Божович Л.І. стверджує, що в період дошкільного дитинства у дитини вже складається відома самооцінка. Звичайно, не така, як у старших дітей, але і не така, як у дітей раннього віку. Маленькі діти (від 2 до 3 років) зазвичай незалежно ні від чого вважають себе хорошим. На відміну від цього у дошкільників формується самооцінка, що спирається на так чи інакше вироблюваний ними облік успішності своїх дій, оцінок тих, що оточують, схвалення батьків. Можна сказати, що в період дошкільного дитинства дійсно формується особливе дитяче світобачення, в яке входить деяке загальне уявлення про світ, відношення до нього і відношення до себе на цьому світі. [30, 124].
До кінця дошкільного віку з боку розвитку пізнавальної сфери дитина вже стає здатною, звичайно в особливій формі, усвідомлювати і самого себе і те положення, яке вона зараз займає в житті.
Увага в дошкільному віці носить мимовільний характер, але поступово вона стає стійкішою. Істотне підвищення стійкості уваги наголошується в дослідженнях, в яких дітям пропонується розглядати картинки, описувати їх вміст, слухати розповідь. Переломний момент в розвитку уваги пов’язаний з тим, що діти вперше починають свідомо, управляти своєю увагою, направляючи і утримуючи його на певних предметах. Для цієї мети старший дошкільник використовуєпевні способи, які він переймає у дорослих. Таким чином, можливості цієї нової форми уваги - довільної уваги - до шести-семи років вже досить великі. Але навіть старшим дошкільникам ще важко зосередитися на чомусь одноманітному. А ось в процесі цікавої для них гри увага може бути достатнє стійкою [7].
Пам’ять в старшому дошкільному віці носить мимовільний характер. Дитина краще запам’ятовує те, що для неї представляє найбільший, інтерес, дає найкращі враження. Таким чином, об’єм матеріалу, що фіксується, багато в чому визначається емоційним відношенням до даного предмету або явища. В порівнянні з молодшим і середнім дошкільним віком відносна роль мимовільного запам’ятовування у дітей шести-семи років декілька знижується, в той же час міцність запам’ятовування зростає. У старшомудошкільному віці дитина в змозі відтворити отримані враження через досить тривалий термін [26, 254].
Вікові новоутворення у молодшому дошкільному віці — утворення елементарної цілісної картини навколишнього світу; відкриття свого внутрішнього світу; цілеспрямована поведінка; емоційне та інтелектуальне передбачення; опанування правил поведінки; моральні почуття; самодіяльність та найпростіші форми творчості [20, 116].
Вікові новоутворення у старшому дошкільному віці: перший схематичний обрис дитячого світогляду; внутрішні етичні інстанції (зачатки почуття совісті); супідрядність мотивів (продумані дії починають переважати над імпульсивними, мотив "хочу" поступається мотиву "треба", більшого значення набувають соціальна мотивація); довільна поведінка (здатність діяти цілеспрямовано, долати труднощі на шляху до мети, елементарно контролювати та регулювати свою діяльність); творча уява (прагнення відійти від шаблона та зразка, схильність до фантазування, вигадування, творчої ініціативи); особиста свідомість (усвідомлення свого обмеженого місця в системі відносин з дорослими, орієнтація у власних чеснотах і вадах, виникнення більш-менш реалістичної самооцінки, самоповаги, прагнення бути визнаним іншими) [20, 194].
Протягом дошкільного віку розвиваються і такі здібності та якості, які слугують лише основою, своєрідною "заготовкою" для подальших періодів розвитку, з часом істотно видозмінюються, перебудовуються, набувають нових, досконаліших форм. Проте і вони відіграють свою особливу роль у загальному розвитку дошкільника, вносять свій внесок у становлення його особистості. До них належать пізнавальні інтереси, довільне управління поведінкою, основи логічного мислення. Вони складаються наприкінці дошкільного дитинства, а "піки" їхнього розвитку припадають на значно пізніші етапи життя [20, 107].
Молодший і старший дошкільний віки багато в чому близькі, схожі, але водночас мають свою специфіку, відмінності, що визначають особливі для кожного періоду освітні завдання та форми організації життєдіяльності.
Протягом молодшого дошкільного віку вдосконалюються мислительні дії та операції дитини: вона вправніше аналізує та узагальнює здобуту в різних сферах життєдіяльності інформацію — про природні явища та об’єкти, рукотворні продукти та твори мистецтва, про життя дорослих та однолітків, про своє власне тіло, внутрішнє життя та місце у соціальній групі. У 4-5 років життя — малюк уже має власний досвід обстеження довкілля, сміливіше й водночас виваженіше обстежує незнайоме, запитує про нього в дорослих виявляє певний ризик, намагаючись розширити простір свого "Я", ступені своєї свободи. Дитина експериментує не лише з предметами найближчого оточення, а й з більш віддаленими від неї територіально об’єктами предметного світу, вона час від часу фантазує подумки, спираючись на попередні життєві враження, вдаючись до аналогів, до елементарних асоціативних зв’язків. Молодший дошкільник імпровізує з фарбами, олівцями, глиною, пластиліном, готовими аплікативними формами, будівельним матеріалом, музичними рухами сценічними образами, охоче займається словотворчістю. Значно винахідливіший ніж раніше, він і у стосунках з дорослими та однолітками: дедалі частіше ініціює задум спільного заняття чи гри; варіює знайомий сюжет, вносячи в ігрову роль нові характерні деталі, помічені подробиці щодо поведінки, тональності мовлення, типових для його найближчого оточення невербальних засобів спілкування. Дослідництво, елементи раціоналізаторства, самодіяльність, творче ставлення до різних видів діяльності та життєвих ситуацій, намагання не лише відтворити заданий дорослим зразок, а й зробити щось по-своєму стають дедалі характернішими рисами дитини [20, 157].
Зрослі можливості старшого дошкільника поводитися самостійно, його практична вмілість, багатий життєвий досвід, здатність спостерігати, зіставляти, розмірковувати, уявляти сприяють становленню інтересу до проблем практичного та теоретичного плану, знаходженню способів їх розв’язання. Спілкуючись з природою, освоюючи рукотворний світ, налагоджуючи спілкування з різними людьми, спостерігаючи за собою, старший дошкільник охоче бере на себе роль дослідника, відкривача та створювача нового, експериментатора, раціоналізатора, фантазера, вигадника. У різних видах та умовах діяльності дошкільник прагне відійти від жорсткої регламентації, унормованості, зразка, шаблона, намагається запропонувати доступні вікові форми творчої активності, ініціювати самостійні рішення. Дитина дедалі частіше помічає нове, відмінне від знайомого, починає усвідомлювати, що досліджувати та експериментувати цікаво, весело, корисно, хоча й не завжди безпечно. З допомогою дорослого старший дошкільник навчається здорового ризику, поєднаного з виваженістю, обережністю, чуттям межі безпечної поведінки. Якщо дорослий за допомогою своїх оцінних суджень зводить на вищий щабель такі параметри практичної та розумової діяльності, як оригінальність, гнучкість, самостійність, дитина орієнтується на них як на соціально схвалювані, бажані, виявляє більшу, ніж раніше, сміливість, допитливість, кмітливість.
Володіння особистим життєвим досвідом, відкритість новому, інтерес до виконання незнайомих завдань, налаштованість на успіх, перетворювальна активність — такі передумови розвитку в старшому дошкільному віці креативності як базової якості особистості [20, 246].
Перш ніж зрозуміти сутність впливу батьківських відносин на дитину, розглянемо їх значення в її житті.
Сім’я як визначена соціальна спільність хвилювала філософів, істориків, соціологів, педагогів, психологів за всіх часів. Але на сьогоднішній день у сучасній науці так і немає єдиного визначення поняття «сім’я», хоча спроби зробити це починалися видатними мислителями багато століть назад (Аристотель, Гегель, Кант, Платон та інші).
У психологічному словнику для батьків знаходимо наступне визначення сім’ї:
«Сім’я – заснована на шлюбі чи кревному спорідненні мала група, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою. У шлюбі і сім’ї відносини обумовлені розходженням статі і статевою потребою, проявляються у формі морально-психологічних відносин» [22].
На думку Л.Д. Столяренка, С.І. Самигіна, «сім’я – це соціально-педагогічна група людей, призначена для оптимального задоволення потреб у самозбереженні (продовженні роду) і самоствердженні (самоповазі) кожного її члена» [33, 210].
У соціології сім’я розглядається як:
-первинна соціальна група, у якій починається і протікає соціальне життя людини;
-основний фактор у соціалізації;
-соціальний інститут, що регулює різні сторони життя на основі принципів і правил, прийнятих у суспільстві;
-соціальна система, усі члени якої мають визначені статус і ролі;
-спільність, для якої характерна особлива система міжособистісних відносин.
На думку дослідників, що займаються проблемами сім’ї (І.М. Балинський, А.І. Захаров, І.А. Сихорський та інші), сім’я може виступати в якості позитивного чи негативного фактора у вихованні дитини.
Позитивний вплив на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім найближчих для неї в сім’ї людей, не ставиться до дитини краще, не любить її так і не піклується стільки про неї. І разом з тим, ніякий інший соціальний інститут не може потенційно нанести стільки шкоди у вихованні дітей, скільки може зробити сім’я.