4. «Патологічний насильник», який здійснює насильницькі дії під впливом головної психопатологічної детермінантності (маніяки-насильники із глибокими патологіями особистісного, емоційного та інтелектуального розвитку - розумово відсталі, егалектоїдні, експлозивні, істеричні, шизоїдні форми психопатії, відповідні форми психіатричних захворювань і т. ін.) або уявлення про тип насильника дає можливість усвідомити шляхи походження потенційних насильників, а отже, і шляхи нейтралізації, превенції насильства.
Таким чином, розрізнивши первинне насильство як патологічний процес від тваринного насильства, яке є засвоєним та соціальний ситуації розвитку та життєдіяльності людини, можна виявити головні шляхи превенції насильства.
Превенція (від пізньо-лат. Praeventio - випереджаю, попереджаю, англ. Prevention) - попередження, запобігання. Наприклад, у праві превентивними заходами називають профілактичні та інші заходи, спрямовані на запобігання злочинам та іншим правопорушенням.
Превенція насильства може здійснюватися суспільством у цілому і системою виховання та освіти зокрема. Про превенцію насильства можна говорити двопланово: зміст (загальна і педагогічна превенція) та рівень (первинна, вторинна та третинна превенція).
Первинна превенція насильства передбачає створення суспільних механізмів, які включають самі джерела насильства. До таких механізмів належать: по-перше, створення продуктивних духовних позитивних джерел людського існування, формування актуальної гуманістичної суспільної моралі, Це може вирішуватись на рівнях філософському, етичному, технологічному, політичному, ідеологічному, юридичному та ін..[38, c. 44].
По-друге, ліквідація соціально-економічних джерел насильства — забезпечення пристойних умов роботи та економічного рівня. Первинна педагогічна превенція може створити загальні позитивні умови розвитку особистості у системі виховання.
Вторинна педагогічна превенція спрямована на виявлення певних тенденцій у розвитку насильства, а зміст його — на своєчасне попередження та редукцію цих тенденцій.
Третинна превенція насильства передбачає чітку адресну роботу із формування відповідного ставлення до насильства, втілення конкретних заходів конкретних форм насильства. Третинна педагогічна превенція спрямована на перевиховання певних структур та рис особистості, що відповідають насильницькій психології.
Методологія та методика превенції насильства відносно формування гуманістичних особистісних рис лежать у межах формування позитивних та негативних механізмів саморегуляції соціальної поведінки. Позитивними регуляторами можна вважати такі, що сприяють активізації життєдіяльності особистості (гуманістичний світогляд і духовність, соціальна аутентичність, моральна саморегуляція та моральні інструменти — честь, гідність і т. ін.)
Отже, негативними регуляторами насильницьких дій є формування усвідомлення відповідальності та наслідків таких дій, формування негативних почуттів відносно явища насильства, його емоційне неприйняття тощо.
2.5 Організація надання допомоги, діяльність соціальних служб
Розгляд проблеми насильства в сім'ї крізь призму психосоціальних наслідків спрямований на розкриття нових перспектив його подолання. Звернення уваги на індивідуально-психологічний підхід, який застосовується в діяльності зарубіжних та вітчизняних науковців та практиків, доводить необхідність організації більш конструктивного підходу до системи надання підтримки жертвам насильства та проведення короткочасних та довготривалих інтервенцій.
Так, ефективною системою надання підтримки жертвам насильства у США є створення притулків, кризових центрів. Головна мета сучасних американських притулків це забезпечення постійним місцем перебування, надання грошової, юридичної допомоги та медичних послуг. Жінки можуть перебувати там, допоки не знайдуть роботи або нового місця проживання. Держава оплачує витрати на переїзд до будь-якого місця.
У США організації, які надають допомогу жінкам, що постраждали від насильства, отримують державне фінансування, хоча надавачами послуг, як правило, є недержавні організації. Окрім, звичайних притулків, в рамках державної програми створено правничі центри, мета яких полягає в наданні юридичної допомоги. До переліку послуг таких закладів входять юридичні консультації, зокрема по телефону; юридичний супровід у цивільних справах (розлучення); юридичний супровід у кримінальних справах (коли жертва насильства скоїла злочин проти агресора і була заарештована), юридична допомога, якщо жертва вбила свого насильника з метою самозахисту.
В Україні соціальна робота з людьми, які стали жертвами насильства, почала розвиватися лише наприкінці 1990 р. ця робота спрямовувалася насамперед на жінок і розвивалась передусім громадськими організаціями, такими як «Вінрок Інтернешнл», благодійним фондом «Жіноча доля», Грейс-Клуб та іншими. Щоправда, у Києві було створено й державну структуру – Київський міський центр по роботі з жінками. Однак про таке розмаїття організацій та послуг, яке існує в інших країнах, говорити поки що не доводиться. В Україні й досі бракує механізму швидкого й ефективного захисту від насильства, особливо захисту дітей, відповідних інституцій і спеціалістів. Загалом, сучасна українська система захисту прав та свобод людини працює не зовсім ефективно. У пресі постійно висвітлюють факти порушень, проте правоохоронні органи недостатньо реагують на них.
Тим часом соціальні працівники повинні вже тепер ініціювати роботу із захисту дітей від насильства. Послідовні та продумані дії спеціалістів із соціальної роботи здатні змінити практику роботи служб і установ соціальної сфери на місцях стосовно поліпшення захисту дитини від насильства. Необхідноюумовою успіху є активна робота на міжвідомчому рівні, залучення всіх служб і установ, дотичних до цього процесу.
За час дії Закону України «Про попередження насильства у сім’ї» (15 листопада 2001 р.) за даними офіційної статистики, кількість осіб, які перебувають на обліку в органах внутрішніх справ за систематичні правопорушення у сфері сімейно-побутових відносин, постійно збільшується [4].
У Хмельницькій області в період з 2008–2010 рр. до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім’ї притягнуто: в 2008 р. – 3259, в 2009 р. – 4395, 2010 р. – 4417. В період з 2006–2010 рр. по області за вчинення злочинів насильницького характеру відносно жінок порушено кримінальних справ: в 2006 р. – 108, 2007 р. – 156, 2008 р. – 114, 2009 р. – 121, 2010 р. – 100 [52].
Для впровадження механізмів державного управління у сфері роботи з людьми які зазнали сімейного насилля необхідна співпраця державних установ і громадських об’єднань: правозахисних організацій, в одержанні відповідної юридичної, медичної, психологічної підтримки і допомоги.
Значну роль у попередженні, подоланні насильства у сім’ї відіграють центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 27.08.2004 р. N 1125 «Про утворення Державної соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді» та від 27.08.2004 р. № 1126 «Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю» на базі Державного центру соціальних служб для молоді 01.01.2005 р. утворено Державну соціальну службу для сім’ї, дітей та молоді як урядовий орган державного управління, а центри соціальних служб для молоді перейменовано в центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, що дало можливість охопити якісними послугами не тільки молодь до 36 років, а і вирішувати проблеми інших категорій населення.
Станом на 01.02.2010 року функціонує 1842 центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, з яких 27 регіональних, 481 районних, 168 міських, 40 районних у містах, 577 сільських, 81 селищних та 468 філій [18, с. 64].
Для здійснення своїх функцій на сьогоднішній день працює мережа спеціалізованих формувань центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у кількості: служби соціальної підтримки сім’ї - 775, служба «Телефон Довіри» - 79, школи волонтерів – 533, студентські соціальні служби - 152, мобільні консультаційні пункти соціальної роботи в сільській місцевості, віддалених районах міст - 548, інформаційно-ресурсні центри - 150, Служба соціально-профілактичної роботи - 211, КП у пологових стаціонарах, жіночих консультаціях та будинках дитини - 684.
Створення вищезазначених закладів дозволило забезпечити виконання державних завдань щодо подолання наслідків сімейного неблагополуччя: безпритульності, бездоглядності, жебрацтва, соціального сирітства, насильства в сім’ї та жорстокого поводження з дітьми, поширення правопорушень та злочинності серед неповнолітніх та молоді, руйнації моральних та духовних цінностей, алкогольної та наркотичної залежності.
Досить успішним є досвід роботи центрів «Жінка для жінки», створених у семи містах України (Житомир, Рівне, Чернівці, Херсон. Дніпропетровськ, Донецьк, Львів) за сприяння міжнародної організації «Вінрок Інтернешнл». Їх діяльність спрямована на дівчат і жінок віком 12-30 років та зосереджується на двох програмах - програмі навчання фахових навичок та програмі попередження кризових ситуацій.
Програма навчання фахових навичок пропонує:
- навчання безробітних та частково зайнятих жінок фахових знань та навичок, необхідних для працевлаштування або започаткування нової справи;