Смекни!
smekni.com

Формування споживних властивостей меблів та митне оформлення при перетині митного кордону (стр. 4 из 19)

У межах одного населеного пункту меблі в зібраному виді допускається перевозити відкритим автотранспортом за умови запобігання її від ушкодження, забруднення й атмосферних осадів.

Транспортування повинно здійснюватися відповідно до правил перевезення вантажів, що діють на кожному виді транспорту.

Меблеві товари повинні зберігатися в критих опалювальних приміщеннях при температурі не нижче +2°С і відносної вологості повітря від 45 до 70%.

Останнім часом спостерігається контрабандне ввезення меблів з ДСП в Україну. Це робиться шляхом декларування меблів як стружкових плит, бо їх митна вартість нижча і ставки мита менше майже вдвоє. Готові меблі розбираються на складові частини і ввозяться як плити. Тому при переміщенні через митний кордон України ДСП, інспектору митниці слід звернути на даний товар. По-перше, на справжніх плитах не повинно бути слідів від кріплення (отвори з різьбами для шурупів). Друге, якщо ДСП покривають оздоблювальним матеріалом, то його ніколи не будуть наносити на бокову поверхню, бо невідомо як дану плиту будуть потім розрізати. В елементах меблів, які ввозяться під виглядом ДСП можливе оздоблення бокової поверхні. Третє, на кожній стружковій плиті повинно бути нанесене маркування, яке відрізняється від меблевого.

В Україні сертифікація меблів не обов'язкова, але багато виробників проходять її добровільно, бо експортувати продукцію можна тільки маючи сертифікат, його наявність краще будь-яких рекламних заяв говорить про якість та надійність меблів. Потенційним покупцям я б не радив купувати меблі, якщо на них нема сертифіката відповідності. Доречі, багато магазинів вже вимагають від своїх постачальників сертифікати на продукцію.

Для того, щоб одержати жаданий сертифікат про відповідність, необхідно пройти процес сертифікації.

Якщо сертифікацію проходить система якості, то вона повинна бути попередньо створена на підприємстві. В принципі підприємство може створити систему якості самостійно, не залучаючи консультантів. Однак якщо підприємство не має досвіду в такій діяльності, то корисно буде запросити фахівця вже на цьому етапі, що дозволить у майбутньому скоротити кількість сертифікаційних аудитів. У принципі швидше за все вартість проектів по обох сценаріях буде приблизно однакова[43].

Далі за допомогою зовнішнього аудита якості підприємство повинно впевнитися, що створена система якості відповідає вимогам ІСО 9000 і, якщо це відбулося, то вона одержує відповідний сертифікат. Звичайно, з першого разу пройти аудит не вдається, тому що в його ході виявляються недоліки системи якості. На їхнє усуненнявиділяється якийсь час, після якого аудит повторюється. Такий процес вважається нормальним і закладається в проект сертифікації. Проект сертифікації є плодом спільної діяльності реєстратора (спеціалізованої компанії, що має право проводити сертифікацію) і компанії-претендента. Звичайно, з 3-4 спроби сертифікація проходить.

Далі підприємство зобов'язане підтримувати систему якості в актуальному стані, що означає відстеження всіх змін, що відбуваються у виробничих процесах у документації і процедурах системи якості. Для підтвердження відповідності системи якості передбачені процедури періодичного аудита системи якості, в результаті яких сертифікація може бути або підтверджена, або припинена, або анульована. Вартість сертифікації системи якості складається з:

· вартість створення системи якості

· вартість послуг по аудиті і фіксованій платі за сертифікацію

· вартість підтримки системи якості в актуальному стані і вартість періодичного аудита.

Як випливає з вищесказаного, вартість сертифікації складається з трьох складових. Ясно що оцінити розмір першого компонента вартості дуже важко - тут все залежить від "занедбаності" підприємства. Взагалі кажучи, сюди може входить і вартість, скажемо програмного забезпечення для підтримки документообігу системи якості і вартість системи управління ресурсами підприємства ( насамперед складами, виробництвом і продажем). Відповідно, розмір витрат лежить у межах від декількох тисяч до декількох мільйонів доларів[46].

На щастя, стандарт не вимагає якихось обов'язкових придбань, що можуть призвести до істотних витрат підприємства, тому в загальному це не становить істотних перешкод для підприємств.

Другий етап - це власне сертифікація. Як показує досвід, її вартість лежить у межах 20 -50 тисяч доларів, і залежить від декількох факторів. Насамперед - наскільки підприємство в стані саме підготуватися до сертифікації, і відповідно, скільки разів прийдеться повторювати аудит. Деякий вплив мають розміри підприємства і складність виробничих і технологічних процесів, також і розцінки реєстратора.

Також на підтримку системи якості потрібно планувати не менш декількох тисяч доларів у рік.

Ясно, що підприємство є сенс викладати гроші за сертифікацію тільки в тому випадку, якщо воно при цьому одержить певні переваги. Чому ж сертифікація стала дуже популярна, у тому числі й в Україні ? Усе зрозуміти досить просто. Яким українським компаніям важливо побудувати систему управління якості?Умовно їх можна розділити на дві основні групи:

1) ті, в яких домінують внутрішні стимули до побудови системи управління якістю;

2) ті, хто орієнтується на зовнішні фактори.

До першої групи відносяться:

а) виробники меблів, що прагнуть підвищити свою ефективність і зберегти рівень якості продукції при мінімізації витрат;

б) виробники-лідери, що підвищують якість продукції при заданому рівні витрат;

До другої групи належать виробники меблів , що:

а) прагнуть залучити інвестиції;

б) готуються до часткового чи повного продажу.

Практично всю продукцію, яка поставляється з України на експорт, також бажано сертифікувати, інакше покупець змушений буде проводити дорогі процеси вхідного контролю партій продукції (щоб мати право самому на сертифікацію), що природно, позначиться на ціні (як говорять, сертифіковану продукцію можна продати в середньому раза в 2 дорожче, ніж несертифіковану), а іноді, якщо покупець не хоче возитися з вхідним контролем, то взагалі може стати перешкодою для підписання контракту.

1.3 Основні задачі та принципи митної служби

Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу. Митна справа є складовою частиною зовнішньоекономічної діяльності країни.

Складні та відповідальні завдання по забезпеченню економічних інтересів України покладені на митні органи України.

25 червня 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про митну справу в Україні", в якому проголосила, що Україна "...як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу."

12 грудня 1991 року Верховна Рада України прийняла Постанову про створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України. Того ж дня парламент нашої держави затверджує перший в Україні Митний кодекс.

29 листопада 1996 року Президентом України видано Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету України і його органів Державної митної служби України. Рішення Президента створило реальні умови для здійснення поглибленої структурної перебудови і реформування митної системи, зміцнення її управлінських важелів, підвищення рівня організаторської роботи. Є всі підстави констатувати, що прийняття цього документа є підсумком першого етапу формування митної системи нашої держави та її вихід на якісно новий, вищий рівень.

Фінансова політика Державної митної служби спрямована на забезпечення повноти справляння податків і зборів при здійсненні експортно-імпортних операцій та їх своєчасне перерахування до державного бюджету, а також на раціональний та обґрунтований підхід до використання державних коштів, що асигнуються на утримання та розбудову системи.

Пріоритетним напрямом діяльності митних органів України є стягнення і спрямування у повному обсязі до Державного бюджету митних платежів.

Забезпечення повноти справляння податків та зборів при здійсненні суб'єктами господарської діяльності експортно-імпортних операцій, своєчасне, і в повному обсязі перерахування до Державного бюджету одержаних митницями коштів, раціональний та обґрунтований підхід до використання державних асигнувань на утримання і розбудову системи[21].

З метою забезпечення повноти надходжень митних платежів було змінено систему розрахунків між митними установами та учасниками зовнішньоекономічної діяльності.

Для ефективнішого функціонування системи впроваджено централізований механізм розрахунків, який прискорив рух коштів до бюджету від 3О днів до 1-го дня. На цю ж систему було переведено розрахунки ПДВ та акцизного збору.

Впровадження централізованої системи розрахунків по митних платежах дало змогу митниці здійснювати жорсткий контроль їх проходження на всіх етапах, максимально прискорити їх перерахування до бюджету. Впроваджена єдина схема справляння платежів, відповідно до якої:

• учасник зовнішньоекономічної діяльності здійснює на рахунок митної установи передплату за митне оформлення;

• протягом одного банківського дня після оформлення митної декларації митниця перераховує отримані платежі на транзитний рахунок Служби в Національному банку і вже на наступний день кошти надходять до бюджету.

Неабиякий ефект у впровадженні надійного контролю за проходженнями митних платежів дало створення єдиної системи банківського обслуговування установ та організацій митної служби Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль».

Це забезпечило контроль за проходженням митних платежів, повноту надходження коштів до Державного бюджету та стабільну роботу українських митниць. За умовами співробітництва між Державною митною службою і банком «Аваль» протягом 1996-1997 рр. в митних установах створено і функціонує 144 без балансових відділень банку та приписних кас. Банк відкрив понад 2000 нових робочих місць, створив єдину систему технічного забезпечення та комп'ютерного зв'язку між всіма митними установами.