| Р Е Ф Е Р А Т на тему: «Агресія у відповідь. Помста як вид агресії» |
Вступ. Загальне поняття Агресії.
Агресією називається фізична або вербальна поведінка, направлена на завдання шкоди кому-небудь. Агресія може проявлятися в прямій формі, коли людина не схильна приховувати своєї агресивної поведінки від оточуючих – тоді вона безпосередньо і відкрито вступає в конфронтацію з кимсь з оточуючих, висловлює в його бік погрози або проявляє агресивність в діях. В частковій мірі агресія приховується під маскою неприязні, єхидства, сарказму або іронії, які таким чином створюють певний тиск на жертву. А тому можна сказати, що агресія являє собою таку форму поведінки, яка містить у собі зумисну образу або завдання шкоди іншій живій істоті, яка не бажає подібного ставлення до себе. Виділяють наступні види агресивних дій:
1) фізична агресія (напад);
2) непряма агресія (злобні наклепи, жарти, спалахи люті, що проявляються в крикові, тупанні ногами - і т.д.);
3) схильність до роздратування (готовність до прояву негативних почуттів при найменшому збудженні);
4) негативізм (опозиційна манера поведінки – від пасивного опору до активної боротьби);
5) образа (заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні чи видумані дії);
6) підозріливість в діапазоні від недовіри і обережності до переконання, що всі інші люди приносять шкоду або планують її;
7) вербальна агресія (висловлення негативних почуттів як через сварку, крик, вереск, плач, так і через зміст словесних відповідей – погрозу, прокляття, сварку)
Поняття агресії стало результатом синтезу загальнобіологічних і філософських теорій, а тому невипадково, що найбільш повно погляди на природу агресії ми знаходимо в представників психоаналізу, біологічної науки, психологів. В цьому плані виділяються дві на перший погляд протилежні точки зору на природу людської агресивності: розгляд агресії в якості позитивного, конструктивного, творчого начала і її розуміння як деструктивної сили. Проте ці два аспекти насправді являють собою різні грані одного і того ж феномену, які знаходяться в складному динамічному взаємозв’язку.
Так, видатний біолог Лоренц[1] (1963), який вніс внесок в вивчення агресивності, притримувався переважно позитивного погляду на її значення в житті біологічних істот. Він вважав, що природа агресивності являється інстинктивною. Агресія, на думку К.Лоренца, являє собою біологічно визначений паттерн поведінки і таким чином є інструментом боротьби за виживання. При цьому вона може проходити через болючу трансформацію, перетворюючись з конструктивної сили в феномен деструкції і жорстокості. К. Меннігер (1942) також відносив агресію до позитивних біологічних явищ, вважаючи, що вона витікає з деструктивного інстинкту. Але, на противагу К.Лоренцу, він розглядав інший вектор якісної трансформації агресії – її позитивна сутність витікає саме з її деструктивної складової – як прагнення організувати хаотичний матеріал. Деструктивна природа агресивності допомагає досягнути такої організації матеріалу, оскільки для неї вимагається «атака проти оточення людини». Так фермер «бореться з землею, травить комах…» Таким чином агресія цілком визначено трактується як заздалегідь агресивна сила, але саме цій деструктивності й відводиться позитивна роль. Значення агресивності за таких умов полягає в виконанні важливого завдання – підтримання життєдіяльності виду, необхідного рівня боротьби за його самозбереження.
Цікаво також відмітити, що іноді одні і ті ж вчені, які займалися цією проблемою, на різних етапах своєї діяльності змінювали точку зору на природу агресії, вважаючи її то конструктивною, то деструктивною силою. З врахуванням цього основні погляди на природу агресії тепер можна згрупувати наступним чином:
1. Розуміння агресії як необхідного руйнування.
2. Розуміння агресії як похідної діяльності по створенню життя і контролю виживання.
3. Розуміння агресії як потужного і нерозривного зв’язку двох фундаментальних інстинктів – смерті і життя, руйнування і любові.
В практичній психології різні види агресивних дій можуть бути зумовлені різними факторами і можуть входити в структуру різних типів девіантної поведінки. Найбільш яскравий вид агресії – фізична агресія у вигляді нападу на жертву – переважно відображає кримінальну поведінку, хоча може зустрічатися і в інших випадках. Агресивність психічно хворих і осіб з психічною патологією у вигляді психопатологічного і патохарактерологічного типів відхилень поведінки відрізняється особливостями мотивації і симптоматикою захворювання, а криміногенне значення психічних аномалій полягає в тому, що вони при вирішальній ролі соціально набутих особливостей особи, взаємодіючи з ними, полегшують здійснення злочину, виступаючи не стільки причиною, як внутрішньою умовою…
В загальному ж про конструктивну і неконструктивну форми агресії можна говорити достатньо умовно. Відмінності цих форм агресії полягають в намірах, які передують проявам агресивності. При конструктивній форму агресії злий намір нанести комусь шкоду відсутній, тоді як при неконструктивних він являється основою вибору саме даного способу взаємодії з людьми. Конструктивна форма агресії може бути названою також псевдоагресією. Е.Фром [11] описує в рамках псевдоагресії незловмисну, ігрову, оборону, інструментальну, агресію як самоствердження. Переважно так звана конструктивна агресія зустрічається при таких психопатологічних синдромах, як астенічний (церебростенічний, неврастенічний) і істеричний.
2.Теорії агресії
2.1.Біологічна теорія агресії.
Згідно до поглядів прихильників біологічного напрямку в вивченні агресії, головним представником якого є К.Лоренц [7], агресія є вродженою властивістю людини. Дещо спрощуючи природу його реакцій і поведінки, і припускаючи їх подібність до поведінки людини, етологи надають агресії людини значення основного внутрішньовидового інстинкту. Агресія (згідно до цієї теорії) є інстинктивним проявом, близьким до інстинктів тварин, спрямованим на збереження виду. Крім агресивного інстинкту, людина, як і тварина, також володіє інстинктом, який забороняє умертвляти собі подібних. Чим більш серйозні пошкодження свої жертві може нанести тварина, тим більш розвинуте в неї заборонне начало в проявах жорстокості до представників свого виду. Звідси зрозуміло, що в порівнянні з небезпечними хижаками в людини механізм заборони жорстокості щодо собі подібних розвинутий слабо. К.Лоренц констатує, що в людини агресивний інстинкт переважає над інстинктом стримування. Достатньо скептично оцінюючи рівень еволюції людини, його здатність керувати своєю поведінкою, К.Лоренц, менше з тим, вважав, що людина, навіть незважаючи на інстинктивну природу її агресивності, здатна контролювати (в певних межах) власну жорстокість. Це положення являється важливою передумовою поділу агресії на позитивну і негативну. Згідно Лоренцу агресія з позитивного фактору може перетворюватися в негативно-руйнівний, але людина здатна запобігти такому розвитку. Своєрідними блокаторами агресії, на думку Лоренцо, є любов, дружба, здійснення яких-небудь інших дій, не пов’язаних з насильством.
2.2. Психоаналітична теорія агресії
Представники психоаналізу також розглядають агресію переважно в якості вродженого інстинкту. Важливою силою життєвого процесу З.Фрейд вважав прагнення до задоволення і уникнення болю, причому біль асоціювався з нервово-психічним напруженням, в той час як задоволення є результатом розрядки цього напруження. В ранніх роботах Фрейда агресивність пов’язувалася з подоланням перешкод на шляху отримання задоволення, або як реакція на блокування, придушення статевого потягу. Він надавав великого значення процесам ранньої сексуальності, пов’язаним з оральними і анальними рефлексами. Дитячі сексуальні конфлікти, що виникають в цей період розвитку людини, які зумовлені порушенням актів дефекації і сечовипускання, можуть призводити до накопичення агресивного потенціалу. Але оскільки згідно до поглядів Фрейда всі людські прагнення витікають з Еросу – життєствердної сили сексуальності і любові, агресія являється позитивним фактором, який сприяє подоланню перешкоди енергії лібідо. Разом з тим таке розуміння агресії ставить її в залежне, вторинне по відношенню до лібідо, положення – вона стає лише реакцією, а не фундаментальною властивістю людської природи.
Але якщо в ранній період своєї наукової діяльності З.Фрейд розглядав агресію як реакцію на блокаду лібідного потягу, то пізніше відбулася еволюція його поглядів. В період після світової війни З.Фрейд став говорити про два первинних інстинкти і про доповнення до творчого інстинкту сексуальності і любові лібідо: він ввів поняття другого первинного інстинкту – Танатоса. «Я вважаю, що потрібно розрізняти два види потягів, причому перший вид – сексуальний потяг або ерос – значно помітніший і більш доступний для вивчення.. (…) Виявити другий вид потягів коштувало нам немалих зусиль; наостанок ми прийшли до висновку, що типовим прикладом їх слід вважати садизм. Базуючись на теоретичних, підкріплених біологією, висновках, висунемо гіпотезу про потяг до смерті, завданням якого є повернення всіх живих організмів в неживий стан…» [10, с.36]. Танатос, інстинкт смерті, несе таким чином в собі енергію деструкції, або термінації життя. Інстинкт смерті, на думку Фрейда, знаходить таким чином своє вираження в агресії, деструкції. Згідно з таким трактуванням агресія стає (разом з лібідо) основним життєвим інстинктом. Психоаналітики-постфрейдисти, розглядаючи агресію в якості фундаментальної психічної сили, на відміну від Фрейда, говорили про її адаптивну і творчу роль В цьому їхні погляди до певної міри співпадають з біологічним підходом до вивчення агресії, в т.ч. з поглядами Лоренца.