Його науковий соратник, секретар військового відділення Російської соціологічної асоціації М.А.Слесарьов представляє об’єктно-предметну область військової соціології у вигляді системи закономірностей функціонування та розвитку армії як специфічного соціального організму, а також у вигляді системи усіх соціальних аспектів військової діяльності та відносин військовослужбовців, котрі проявляються як у мирний час, так і під час війни.
Багато раціональних думок було висловлено щодо цієї проблеми відомими військовими соціологами та вченими колишнього Радянського Союзу Д.А.Волкогоновим, М.Д.Табуновим, О.П.Дмітрієвим, С.О.Тюшкевичем, О.С.Міловидовим, В.В.Серебрянніковим, І.І.Барсуковим, М.А.Чалдимовим та іншими.
Принципово невирішеним залишається спір про об’єкт і предмет військової соціології у західній соціології, хоча дискусія з цих питань за останні роки набуває все більш-адекватного характеру.
Це, зокрема, знаходить своє відображення у конструктивній реакції багатьох видатних західних військових соціологів на суспільно-політичні рухи, що поширюються у всіх цивілізованих країнах світу, на переосмислення можливостей традиційного використання військових засобів у військово-соціальній практиці, що революційно змінюються. З цього погляду такі прогресивні військові соціологи Заходу як Вольфганг Р.Фогт (Австрія), Чарльз Москас (США), Фабріціо Баттістеллі (Італія) та ряд інших цілком резонно обґрунтовують необхідність зміни однобічної мілітаризованої об'єктно-предметної парадигми військово-соціологічної науки.
Військова соціологія на їх думку, не повинна тепер замикатися в об'єктно-предметному просторі виключно на війні, збройних силах, інших чисто військових соціальних субстанціях і бути їх жертвою. Вона повинна, як вони вважають, більш життєво відгукуватись на глобальні соціальні зміни та проблеми політики нового мирного мислення.
Піддаючи аналізові сучасний стан світової військово-соціологічної думки, вони відзначають нетерпиме відношення до використання у військово-соціальній практиці військово-соціологічних теорій, побудованих на доядерному мисленні, тобто усіх можливих військово-соціологічних теоретичних концепцій, що не відкидають поєднання ядерної військової сили і майбутнього розвитку суспільства.
Нова військова соціологія має, на їх думку, суттєво розширити свою об'єктно-предметну область і змінити у ній відповідні акценти. Вона мусить постійно та цілеспрямовано робити свій внесок у скорочення та зміну ролі збройних сил у житті суспільства. А головним об'єктом своєї наукової уваги, наукового погляду зробити мир, виживання людства, відвернення війни.
Нова військова соціологія, згідно цьому баченню, мусить перетворитися із допоміжної науки військового командування в науку переорієнтації армій світу на мир, перетворення їх у засіб його збереження, урегулювання конфліктів, і в цьому плані - дослідити умови заміни збройних сил на функціонально еквівалентну систему, але для мирного вирішення конфліктів.
Для подолання вузькості та обмеженості військової соціології, що відстає сьогодні від життя, на думку прогресивного німецького військового соціолога Р.Кьонінга “необходимо не только сделать войну (с ее катастрофическими последствиями в ядерньїй век !) центральным объектом военно-социологических исследований, но прежде всего мир - как необходимое условие выживания в ядерный век".
Власне предметом нової військової соціологи, запоглядами зазначених вище вчених, має бути дослідження:
• процесів й моделей нарощування озброєнь (мілітаризації у розвинутих суспільствах “військово-промисловий комплекс”) і, у першу чергу, в суспільствах “третього світу”, де збройні сили все ще виконують функції доядерної епохи, які були притаманні ранньому індустріалізмові;
• питань, що мають епохальне значення, зміни й втрати функцій війни та збройних сил як традиційних джерел конфліктів між соціальними групами і системами;
• процесів культурного відставання й делегітимізації збройних сил у ядерному столітті;
• типових реакцій усередині збройних сил і серед кадрових військовослужбовців на процеси соціальної трансформації, яким збройні сили протидіють через тенденції до ізоляції та відокремлення, а також створення особливого образу життя військової общини;
• процесів відбору та соціалізації у збройних силах, обмежені умови яких сприяють розвиткові специфічної самосвідомості у кадрових військових;
• соціодинаміки щодо відношення до проблем ризику й безпеки у передових країнах світу, які гостро реагують на будь-яке втручання;
- умов і характеристик процесів та моделей справедливого розподілу, а також поступового усунення нерівності умов життя усередині соціальних систем і між ними;
- зростаючої невідповідності між проголошуваними цілями політики безпеки мирного часу. що проводиться, і сукупністю незапланованих негативних побічних ефектів, які виникають під час реалізації цих цілей.
• негативної діалектики між військовим залякуванням, боєздатністю збройних сил та можливістю їх соціальноїінтеграції й легітимізації;
• традиційних ідеологічних настанов "друг - ворог", патологій, що з них витікають, страху за власну безпеку, які ведуть до перебільшеного сприйняття загрози і що, отже, сприятиме гонці озброєння;
• умов. можливостей і варіантів заміни збройних сип на функціонально еквівалентну систему інтер- та інтрасоціальних засобів і механізмів ефективного мирного вирішення різноманітних конфліктів.
- умов і процесів соціалізації в суспільстві як необхідної передумови демілітаризації засобів збереження і улаштування миру (Див. Вольфганг Р.Фогт. “Военная социология как ресурс мира" Вена. 1988).
Таким чином, сьогодні можна вести мову про зародження цікавої військово-соціологічної течії, представники якої виступають з парадоксальною за поглядами класичної військової соціології ідеєю. Вони, як це видно, цілком серйозно наполягають на перетворенні військової соціології у соціологію миру.
Проте стверджувати, що цієї позиції дотримується більшість військових соціологів Заходу, передчасно. Аналіз сучасної міжнародної воєнно-політичної практики, основні тенденції її розвитку не залишають сумнівів, що у реальному житті військовим соціологам доведеться ще довго займатися прозаїчними, традиційними для них питаннями. Суворі військово-політичні реалії, як і раніше, залишають актуальним подальше вивчення війни, її сучасної специфіки, дослідження можливостей використання відомих та нових форм військового насильства, розробку питань оптимізації воєнного будівництва тощо.
Саме ці проблеми виступають центральними об'єктами вивчення для провідних західних військових вчених та соціологів К.Гьотце, Йана Р.Картрайта, Р.Річарда, К.Ленга, Донна Л.Стеррі, Фредеріка Дж.Квіза та деяких інших представників офіційних військово-соціологічних структур блоку НАТО.
Аналогічна ситуація складалася до недавнього часу у військовій соціології і у межах колишнього Радянського Союзу. Частина її представників, головним чином військові соціологи-дослідники, що працювали у Центрі військово-соціологічних. військово-психологічних і військово-правових досліджень Збройних Сил СРСР. через своє офіційне призначення займалися розробкою суто військової проблематики; друга частина, незалежні військові суспільствознавці, що кооперувалися у межах міжнародних військово-соціологічних форумів та конференцій, дуже активізувалися за останні роки, і пов'язували сучасне і майбутнє військової соціології з необхідністю переорієнтації її на дослідження гуманітарних аспектів воєнної політики і практики. Третя група вчених виходила із визнання діалектичної єдності війни та миру як системи тотальних суспільних відносин, а також усіх соціальних утворень та інститутів, що опосередковують ці відносини.
Мабуть, остання точка зору є найбільш переконуючою і саме у цьому плані слід розглядати усі моменти, що нас цікавлять. Тому, виходячи з цього положення, під об’єктом військово-соціологічної науки пропонується розглядати сукупність численних різноманітних соціальних відносин, що складаються у суспільстві з приводу війни та миру. а також усю сукупність військово-соціальних утворень та інститутів, що опосередковують ці відносини.
Таким чином, до об'єктної сфери військово-соціологічної науки перш за асе потрапляють війна, мир. воєнна організація суспільства як глобальне соціальне утворення, збройні сили, як глобальний соціальний інститут, а також система численних різноманітних військово-соціальних явищ і процесів, що їх характеризують.
Наукове збагнення законів і закономірностей функціонування та розвитку цих об’єктів є головною метою військово-соціологічної. науки Воно складає предмет цієї науки.
Військова соціологія – спеціальна соціологічна теорія, яка націлена на вироблення і теоретичнусистематизацію об'єктивних знань про цілком певну форму соціальної дійсності, а саме військово-соціальну реальність.
Військово-соціальна реальність – вся система різноманітних соціальних відносин, що складаються у суспільстві з приводу війни та миру, вся система різних соціальних інститутів та утворень, що опосередковують ці відносини, а також уся сукупність різноманітних військово-соціальних процесів і явищ, в яких вони виражаються.
Об’єкт військової соціології – Збройні Сили, усявоєнна організація суспільства, а також соціальний зміст і передумови можливих та реальних війн і воєнних конфліктів, сукупність військово-соціальних відносин і соціальні інститути, що їх регулюють.
Предмет військової соціології – закономірності функціонування та розвитку Збройних Сил як соціального інституту, усієї воєнної організації суспільства, соціальні процеси і відносини, що проявляють себе як у мирний час, так і під час війни.