Формування ефективних інститутів в умовах трансформаційної економіки (стр. 6 из 15)
Очевидно, що інститути неоднорідні. Їх можна розбити на дві більші групи - неформальні й формальні. Неформальні інститути виникають із інформації, переданої за допомогою соціальних механізмів, і в більшості випадків, є тією частиною спадщини, що називається культурою. Неформальні правила мали вирішальне значення в той період людської історії, коли відносини між людьми не регулювалися формальними (писаними) законами. Неформальні інститути (обмеження) пронизують і всю сучасну економіку. Виникаючи як кошти координації стійко повторюваних форм людської взаємодії, неформальні обмеження є:
1) продовженням, розвитком і модифікацією формальних правил;
2) соціально санкціонованими нормами поводження;
3) внутрішніми, обов’язковими для виконання стандартами поводження.
Фактично роль неформальних інститутів виконує господарська етика або моральні практики, дослідженням яких присвячене значне число наукових досліджень. Господарська етика підвищує рівень суспільної, а, отже, і економічної координації ринку[50.c.80].
Якщо існуючі в суспільстві етичні норми дозволяють суб’єктам економіки ґрунтуватися у своїх діях більше на довірі, чим на можливості здійснення певних формальним правом санкцій, то в такому суспільстві угоди будуть носити більше регулярний і складний характер. Це доведено Коулменом, що запропонували наступну формулу для зіставлення ступеня довіри й можливих вигід і збитків від
,де
заснована на особистому прикладі ймовірність, що людям можна довіряти; 
можлива втрата у випадку невиконання контракту; 
можливий виграш у випадку виконання контракту.Формальні обмеження, правила й інститути виникають, як правило, на базі вже існуючих неформальних правил і механізмів, що забезпечують їхнє виконання. У структурі формальних інститутів виділяються:
1) політичні інститути;
2) економічні інститути;
3) системи контрактації (способи й порядок висновку контрактів, регульовані правовими нормами й законами).
Сучасна економічна наука приділяє багато уваги вивченню не тільки економічних інститутів, оскільки політичні інститути визначають владну ієрархічну структуру суспільства, способи прийняття рішень і контролю. Еволюція й функціонування формальних політичних інститутів є предметом аналізу в рамках теорії суспільного вибору.
Формальні економічні інститути в науковій літературі розглядаються найчастіше в одному контексті із правами власності, тому що вони "установлюють права власності, тобто пучок прав по використанню й одержанню доходу від власності, і відчуження інших осіб від використання майна або ресурсів".
Інститути контрактації визначають умови угоди між покупцем і постачальником, які залежать від трьох факторів: ціни, специфічності активів і гарантій [53.c.74}. Інститути контрактації, поряд із правами власності, є базовими інститутами інституціональної структури будь-якого економічного порядку (економічної системи). Для ефективного функціонування ринкової економіки воля висновку контрактів має вирішальне значення. Відхід від принципу волі вибору агента для висновку контракту до принципу "cоest
a prendre ou a laisser" (хочеш - бери, не хочеш - тобі ж гірше фр.), є причиною ускладнення процедури контрактації, що знижує ефективність обміну[8.c.37].Для здійснення функцій формальних інститутів необхідні спеціально створені організації.
Ієрархія правил й інститутів
Правила - загальновизнаних і захищених приписань, які забороняють або дозволяють певні види дій одного індивіда (або групи людей) при взаємодії їх з іншими людьми або групами.
Правила, що конституюють інститут, мають сенс тільки тоді, коли вони застосовуються більш ніж до однієї людини. Із цього погляду будь-який інститут - це набір певних правил, тоді як правила - не завжди інститут. От чому відділення однієї категорії від іншої обґрунтовано.
Правила можуть перебувати відносно співпідпорядкованості, тому що один тип правил змінити простіше, ніж інший.
Правила, що безпосередньо визначають альтернативи для формулювання інших правил і поддающиеся зміні з більшими витратами, є глобальними. Вони формують інституціональне середовище. У свою чергу, глобальні правила складаються з конституційних, або політичних, і економічних. До локальних правил ставляться двох- і багатобічні контракти, які укладаються між окремими економічними агентами.
1) Конституційні правила
Вони встановлюють ієрархічну структуру держави, це в першу чергу ставиться до конституційних правил. Також даного правила визначають порядок прийняття рішень, що істотно впливає на результат голосування. Такі правила в явній формі фіксують, як здійснюється контроль за переліком питань, що підлягають обговоренню й дозволу.
2) Економічні правила
Економічними називаються правила, що визначають можливі форми організації господарської діяльності, у рамках якої окремі індивіди або групи кооперуються один з одним або вступають у конкурентні відносини. Наприклад, до економічних правил може ставитися заборона на злиття двох компаній, що належать однієї галузі, якщо результатом буде перевищення значення індексу концентрації заздалегідь певної критичної оцінки. До аналогічного роду правилам може бути віднесене встановлення граничних цін на продукти й ресурси, що визначають відповідно рамки обміну на конкретному ринку; введення обмежень на імпорт (за допомогою квотування, підвищення мит, жорсткості екологічних вимог і т.п.); терміни дії патентів. Економічними правилами є правила власності й відповідальності.
3) Контракти
Контракти варто розглядати як правила, структурирующие в часі й просторі відносини між двома (і більше) економічними агентами на основі специфікації обмінюваних прав і зобов’язань відповідно до досягнутого між ними угодою. У принципі всі правила можуть бути інтерпретовані як контракти. Але й у цьому випадку довелося б виділити кілька рівнів, на яких вони виникають.
Також в економічній літературі виділяють два типи інститутів:
1) Зовнішні - основні правила, що встановлюють у господарській системі, що визначають в остаточному підсумку її характер. Наприклад, інститут власності.
2) Внутрішні - які роблять можливими угоди між суб’єктами, знижують ступінь невизначеності й ризику й зменшують трансакционные витрати (підприємства, види договорів, платіжні й кредитні кошти, кошти нагромадження).
3. Інституціональна структура й інституціональне середовище
Інститути як такі по своїй природі не однорідні. Існують інститути системообразующие, що визначають тип економічного порядку й інститути, що становлять ту або іншу систему. Отже, надалі ми можемо говорити про інститути першого (системообразующих) і другого (складову систему) порядків.
Понятия "інституціональна структура" й "інституціональне середовище" були запозичені економістами в соціологів. Останні найчастіше не розрізняють ці два поняття й використають їх як синоніми.[9.c.125]
Виходячи з передумови, що інституціональне середовище не є простим набором відповідних інститутів, ми можемо вважати її особливого роду інститутом (матрицею розвитку) вищого порядку. Вона визначає основний напрямок розвитку системи, а також ті орієнтири, на основі яких відбувається формування й відбір найбільш ефективних економічних і соціальних інститутів.
Інституціональне середовище не є простим набором відповідному її типу інститутів. Вона визначає напрямок і швидкість інституціональних змін. Тому ми можемо вважати її особливого роду інститутом (вектором, що визначає напрямок розвитку) вищого порядку.
Інституціональна структура є результатом метаконкуренции, інституціональне середовище створює умови й орієнтири відбору ефективних елементів інституціональної структури з альтернативних форм економічної координації.
ГЛАВА 2 ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНИХ ІНСТИТУТІВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ
2.1 Інституціональна структура перехідної економіки та її особливості
Особливість транзитивної економіки полягає в тому, що в ній відбуваються радикальні інституціональні зміни в системі політичних, правових, економічних і соціальних відносин. Для аналізу транзитивних економік методологія інституціональної теорії здобуває особливе значення. В Україні структурні процеси, що відбуваються в суспільстві й економіці, є практично некерований і неконтрольованими, вектор інституціональних змін не визначений і не формалізований.
Інституціональний підхід припускає розгляд економіки не як статичної системи, а як динамічного процесу, що постійно трансформується. "технологічні й інституціональні зміни - це ключі до розуміння суспільної й економічної еволюції, який властива залежність від її шляху...", - писав Д.Норт.
Вихідним завданням архітектоніки є прояснення співвідношення різних рівнів інституціональної сфери й особливостей їхньої взаємодії. Очевидно, що побудова системи формальних інституціональних обмежень повинне базуватися на знанні найглибших інституціональних основ економічної діяльності, якого ми поки не маємо.
Складність інституціональної структури суспільства обумовлює важливу особливість інституціональної архітектоніки, що демонструє принципова відмінність її від економічної теорії. Остання вивчає найбільш загальні принципи економічних відносин, у той час як архітектоніка вивчає конкретні інститути, що забезпечують їхнє функціонування в тій або іншій країні, їхню структуру й співвідношення, обумовлені специфікою інституціональної основи суспільства.