Таблиця. Характеристика рівнів і визначення груп нервово-психічної нестійкості чоловіків 38-50 років за результатами методики «Прогноз».
| Сума інформативних відповідей за шкалою нервово-психічної стійкості | Оцінка результатів за 10-бальною шкалою | Група НПН | Характеристика рівня НПС групи | Прогноз |
| 5 6 | 10 9 | І | Висока НПС, зриви майже не вірогідні | Дуже сприятливий |
| 7-8 9-10 11-13 | 8 7 6 | II | Хороша НПС, зриви маловірогідні | Сприятливий |
| 14-17 18-22 23-28 | 5 4 3 | III | Задовільна НПС, зриви можливі, особливо в екстремальних ситуаціях | Мало сприятливий |
| 29-32 33 | 2 1 | IV | Незадовільна НПС, висока вірогідність нервово-психічних зривів. Необхідне додаткове обстеження психіатра, невропатолога | Несприятливий |
Було обстежено 50 пацієнтів (33 жінок і 17 чоловіків), з них 30 пацієнта поліклінічної мережі (17 жінки, 13 чоловіків) і 20 пацієнти стаціонарної ланки (13 жінки і 7 чоловік).
Були отримані такі результати. Середній вік пацієнтів склав (38,1±0,8) років, причому пацієнти поліклініки виявилися вірогідно старше хворих стаціонару ((49,3±0,5) проти (49,7±0,7), p<0,01). У свою чергу жінки були старше чоловіків ((47,2±0,9) проти (49,7±0,5), p<0,01).
Соціально-демографічні характеристики хворих на соматоформні розлади свідчать про значну перевагу жінок – більш, ніж у два рази в порівнянні з чоловіками (70,9% проти 29,1% відповідно), що вірогідно відрізняє пацієнтів зі СФР від усієї вивченої вибірки, у якій розглянуте співвідношення жінок і чоловіків склало 57,8% проти 42,2%. Отримані пропорції пацієнтів зі СФР співвідносяться з даними інших досліджень, що свідчать про перевагу хворих жіночої статі приблизно в 2–3 рази.
Також встановлені розходження в показниках середнього віку на момент обстеження. Середній вік у групі пацієнтів зі СФР склав (49,2+2,1) років, що вірогідно нижче, ніж у всій вибірці (54,1±0,8 року, p<0,01), а також окремо у вибірках хворих поліклініки і стаціонару (57,3±0,5) і (53,7±0,7) відповідно, p<0,001 в обох випадках).
Більш третини (35%) пацієнтів мали вищу освіту: повну вищу – 18 спостережень (36%) (з неповною вищою освітою 5 спостережень – 10%). Середню фахову освіту одержали 14 пацієнта (28%), середню, неповну середню і початкову освіту – 10 (20%), 5 (10%) і 2 (4%) хворих відповідно, 1 (2 %) не працювали без оформлення інвалідності.
З 30 (60% від усієї вибірки) працюючих приблизно половина – 10 займалися переважно фізичною працею, інші 20 – розумовою. З числа зайнятих професійною діяльністю 19 (38%) були науковцями; 14 (28%) –військовослужбовцями; 2 (4%) – керівниками (директора, вищий менеджмент і т.д.); 8 (16%) – фахівцями (інженери, лікарі, вчителі і т.п.); 7 (15%) – службовцями (середній технічний персонал, нижчий менеджмент і ін.
Більшість пацієнтів з 50 обстеженого були одружені – 17 (34%). 12 (24%) були розведені, 16 (32%) – неодружені (незаміжні), 5 (10%) – удівці (удови).
Сумарна поширеність СФР у вивченій вибірці склала 20,1% (146 пацієнтів), що узгоджується з результатами епідеміологічних досліджень інших дослідників. З цього числа відповідно до критеріїв МКХ-10 СФР формувалися в рамках соматоформної вегетативної дисфункції (СВД) у 91,2% (663 пацієнта), в інших 8,8% (64 пацієнта) – інших соматоформних розладів.
При цьому виявляються нерівномірні пропорції представленості СВД у двох вивчених контингентах хворих загальмедичної мережі: якщо частка хворих зі СВД серед пацієнтів стаціонару складає 4,0%, те серед пацієнтів поліклініки цей показник зростає до 38,7%. Даний факт, очевидно, порозумівається тим, що формування СВД не зв’язане з важкими формами патології, що вимагають лікування в умовах стаціонару загального профілю. Для аналогічних показників інших СФР зберігаються ті ж тенденції, однак отримані значення для стаціонару і поліклініки розрізняються в значно меншому ступені – 7,8% і 12,3%.
У ході дослідження реєструвалося 6 варіантів соматоформної вегетативної дисфункції, що, як випливає з приведених даних, значно розрізняються за показниками поширеності серед пацієнтів загальмедичної практики.
З їх числа можна виділити 3 варіанти, що відрізняються вірогідно більш високими значеннями поширеності, ніж інші, а саме – синдром Да Коста (СДК, кардіоневроз), синдром гіпервентиляції (СГВ) і синдром роздратованого кишечнику (СРК). Статистично достовірна перевага СДК, СГВ і СРК відзначається як у загальній вибірці (4,7%, 2,1% і 2,8% відповідно проти 1,8% для інших СВД у сумі), так і серед пацієнтів багатопрофільного стаціонару (1,8%, 0,6% і 1,0 відповідно проти 0,5% для інших СВД у сумі) і поліклініки (15,6%, 7,3% і 9,7% відповідно проти 6,1% для інших СВД у сумі). Отримані дані в цілому погодяться з результатами інших епідеміологічних досліджень, автори яких також відзначають найбільшу поширеність зазначених вище трьох варіантів СВД.
Результати оцінки рівня освіти у свою чергу свідчать про відмінність пацієнтів зі СВД від усієї вивченої вибірки. Частка хворих на СВД із вищою освітою вірогідно перевершує аналогічний показник у загальній вибірці: 50,8% проти 38,1% (p<0,01). За іншими показниками освіти достовірних розходжень не встановлене.
Ряд достовірних відмінностей встановлений і в результаті оцінки розподілу показників професійної зайнятості. Пацієнтів зі СВД відрізняють більш високі частки осіб, зайнятих розумовою і висококваліфікованою працею: науковці (4,3% проти 2,6% у загальній вибірці; p<0,05), керівники (8,7% проти 3,8% у загальній вибірці; p<0,05), фахівці (30,4 % проти 11,1 % у загальній вибірці; p<0,001) і службовці (13,0% проти 9,9% у загальній вибірці; p<0,05). У той же час серед хворих на СВД значно рідше зустрічалися особи, зайняті низькокваліфікованою фізичною працею (4,3 % проти 5,9 % у загальній вибірці; p<0,05), а також не зайняті трудовою діяльністю з будь-яких причин (4,3 % проти 42,8 % у загальній вибірці; p<0,001).
Незважаючи на більш сприятливі показники працездатності, пацієнти зі СВД менш благополучні в сімейному житті. Частка самотніх серед хворих СВД вірогідно перевищує ті ж показники в загальній вибірці. Відсоток СВД, що складаються в шлюбі в групі, менше, ніж у загальній вибірці (44,2% проти 54,7%; p < 0,05), при цьому зросте частка розведених (15,3% проти 8,6%; p < 0,05) і неодружених (15,3% проти 8,6%; p < 0,05) пацієнтів.
Узагальнюючи представлені дані дослідження СФР у поліклінічній практиці можна сформувати наступне.
СФР характеризуються високою поширеністю в загальмедичній практиці, що досягає у вивченій вибірці 11,4%. Найбільше часто зустрічаються 3 варіанти СВД – СДК (4,7%), ГВС (2,1%) і СРК (2,8%), тоді як сумарна частка пацієнтів з іншими СФР складає лише 1,8%.
У загальмедичній мережі пацієнти з соматоформною вегетативною дисфункцією накопичуються переважно в амбулаторній мережі (38,7% від усіх пацієнтів поліклініки) і в значно меншому ступені серед хворих багатопрофільного стаціонару (4,0%).
Пацієнти зі СВД складають окрему групу серед досліджених хворих загальмедичної практики, що відрізняється більш молодим віком (у середньому на 5 років молодше), пропорцією хворих жіночої і чоловічої статі (приблизно 2/1 проти 1/1), рівнем освіти (вірогідно більш високий відсоток осіб з вищою освітою) і професійної діяльності (переважають особи, зайняті висококваліфікованою працею) і вірогідно більш сприятливими показниками працездатності.
Особливості діагностики, клінічної структури соматоформних розладів і підходів до їх терапії в умовах багатопрофильної загальносоматичної поліклініки такі.
Найпоширенішими психопатологічними проявами (симптомами) непсихотичного регістру у хворих на СФР були: 1) дратівливість, нестриманість (64,5±1,7%); 2) швидка втомлюваність (60,2±1,6%); 3) загальна слабкість (60,1±1,6%); 4) головний біль, відчуття важкості в голові (49,4±1,8%); 5) утруднене засипання (47,0±1,8%); 6) тривожність (48,6±1,8%); 7) хворобливо знижений настрій (44,3±1,8%).
За механізмом виникнення СФР виявилися неоднорідними і серед них можна було виділити 4 основні форми: 1) реакції психічної дезадаптації (РПД), що виникли у хворих в результаті поточних психологічних впливів, в тому числі і соматичного страждання — 54,6±1,7%; 2) соматоформний астенічний симптомокомплекс (САСК) — 17,2±1,3%; 3) гострі невротичні розлади (ГНР), які виникали в результаті перенесених психотравм — 11,7±1,2%; 4) невротичні розлади із затяжним перебігом (НРЗП), на фоні яких виникали СФР — 16,5±1,4%.
Експериментально-психологічне дослідження дозволило встановити, що у хворих на СФР надзвичайно поширеними є низькі показники активності (70,4±1,5%), настрою (93,1±0,7%) і, особливо, самопочуття (98,6±0,9%). Достовірно частіше низькі показники настрою відзначалися у хворих з РПД (96,9±0,6%), активності – у хворих з ГНР і САСК (відповідно 86,0±3,6% і 85,8±2,7%), а низькі показники самопочуття з приблизно однаковою частотою зустрічалися при всіх формах непсихотичних порушень психіки (93,7±1,1% — 90,1±2,1%).
Для більшості хворих на СФР притаманним був високий рівень особистісної (64,9±1,6%) і реактивної (64,7±1,9%) тривожності, особливо для хворих з ГНР (відповідно 81,4±4,1% і 76,4±5,2%) та САСК (відповідно 81,7±3,2% і 72,9±3,5%).
Високий рівень нейротизму мав місце в середньому більш, ніж у половини хворих СФР – в 53,5±1,8% випадків, однак у пацієнтів із САСК частота його реєстрації досягала 90,1±2,5%, а з ГНР і того більше — 96,4±2,4%.