Всі три інститути взаємозв’язані і обумовлюють взаємне існування і розвиток інституційної матриці господарювання - процесів організації і управління виробництвом блага в суспільстві. Не можна визначити і зрозуміти становлення і розвиток відносин власності (інститут власності) серед людей поза становленням і розвитком ринкових (інститут ринку) і владних (інститут держави) відносин.
Разом з твердженням, що основою власності є праця, виникло уявлення про власність, відоме у наш час більше як "власність є крадіжка". А відняти у людини права на власність означає, зробити людину рабом.
Ще в XII ст. вважали, що всякий власник є або злодій, або спадкоємець злодія. При всій одіозності такого уявлення про власність його не можна назвати необгрунтованим. Воно спирається на численні факти утворення власності за допомогою крадіжки і грабежу впродовж всього середньовіччя і нового часу, особливо в епоху первинного накопичення капіталу.
Втім, і у наш час відбуваються події, суть яких визначається тією ж формулою: власність є крадіжка. Можна виразитися жорсткіше - пограбування народу, можна м’якше - заповзятливість. Відмінність цих визначень носить політичний характер, але економічна істота справи від цього не міняється.
Проте для того, щоб відняти майно у його власника, навіть слабкого і беззахисного, треба володіти відомими якостями. Щоб пограбувати, теж треба як слід потрудитися, часто навіть з ризиком для життя.
Економічна теорія, як правило, не визнає грабіж як спосіб привласнення благ, і це неправильно, оскільки у такому разі упускається з уваги головне джерело відносин власності на основні економічні ресурси. Той, хто потребує природних або інших ресурсах, звичайно може купити їх у власника. Але якщо власник продавати не хоче, то існує єдиний спосіб їх придбання - відняти, таємно або явно. Історія свідчить, що привласнення природних ресурсів у всі часи здійснюється двома основними способами: освоєнням територій, вільних від присутності людей, або насильницьким захопленням територій, які раніше вже були освоєні або захоплені іншими людьми.
Що стосується природних ресурсів, то тут складаються, як мінімум, два типи відносин привласнення: відносини власності, пов’язані з їх захопленням, і відносини володіння, пов’язані з їх продуктивним використанням.
Як видимий, основна умова перетворення речей в чию-небудь власність добре і давно зрозуміло людьми. Праця і лише праця є субстанцією власності, її причиною і матеріальним змістом. Тому можна сказати, що власність є результат суспільних відносин, що відображає "процес привласнення речей за допомогою праці". Або власність є суспільне відношення, що визначає, в чиїх інтересах, для задоволення чиїх потреб ці блага привласнюються
Виробництво є діяльністю, направленої на задоволення суспільних потреб, тобто економічною діяльністю.
Власність на засоби виробництва визначає характер економічних взаємозв’язків між людьми в процесі виробництва, форми розподілу вироблюваного продукту, його обмін і споживання. Сукупність цих взаємозв’язків і форм утворюють систему виробничих (майнових) відносин даного суспільства. Останні завжди є майновими відносинами, оскільки вони пов’язані з привласненням людьми матеріально-речових чинників і результатів виробництва.
У свою чергу, система майнових відносин утворює економічний лад суспільства. Роль вказаних відносин полягає в тому, що, будучи суспільною формою розвитку господарської діяльності людей, вони створюють для цього розвитку певні стимули.
Тип майнових відносин утворює відповідну соціальну форму виробництва. Тобто вони є базисом, над яким зростають властиві даній системі суспільні (політичні, правові, ідеологічні, сімейні і ін.) відносини і інститути, складові в сукупності надбудову суспільства. Майнові відносини, узяті в єдності з ідеологічною і політичною надбудовою, складають суспільно-економічну формацію.
Таким чином, системообразующим чинником в будь-якій соціально-економічній системі є відносини власності, складові основу системи цивільних відносин: суспільних, приватних, виробничих і ін. Кожен крупний етап суспільного розвитку має свою особливу, властиву лише йому, систему відносин власності.
Зміст і форми свідомості людей кореняться, кінець кінцем, у відносинах власності, що складаються в суспільстві. Ф. Енгельс писав, що всі революції, що відбувалися до цих пір, були революціями для захисту одного виду власності від іншого виду власності. Вони не могли захищати один вид власності, не роблячи замах на іншій. Під час Великої французької революції була принесена в жертву феодальна власність, щоб врятувати буржуазну. Всі так звані політичні революції від першої до останньої були здійснені ради захисту власності одного вигляду і здійснювалися шляхом конфіскації, званою також крадіжкою власності іншого вигляду.
У сучасних умовах трансформації українського суспільства особливе місце займає проблема становлення місцевого самоврядування. Відповідно до Конституції України і закону Україні "Про власність" визначена роль місцевого самоврядування в здійсненні народовладдя, правові, економічні і фінансові основи, встановлені загальні принципи його організації.
Закону дає загальне визначення поняття "Місцеве самоврядування" - це форма здійснення народом своєї влади, що забезпечує в межах, встановлених Конституцією України і законами України, самостійне і під свою відповідальність рішення населенням безпосередньо і (або) через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення виходячи з інтересів населення, з урахуванням історичних і інших місцевих традицій.
Економічну основу місцевого самоврядування, у відповідності Закону, складають майно, що знаходиться в муніципальній власності, засоби місцевих бюджетів, а також майнові права муніципальних утворень.
Таким чином, майно, що знаходиться в муніципальній власності, є невід"ємною частиною економічної основи місцевого самоврядування, в яку у відповідності Закону входять засоби місцевого бюджету, а також майнові права муніципальних утворень.
Зміст поняття "Муніципальна власність" визначає Цивільним Кодексом України - майно, що належить на правах власності міським і сільським поселенням, а також іншим муніципальним утворенням.
Від імені муніципальної освіти право власника здійснюють органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи і громадяни .
1. У власності муніципальних утворень може знаходитися:
1) майно, призначене для вирішення встановлених справжнім законом України питань місцевого значення;
2) майно, призначене для здійснення окремих державних повноважень, переданих органам місцевого самоврядування, у випадках, встановлених законами ;
3) майно, призначене для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування і посадових осіб місцевого самоврядування, муніципальних службовців, працівників муніципальних підприємств і установ відповідно до нормативних правових актів представницького органу муніципальної освіти.
2. У власності поселень можуть знаходитися:
1) майно, призначене для электро-, тепло-, газо- і водопостачання населення, водовідведення, постачання населення паливом, для освітлення вулиць населених пунктів поселення;
2) автомобільні дороги загального користування, мости і інші транспортні інженерні споруди у межах населених пунктів поселення, за винятком автомобільних доріг загального користування, мостів і інших транспортних інженерних споруд федерального і регіонального значення, а також майно, призначене для їх обслуговування;
3) житловий фонд соціального використання для забезпечення малоімущих громадян, що проживають в поселенні і житлових умов, що потребують поліпшення, житловими приміщеннями на умовах договору соціального найму, а також майно, необхідне для змісту муніципального житлового фонду;
4) пасажирський транспорт і інше майно, призначене для транспортного обслуговування населення у межах поселення;
5) майно, призначене для попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у межах поселення;
6) об’єкти, а також пожежне устаткування і спорядження, призначені для забезпечення первинних мерів по гасінню пожеж;
7) бібліотеки;
8) майно, призначене для організації дозвілля і забезпечення жителів поселення послугами організацій культури;
9) об’єкти культурної спадщини (пам"ятники історії і культури) місцевого (муніципального) значення, розташовані у межах поселення;
10) майно, призначене для розвитку на території поселення масової фізичної культури і спорту;
11) майно, призначене для організації впорядкування і озеленення території поселення, зокрема для облаштування місць загального користування і місць масового відпочинку населення;
12) майно, призначене для збору і вивозу побутових відходів і сміття;
13) майно, включаючи земельні ділянки, предна-значенное для організації ритуальних послуг і змісту місць поховання;
14) майно, призначене для офіційної публікації (обнародування) муніципальних правових актів, іншої офіційної інформації;
15) земельні ділянки, віднесені до муніципальної власності поселення відповідно до законів України;
16) відособлені водні об’єкти на території поселення;
17) ліси, розташовані у межах населених пунктів поселення.
3. У власності муніципальних районів можуть знаходитися:
1) майно, призначене для электро- і газопостачань поселень у межах муніципального району;
2) автомобільні дороги загального користування між населеними пунктами, мости і інші транспортні інженерні споруди поза межами населених пунктів у межах муніципального району, за винятком автомобільних доріг загального користування, мостів і інших транспортних інженерних споруд федерального і регіонального значення, а також майно, призначене для їх обслуговування;