Слід зазначити, що даний підхід до визначення інформаційного суспільства принципово відрізняється від технологічного й економічного. Акцент на змінах у сфері зайнятості підкреслює швидше трансформаційні можливості інформації як такої, ніж дія інформаційних технологій, тут інформація просувається і створюється у сфері зайнятості і реалізується в людях через навчання і досвід. Цілий ряд авторитетних авторів, від Р. Райха до М. Кастельса, вважають, що рушійною силою сучасної економіки є люди, чия головна здатність полягає у використанні інформації: сьогодні головними двигунами економіки стали ті, чия праця вимагає створення і використання інформації [51].
Дійсно, в розвинених країнах більше 70% робочої сили зайняті у сфері послуг, “білокомірцева” робота зараз превалює, що дає підстави для визначення інформаційного суспільства за допомогою запропонованого Беллом підходу. Недоліки даного підходу пов’язані, перш за все, з проблематичністю розподілу занять за категоріями “інформаційне” – “неінформаційне”. “Така методологія, - підкреслює Ф. Уебстер, - подає нам величезні обсяги інформаційної зайнятості, але не дає інструменту для диференціації найбільш істотних обсягів інформаційної роботи” [73, с. 23].
Наступний, четвертий підхід до визначення інформаційного суспільства, хоч і спирається на економіку і соціологію, ґрунтується на географічному або просторовому принципі. Головний акцент тут робиться на глобальні інформаційні мережі, які зв’язують різні місця планети, а тому впливають на організацію часу і простору. Особливої популярності ця концепція набула останніми роками у зв’язку зі збільшенням ролі інформаційних мереж у соціальній організації суспільства і розвитком Інтернету. Один з провідних прибічників даного підходу, М. Кастельс, доводить, що головною рисою інформаційної епохи стають мережі, що зв’язують між собою людей, інститути і держави. Починаючи з 70-х рр. ХХ ст., нова форма капіталізму, що з’явилася в результаті розвитку інформаційних технологій (за висловом автора – “інформаційний капіталізм”), використовує інформаційні мережі як на виробництві, так і для маркетингу по всьому світу. Таким чином, інформаційне суспільство в даному підході розглядається як глобальне мережеве суспільство, в якому мережі пронизують усю соціальну й економічну структуру [70; 71].
Поява електронних “супермагістралей” привернула увагу до перегляду співвідношення “час - простір”. Дійсно, в мережевому суспільстві ускладнення, пов’язані з часом і простором, були багато в чому подолані, корпорації і навіть окремі люди дістали можливість ефективно вести свої справи в глобальному масштабі. Тому багато хто припускає, що все це знаменує серйозну трансформацію соціального устрою, яка може слугувати навіть ознакою революційних змін. При цьому, визнання розвитку інформаційних мереж провідним фактором у становленні інформаційного суспільства вимагає деяких застережень.
Наявності інформаційних мереж недостатньо для визнання суспільства інформаційним. Даний підхід також оперує нечіткими дефініціями, насамперед, невизначеним поняттям мережі, неясно, чи повинні під мережею матися на увазі тільки технологічні системи або всі соціальні інформаційні відносини, побудовані за мережевим принципом. Крім того, інформаційні мережі у формі поштового зв’язку, телеграфу і телефону існують відносно тривалий час, а якщо визнати їх існування провідним в інформаційному суспільстві, то стає незрозумілим виникнення проблематики інформаційного суспільства саме зараз, а не десятиліття і століття тому.
Підхід до визначення інформаційного суспільства, що використовує критерій культури, мабуть, найлегше визнати максимально повним і відповідним сучасним реаліям, проте культурні артефакти ще гірше за інших піддаються вимірюванням і формалізації. Дійсно, сучасна культура явно більш інформативна, ніж будь-яка попередня. Людина існує в медіанасиченому середовищі: її життя істотно символізується, воно проходить у процесах обміну й отримання повідомлень про неї і про інших. Визнання вибухового зростання культурних сенсів змушує багато авторів говорити про те, що людство увійшло до інформаційного суспільства. Вони рідко роблять спроби оцінити цей розвиток в кількісних характеристиках, а просто вказують, наскільки “очевидно”, що знаків і інформації сьогодні значно більше, ніж у попередні епохи. Перш за все, такий описовий характер мають концепції постмодерністських авторів, що досліджують інформаційне суспільство в рамках тексту і гіпертексту, симулякра і ризоми, гіперреальності і пастиша, сенсу, знаку й інших категорій власне постмодерністського дискурсу [17; c.210].
Наступний підхід до визначення інформаційного суспільства пов’язаний із змінами в політичній сфері суспільства і характері міжнародних відносин в умовах глобалізації. Держава і різні політичні сили, згідно з даним підходом, стають основними суб’єктами становлення і подальшого розвитку інформаційного глобального суспільства. Інформація і знання в таких умовах виступають одним з головних ресурсів держави, масштаби використання якого сьогодні можливо порівняти з використанням традиційних ресурсів, доступ до яких виступає одним з основних факторів соціально-економічного розвитку. При цьому підкреслюється, що розвиток інформаційно-комунікаційних технологій несе в собі кардинальні зміни в політичному житті суспільства, перш за все з боку його демократизації [20]. Але і такий підхід до визначення інформаційного суспільства, незважаючи на всю його важливість у виокремленні подальших перспектив світової спільноти як глобального інформаційного співтовариства, також бачиться дещо однобічним через його увагу лише до одного з аспектів даної проблеми.
Таким чином, аналіз даних підходів до визначення інформаційного суспільства демонструє, що вони або недостатньо розгорнені, або однобічні. Всі названі підходи дають надто проблематичні поняття щодо того, що, власне, складає сутність інформаційного суспільства й як його можна визначити. Пов’язане це переважно з тим фактом, що більшість даних визначень інформаційного суспільства виходять з його кількісних характеристик і припускають, що в якійсь точці, коли інформаційні критерії починають домінувати в різних сферах життєдіяльності суспільства, воно вступає в інформаційну стадію свого розвитку. Таким чином, кількісне збільшення обсягів інформації, трансформується в якісну зміну соціальної системи.
Без сумніву, можливість вимірити в кількісних показниках поширення інформації небезкорисна, але цього явно недостатньо. Можна погодитися з Ф. Уебстером, що для справжнього знання інформаційного суспільства, чим воно схоже на інші соціальні системи і чим відрізняється від них, необхідно комплексно вивчити якісні перетворення [13, с. 31]. Так, інформаційне суспільство можна визначити як суспільство, у якому домінуючу роль відіграє теоретичне знання. Відповідно до цього підходу, інформаційне суспільство чи “суспільство знань” улаштоване таким чином, що пріоритет у ньому віддається теорії, і саме це вважається відмітною рисою сучасності. Дійсно, теоретичне знання відіграє ключову роль у сучасному суспільстві на відміну від попередніх епох, коли домінували практичне і ситуативне знання. Сьогодні інновації навпаки беруть свій початок переважно від принципових теоретичних знань, з найбільшою очевидністю це виявляється в сфері науки і технологій, хоча пріоритет теоретичного знання існує й у політиці, економіці і навіть повсякденному житті. Відповідно до цього підходу, сучасне суспільство формується на основі рефлексії і рішень, при прийнятті яких велику роль відіграє оцінка ризиків, відповідно, теоретичному знанню надається центральне місце, тому що воно дає привід для рефлексії [30].
Але положення про пріоритетність теоретичного знання як визначального фактора інформаційного суспільства теж заперечується і не може вважатися єдино вірним через свою однобічність і неуважність до необхідного кількісного аналізу інформаційного суспільства і значеннєвого навантаження інформації в сучасному світі.
Таким чином, розглянувши основні підходи до визначення інформаційного суспільства в сучасному дискурсі, стає ясно, що жоден з них не може служити єдино вірною методологічною базою для вивчення настільки складного комплексного феномена. Рішення даної методологічної проблеми можливе тільки у випадку комплексного використання при визначенні й аналізі інформаційного суспільства елементів усіх згаданих вище підходів з обов’язковим урахуванням їхніх плюсів і мінусів. Крім визнання даного факту, авторський підхід до визначення інформаційного суспільства ґрунтується на наступних положеннях.
Насамперед, необхідно відзначити, що зрозуміти сутність інформаційного суспільства неможливо без аналізу смислоутворювальної категорії даного поняття – категорії “інформація”. Сьогодні не існує якого-небудь універсального поняття “інформація”. З погляду теорії семіотики інформація – це міра ліквідації невизначеності знання одержувача повідомлення про стан об’єкта чи яку-небудь подію [38]. При визначенні інформації існують два основних підходи: атрибутивний і функціональний. Атрибутивний підхід розглядає інформацію як об’єктивну властивість усіх матеріальних об’єктів, функціональний же стверджує, що інформація є умовою і результатом активної діяльності і можлива тільки на соціальному рівні [12, с. 432]. Крім того, інформація розглядається як усі відомості, знання, повідомлення, що допомагають у рішенні тієї чи іншої задачі. Інформація в даному дослідженні розуміється широко і містить у собі всі аспекти наведених вище визначень, так само як аудіовізуальну, видовищну інформацію і бази даних зі спеціалізованими відомостями (вузьке розуміння інформації).