Фактором підвищення ефективності, дієвості мовної політики, оптимізації складної ієрархії мовних відносин у суспільстві як умови розвитку етнонаціональних відносин є регулювання мовного розвитку. Важливо створити конституційні гарантії рівноправного та вільного використання російської мови і мов інших національних меншин, задовольняти різноманітні мовні потреби етносів. Правове забезпечення рівноправності мов має базуватися на об’єктивних реальностях мовного процесу, бути спрямоване на зменшення, а в перспективі — і на повну ліквідацію мовної нерівності, недопущення гегемонізму однієї мови щодо іншої. Невіддільна складова процесу, спрямованого на утвердження рівності мов, — створення гарантій, які б не допускали прийняття недемократичних рішень у сфері мовної політики. Важливою умовою цього є прийняття державних актів на базі прогнозування процесів у цій галузі, наукового аналізу духовного життя різних етносів як суб’єктів мовних відносин.
Особливе значення для зростання національної самосвідомості, зміцнення етносоціальної культури має забезпечення правових гарантій розвитку національних мов для національних меншин. Діапазон застосування мов національних меншин має розширюватися, але поряд з державною мовою. При цьому створення можливостей для вивчення представниками тих чи інших народів (особливо національних меншин) власних мов повинно бути не короткочасною кампанією, а важливим елементом мовної політики, що має на меті задоволення духовних потреб усіх народів, розвиток їхньої самосвідомості. Кожна мова є унікальним досягненням цивілізації; це душа народу, і її втрата означає, що частину духовної культури людства загублено. Щоб стабілізувати й гармонізувати регіональні відносини, сформувати етносоціальну культуру людей різних національностей, суспільство і держава мають більше піклуватися про збереження й розвиток мов, сприяти розвитку мовної самобутності, вільному використанню рідної мови представниками всіх національностей. При цьому слід уникати будь-яких форм насильства над особистістю і обмеження її мовної свободи. Важливим завданням суб’єктів етно- національної, гуманітарної політики, зокрема органів державної влади, засобів масової інформації, є широке роз’яснення змісту, принципів мовної політики, правових і організаційних засад розвитку та застосування державної, української мови та мов національних меншин, основних складових мовної політики.
2.4.6. Правові засади етнонаціональної політики
Неодмінною умовою оптимізації процесу регулювання етно- національних відносин є його законодавче забезпечення, зміцнення правових засад розвитку етнонаціонального буття. Правові засади етнонаціональної політики відображають особливості функціонування національної правової системи, спрямованої на юридичне закріплення правового статусу суверенних держав, територій, послідовне втілення в життя конституційного принципу рівноправності громадян незалежно від расової та етнонаціональної приналежності, вільне самовизначення людини будь-якої національності.
Обов’язковою умовою закріплення правових основ етнонаціональної політики є відновлення в повному обсязі законних прав та інтересів усіх народів, щодо яких було виявлено несправедливість, природного й соціального середовища їхнього мешкання. Домогтися цього неможливо без створення чіткого правового механізму, який забезпечував би дотримання прав усіх людей, що живуть у тому чи іншому національно-територіальному утворенні, не допускав порушень щодо врахування інтересів кожної з етнічних груп незалежно від їх чисельності. Створення й приведення в дію механізму правового захисту всіх народів передбачає утвердження державою самоцінності етнонаціональних форм суспільного життя, визнання права кожного етносу, кожної людини на самоутвердження. Крім того, фактором створення механізму забезпечення правового статусу і етносу, і народу, і кожної людини як чинника підвищення ефективності регулювання етнонаціональних процесів, є створення умов, які б виключали будь-яку дискримінацію за національно-етнічними ознаками. Особливе значення в цьому питанні має закріплення конституційно-правової, демократичної основи етнонаціональних процесів і міжнаціональних відносин.
Важливим чинником оптимізації етнонаціональної політики є зміцнення та вдосконалення механізму забезпечення законності, який би однаковою мірою захищав права та інтереси громадян усіх національностей. Основними напрямками формування такого механізму є створення надійної правової системи, яка б забезпечувала цілковите дотримання конституційної законності в суспільстві й була здатна визначати і оголошувати незаконність постанов, рішень, інструкцій, актів державних органів місцевої влади неконституційного характеру, що суперечать інтересам і правам громадян різних національностей, зокрема тих, які живуть за межами своїх національно-територіальних утворень; законне забезпечення судовоправового захисту честі та гідності людей різних національностей, їхніх національних почуттів і національної гордості (у цьому зв’язку необхідно використовувати у практиці судочинства відповідні статті кримінального кодексу, які передбачають покарання за образу національної гідності та честі, що, засвідчуючи низьку політичну культуру частини людей, деформує міжетнічне спілкування та ускладнює процес формування етносоціальної культури); повніше відображення в новому (зокрема, кримінальному) законодавстві принципу рівності представників усіх національностей перед законом; недопущення в судовій практиці випадків, коли з метою спрощення судової процедури ігнорується такий важливий конституційний принцип, як ведення судочинства з урахуванням національної мови; удосконалення законодавства з метою підвищення політичного, соціального, виховного значення закону, посилення його ролі як важливого фактора зміцнення міжетнічної єдності суспільства, правової, етносоціальної культури; розвиток системи прав і свобод людей різних національностей, посилення гарантій, збагачення соціального змісту останніх, створення сприятливих умов для їх розширення, постійне підвищення значення правової форми їх реалізації; докорінна зміна місця й ролі суду як засобу цивілізованого розв’язання суперечливих проблем, пов’язаних з етнонаціональними та міжнаціональними відносинами; виконання роботи, спрямованої на правове виховання населення, формування в людей етносоціальної, правової культури.
2.5. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА, СПРЯМОВАНА НА РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНО-ШЛЮБНИХ ВІДНОСИН
Серед напрямків соціальної політики, спрямованих на розвиток соціальних відносин, важливим є регулювання сімейно-шлюбних відносин. Вони, детермінуючись тими чи іншими сферами суспільних і насамперед соціально-економічних відносин, у свою чергу, істотно впливають на суспільне буття, розвиваючись водночас відносно самостійно. Тому підвищення ефективності процесу регулювання сімейно-шлюбних відносин, пошук шляхів його оптимізації є одним з пріоритетів у структурі соціальної політики.
2.5.1. Основні пріоритети соціальної політики, спрямованої на регулювання сімейно-шлюбних відносин
Одним з пріоритетних завдань процесу регулювання сімейно- шлюбних відносин є створення всебічних умов для зміцнення сім’ї як соціальної основи суспільства, підвищення її ролі в його життєдіяльності. А це неможливо без подолання суперечностей, що виникли між сім’єю та державою й суспільством. Розв’язання зазначених суперечностей пов’язане з подоланням процесу одержавлювання сім’ї, який призвів до її повної економічної, соціальної, духовної, правової залежності від держави, необгрунтованого втручання держави в сімейні справи, з підвищенням її відповідальності перед сім’єю.
В основі нової філософії соціальної політики регулювання сімейно-шлюбних відносин має стати політика, спрямована на посилення ролі сім’ї як соціального інституту (нині триває процес її послаблення), створення умов для формування економічних, соціальних, духовних, правових основ для утвердження свободи сімейно-шлюбних відносин, сімейної незалежності, стабільності й цілісності її розвитку. Пріоритетом такої політики є формування умов для відтворення природно-історичного характеру функціонування сімейно-шлюбних відносин, які були б адекватні сучасним реаліям суспільного буття, загальним демократичним тенденціям його розвитку. Така політика має передбачати створення умов для формування таких зв’язків і взаємозв’язків у системі сімейно-шлюбних відносин, які б відповідали сучасній системі прогресивних цінностей і норм сімейної організації суспільного буття на всіх етапах життєвого циклу сім’ї.
2.5.2. Соціальна політика, спрямована на створення умов для виконання сім’єю своїх основних функцій
Основним завданням суб’єктів соціальної політики, спрямованої на розвиток сімейно-шлюбних відносин, є створення ними умов для повноцінного та успішного виконання сім’єю своїх основних функцій. Функції сім’ї — це способи прояву нею своєї життєдіяльності, соціальної активності в освоєнні суспільного буття. Такі функції відображають складну систему взаємозв’язків сім’ї й держави, сім’ї й суспільства, сім’ї й особи. Розвиток суспільства, його гендерних процесів, соціодинаміки змінюють сутнісний зміст основних соціальних функцій сім’ї, додає до них багато нового, що детерміновано новими соціально-економічними, духовними реаліями в суспільній життєдіяльності.
У сучасних умовах радикальних соціально-економічних, духовних перетворень суспільства відбувається процес трансформації основних функцій сім’ї, особливо взаємовідносин сім’ї та держави. Со- ціодинаміка, трансформація основних функцій сім’ї має відбуватися в напрямку посилення суверенітету й незалежності сім’ї, змісту та форм вибору нею способів свого життєздійснення, свободи реалізації свого потенціалу. Соціальна політика, спрямована на розвиток сімейно-шлюбних відносин, має грунтуватися на законодавчому забезпеченні створення сприятливих умов для ефективного виконання сім’єю репродуктивної, виховної, економічної, господарсько-побутової функцій, функції проведення дозвілля та інших, дотримання на практиці конституційного принципу рівності жінки й чоловіка.