Циклічні коливання і кризи в економіці (стр. 5 из 7)

20) відсутність комплексної військово-технічної політики держави, узгодженої із соціально-економічною політикою, руйнівний і майже некерований характер конверсійних процесів. Так, у 1991 р. питома вага військової продукції в загальному обсязі виробництва становила майже 23%, а в 1996 р. — приблизно 3,4%;

21) масовий відплив капіталу за кордон (щорічно становить до 5 млрд. дол. і в сукупності досягає від 20 до 40 млрд. дол.);

22) відсутність належного інвестиційного клімату в Україні (за цим показником вона в середині 90-х років посідала 135-те місце в світі);

23) стрімке подорожчання енергоносіїв. Так, Росія продає газ на кордоні Польщі по 60 дол. за 1000 куб м, на кордонах Франції та України — по 80 дол. У другій половині 90-х років Україна щорічно переплачувала Росії за газ до 2 млрд. дол.;

24) отримання значних кредитів на невигідних умовах (для закупівлі товарів та ін.), внаслідок чого зросли зовнішній борг і виплата відсотків по ньому, які не давали (або давали незначною мірою) можливості вдосконалювати систему продуктивних сил;

25) надмірний податковий тягар, вилучення в окремі роки амортизаційних відрахувань до державного бюджету, що разом з іншими факторами унеможливлювали навіть просте відтворення основних фондів;

26) незадовільний стан освоєння енергоносіїв, зростання енергомісткості виробництва

3. Структурні кризи в економіці.

Структурна криза — кризове явище тривалого нециклічного характеру, що проявляються в занепаді окремих галузей і комплексів (груп) галузей народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні (відтворювальні) пропорції.

Основою структурних криз є дія закону нерівномірного економічного розвитку (зокрема такі його риси, як нерівномірний розвиток окремих галузей, нерівномірний характер розгортання НТР та ін.), неузгодженість у розвитку різних типів структур народного господарства (народногосподарських, технологічних, соціально-економічних та ін.), відсутність обґрунтованої структурної політики уряду і т. ін. Кінцевою техніко-економічною причиною структурних криз є зростання невідповідностей в межах технологічного способу виробництва внаслідок використання нових форм розвитку матерії, впровадження нових технологій, революційних і еволюційних змін.

Структурні кризи в розвинутих країнах світу виникли у 70-х роках XXст. Вони охопили насамперед групу галузей паливно-енергетичного комплексу (енергетична криза), добувних (сировинна криза) та енергомістких галузей (автомобільна, сталеливарна та ін.). У найглибшому кризовому стані опинилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудівна, автомобільна, гумова, текстильна і деякі інші галузі. Структурні кризи поширюються від базових, видобувних галузей до галузей обробної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973-1975 рр., що супроводжувалась різким зростанням цін на енергоносії, вплинула передусім на енергомістку автомобільну промисловість, змусила її перейти на ресурсозберігаючі технології. Водночас різко скоротилося виробництво в інших енергомістких галузях, відбулося різке знецінення основного капіталу.

Структурні кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, різким тривалим скороченням виробництва і відповідним технологічним і структурним безробіттям, знеціненням попередньої кваліфікації, посиленням міграції робочої сили, порушенням нерівномірності між основними елементами продуктивних сил (між засобами і предметами праці, засобами виробництва і працівниками та ін.), між складовими частинами технологічного способу виробництва. Ці довгострокові порушення, у свою чергу, зумовлюють структурні зрушення в межах окремих типів і форм економічної власності та між ними, співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки і державним регулюванням, всередині кожного з цих типів регулювання. Якщо структурні кризи охоплюють декілька або багато країн водночас, вони вимагають впровадження або посилення наддержавного регулювання в окремих сферах. Зокрема, енергетична криза початку 70-х років змусила нафтодобувні країни ОПЕК підвищити ціни на енергоносії її 4 рази лише протягом 1993 р.

Це спричинило тривалу енергетичну кризу в багатьох розвинутих країнах і змусило їх посилити координацію своїх дій. Водночас кожна з цих країн розробила комплекс заходів щодо подолання структурних криз. Так, в Японії у 1978 р. було прийнято соціальний надзвичайний закон терміном на 5 років щодо розвитку 14 галузей, яких торкнулася структурна криза. В цих галузях було демонтовано майже 20% устаткування, держава стимулювала процес структурної перебудови (через надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямі бюджетні асигнування, політику протекціонізму та ін.). У 1983 р. м Японії було прийнято новий варіант закону терміном на 5 років, який передбачав комплекс заходів щодо структурної перебудови багатьох галузей. У ФРН для подолання структурної кризи у вугільній промисловості держава стимулювала процес концентрації, надавала премії за закриття шахт, виплачувала вимушені відпустки працівників, гарантувала пільгові кредити, здійснювала перепідготовку кадрів, розробляла програми створення нових робочих місць та ін. Енергетична криза в розвинутих країнах світу була подолана лише в середині 80-х років.

Подолання структурних криз ускладнюється процесом поглиблення економічної кризи, необхідністю зростання витрат різних суб'єктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтопереробній та деяких інших галузях промисловості від 10 до 20%капіталовкладень використовується на охорону навколишнього середовища.

Структурна перебудова економіки в розвинутих країнах світу супроводжувалася переходом до енергозаощаджуючих, матеріалозаощаджуючих і працезаощаджуючих технологій. Так, у США матеріаломісткість виробництва в нових галузях у 80-х роках була на 27% нижчою, ніж у традиційних.

Така перебудова супроводжувалася переходом до нового технологічного способу виробництва, яким є автома

тизоване виробництво. В основі його — електронно-обчислювальна техніка (у США лише протягом 1981-1986 рр. продаж комп'ютерів зріс у 2,3 раза), впровадження верстатів з ЧПУ (за 1978 по 1983 рік кількість їх у США зросла у 2 рази), промислових роботів (їхня кількість у США зросла за 1980-1986 рр. з 22 до 170 тис), гнучкі виробничі системи, формування працівника нового типу, модифікація пріоритетних цілей розвитку суспільства та ін.

Формою вияву структурних криз є регіональні кризи, тобто тривале відставання у розвитку окремих територій, їх низька інтегрованість в національну економічну систему, недостатній розвиток соціальної сфери та ін. У США, наприклад, такими регіонами є території Західної Віргінії, Пенсільванії, де добували вугілля.

Для виходу економіки України з глибокої структурної кризи необхідно насамперед обґрунтувати програму структурної перебудови, виділити пріоритетні наукомісткі галузі промисловості й здійснити комплекс заходів щодо їх динамічного розвитку, провести інвентаризацію старих галузей (з точки зору доцільності існуючих обсягів виробництва на застарілій технічній основі), технічно переозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства та ін. Структурні кризи в народному господарстві України тривають. Про це свідчить значна деградація ключових галузей (машинобудування, легкої, електронної та деяких ін.), що виробляли наукомістку і технологомістку продукцію, товари народного споживання, а також кінцеву продукцію (давали приріст ВВП та національного доходу) і розвиток найбільш енерго- і матеріаломістких сировинних та напівсировинних галузей (чорної металургії, хімічної, паливної промисловості, які до того ж завдають значної шкоди довкіллю), спричинили дефіцит електроенергії для побутових потреб у 1995 р. та інші негативні наслідки, а в кінцевому підсумку — загрожують економічному суверенітету країни.

Теорія довгих хвиль М. Кондратьєва. На чому ж ґрунтується циклічність розвитку економіки, які чинники породжують цей процес?

Для того щоб відповісти на це запитання, слід передусім розібратися хоча б у найзагальніших рисах класифікації економічних циклів, яку дає економічна теорія. Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або короткі (3-4 роки), середні (7-11 років) і великі економічні цикли (40-60 років). Іноді виділяють також циклічні коливання вікових трендів.

Першу спробу їх осмислення зробив англійський економіст У. Джевонс. Наявність довготривалих і середніх циклів досліджували у своїх працях М. Туган-Барановський, А. Афтальон, М. Ленуар. Проте науково обґрунтовану теорію тривалих циклічних коливань (довгих хвиль) створив російський учений М. Кондратьєв. Свої висновки він обґрунтував на основі вивчення динаміки товарних цін, виробництва вугілля, свинцю, чавуну, споживання мінерального палива, зміни величини номінальної заробітної плати, ренти більш як за 100

Однак класифікація економічних циклів не зводиться лише до виділення їхніх часових параметрів. Типи циклів розрізняють також, виходячи з неоднозначності матеріальної основи їхнього розвитку і характеру впливу на економічні процеси. Крім того, специфічність різних типів економічних циклів не є абсолютною. Причинно-наслідкові зв'язки, що зумовлюють їхню дію, так само, як і їхні функції, багато в чому переплітаються. При цьому слід ураховувати і те, що в своєму розвитку різнорідні цикли накладаються один на одного, що також ускладнює їхню диференціацію.

Середні і короткі цикли.У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що мають найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв'язку з цим середні цикли не без підстави називають базисними.