А. Петровський для характеристики механізму творчої активності ввів принцип надситуативної активності. Він постулював здатність суб’єкта підніматися над рівнем вимог ситуації, ставити цілі, надлишкові з точки зору вихідного завдання. За допомогою цього суб’єкт долає зовнішні і внутрішні обмеження («бар’єри») діяльності. Таким чином, творча активність розуміється В. А. Петровським як надлишкова, по відношенню до стимулу, діяльність, яка характеризується самостійністю вибору об’єкту мислення, виходом за межі завдання, перетворенням завдання і стимулу, тобто творчість є не стимульованою ззовні перетворюючою і пошуковою активністю.

Д. Б. Богоявленська також визначає креативність як ситуативно-нестимулюючу активність, що виявляється в прагненні вийти за межі заданої проблеми. Вона стверджує, що креативний тип особистості властивий всім новаторам незалежно від виду діяльності. Нею пропонується в якості системноутворюючого чинник творчості інтелектуальна активність, яка розглядається як інтегральна освіта, властивість цілісної особистості, що відображає процесуальну взаємодію інтелектуальних і мотиваційних компонентів системи в їх єдності і забезпечує здатність особистості до продуктивної діяльності, що ситуативно не стимулюється [45].

В емпіричних дослідженнях прояву творчої активності (Єрмолаєва-Томіна) була виявлена вибірковість її прояву залежно від форм, вмісту завдання, від його трудності і провокації на самостійність рішення.

При спробі виділити «креативогенні» риси характера, порівнюючи дві групи з високим і низьким рівнями творчої активності, виявилось, що перша група показала значно вищу варіативність і неповторність в поєднанні індивідуальних особистісних якостей, чим друга. При дослідженні когнітивних процесів обох груп випробовуваних була виявлена вища перцептивна активність у особистостей з вищою творчою активністю.

Оптимальними для розвитку творчого мислення є, з одного боку, конкретність і повнота сприйняття, а з іншого – бачення можливих трансформацій об’єкту і внесення творчого початку в сам акт сприйняття. В результаті комплексних досліджень не вдалося виявити «генеральний» чинник, що визначає міру творчої активності [47].

Таким чином, прояв творчої активності людини не пов’язаний з соціальними умовами його виховання, не має жорсткої психофізіологічної детерміації і не відображається в типовості особистісних проявів. Єдиними загальними межами творчо активних людей є яскраво виражена індивідуальність і емоційна гнучкість.

1.2 Структура і зміст креативності

Креативність тісно пов’язана як з цікавістю і дослідницькою поведінкою, так і з пошуком нових відчуттів – бажанням зробити щось нове і урізноманітнити свою діяльність.

Одні автори стверджують, що її слід визначати як здібність до вирішення завдань (Cattell, 1971; Klahr & Simon, 1999). Інші автори вважають, що креативність – риса особистості (Mackinnon, 1999). Згідно з цим визначенням, частина людей володіє нею, а інша – ні. Треті пропонують визначення, пов’язане із здатністю генерувати ідеї (Guilford, 1967). Але воно виключає з ряду креативних тих людей, які, хоча самі не досягли успіху в цьому процесі, здатні розпізнати творчу думку або продукт. Деякі автори вважають, що у визначення необхідно включити здатність розпізнавати креативні ідеї (Tyler, 1978).

Представники гуманістичної психології:

А. Адлер пропонував розглядати креативність «Я» в свободі вибору між альтернативними життєвими стилями і цілями. Хоча цілі можуть ініціюватися спадковістю і культурними чинниками, кінець кінцем, мета виникає все ж завдяки креативній силі індивідуальності [2].

А. Маслоу вважав, що завдяки самоактуалізації особистість проявляє інтегрованість і долає розщепленність. Завдяки епізодам самоактуалізації особистість стає відкритішою суспільству, досконалішою і спонтанною, юмористичною, трансцендентною і незалежною від нижчих потреб. Креативність є однією з важливих характеристик самоактуалізациі. Маслоу розуміє креативність як якість, що може бути застосована в будь-якому завданні життя. Згідно йому креативність – якість, з народження властива всім, але яка втрачається більшістю під впливом середовища.

А. Маслоу вважає, що інтелектуальна обдарованість виступає в якості необхідної, але недостатньої умови для прояву креативності. Головну роль в детермінації креативної поведінки, на думку А. Маслоу, грають мотивації, цінності, особистісні риси. До основних рис творчої особистості відносять когнітивну обдарованість, чутливість до проблем, незалежність думок.

Представники психоаналізу:

К. Г. Юнг вважав, що в основі творчості лежить процес індивідуалізації, тобто поступового виділення індивідуальної свідомості з колективного несвідомого.

Зігмунд Фрейд вважав, що в основі креативності і одним з джерел художньої творчості лежить і є процес сублімації, при якій виключно сильному сексуальному збудженню, витікаючому від джерел сексуальності, відкривається вихід і вживання в інших областях, а саме в творчості [36].

Е. Фромм трактує поняття креативність, як здатність дивуватися і пізнавати, уміння знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, націленість на відкриття нового і здібність до глибокого усвідомлення свого досвіду [27].

Представники когнітивної психології:

Е. Торренс під креативністю розуміє здібність до загостреного сприйняття недоліків, пропусків в знаннях, чуйність до дисгармонії.

Дж. Гілфорд розробляючи свою модель інтелекту, виділив два типа мислення: конвергентне і дивергентне. Мислення першого типа називають «інтелектуальним», воно пов’язане з вирішенням завдань, що мають єдино правильну відповідь. Мислення другого типа – дивергентне називають «креативним». Воно служить засобом породження оригінальних творчих ідей. Воно допускає існування декількох правильних відповідей на одне і те ж питання.

1.2.1 Біологічний компонент креативності

Дослідники вважають, що креативність пов’язана з активністю префронтальної кори правої півкулі, яка відповідальна за нашу здібність до цілісного бачення і до маніпулювання образами (Dozier, 1998). Остання дозволяє нам оцінювати порядок подій, будову предметів, а також комбінувати їх новими способами. Вже в ранньому віці діти люблять прикріплювати голову однієї тварини до тулуба іншого або лапи одного до іншого. Діти часто малюють не для того, щоб зберегти реальність, а, намагаючись з’ясувати, що вийде, якщо по-новому скомпонувати відомі предмети.

Креативність пов’язана і з позитивним афектом. Передбачається, що його причиною є підвищення рівня дофаміна, що підсилює в поясній звивині когнітивну гнучкість і полегшує вибір різних когнітивних позицій. Це дозволяє людині поглянути на ситуацію з різних точок зору (Ashby, Isen & Turken, 1999).

Творчість часто розглядають як ігрову діяльність, при якій ми дозволяємо собі створити новий порядок або нове поєднання різних речей. Вчені, що досліджують цю проблему, відзначають, що творчі люди часто поводяться як діти. Вони, мабуть, володіють свого роду розкритістю (Klahr & Simon, 1999). Багато авторів підкреслюють, що залученню до подібної гри перешкоджає природне прагнення комбінувати предмети звичним чином (De Bono, 1970, 1987).

Один із головних чинників креативності – мотивація. Тому до творчості здібний всякий, хто готовий використовувати ресурси, необхідні для цього. Творчість розглядають як один з видів захопленості. Це досвід, що дає відчуття радості і щастя (Csikszentmihalyi, 1997). Однією з перешкод на шляху до творчості є відчуття тривоги і загрози. Важко бути творчим, коли твоє життя наражається на небезпеку.

1.2.2 Когнітивний компонент креативності

Едвард Де Боно присвятив немало робіт питанням креативності. Він вважає, що в ході еволюції розвивалася здібність до вичленення передбаченого і постійного. Досліджуючи навколишній світ, індивід пов’язує різні елементи стимулу, що впливає на нього. Це дозволяє сформувати образ останнього, навіть якщо в наявності є всього лише один елемент.

Проблема, за твердженням Де Боно, полягає в тому, що якщо ми розглядаємо елементи лише як частину чогось загального, нам важко скласти їх якимсь новим, оригінальним способом.

Елен Ленгер (Ellen Langer, 1989) міркує приблизно так само, коли пояснює недолік креативності. Вона стверджує, що наші дії стають звичними, автоматичними і неусвідомленими, а поведінка – несвідомою, неосмисленою. Як і Де Боно, вона визнає адаптивну роль виконання дій, коли немає активного роздуму про них. Це також дозволяє нашому розуму зосередитись на інших завданнях. Проте зворотньою стороною глибоко укорінених звичок виявляється те, що вони починають управляти нашою поведінкою.

Ленгер переконана, що людина може поводитися осмислено з власної волі. У цьому вона згодна з Де Боно, який вважає, що люди можуть навчитися бути креативними. Для цього їм потрібна мотивація, а також комплекс прийомів, що допомагають відшукати нові альтернативи. На думку Ленгер, це означає придбання здатності знаходити невідомі відмінності і створювати нові категорії. Згідно Де Боно, так виникає здатність знаходити нові поєднання елементів або розглядати їх з несподіваних точок зору.

За результатами емпіричного дослідження креативності В.К. Козленка у мисленні креативних осіб переважають, такі складові креативності як біглість, гнучкість і оригінальність. На креативність сприятливо діють такі чинники, як радість, пристрасність, прилив стенічних емоцій, прагнення до домінування, ризику, тяжіння до незалежності, порушення порядку, зняття почуття страху, фрустрації. Креативність – одна з провідних життєвих потреб особистості в перетворенні дійсності [48].

М. Боден виділив малу і велику креативність. Мала або «особистісна» креативність відноситься до буденного життя і до звичайних ситуацій. Велика або «історична» креативність навпаки має справу з досягненнями, які зробили великий вплив на культуру і суспільство, наприклад, творчі досягнення Моцарта і Ейнштейна [50].