Товарна продукція – вартість виготовлених для продажу (випуску) на сторону готових виробів, напівфабрикатів і послуг промислового характеру.
Валова продукція – це вартість всієї готової і незакінченої продукції, незалежно від ступеня її готовності.
В процесі планування виробничої програми підприємство керується трьома найважливішими критеріями, які визначають економічну ефективність вибраного асортименту продукції. Це динаміка обсягу збуту продукції на ринку, ступінь стабільності обсягу реалізації і рівень норми і маси прибутку, який передбачається одержати підприємству. При цьому необхідно врахувати реальний життєвий цикл виробу на ринку.
Орієнтирами при визначенні продукції, її якісних характеристик і ціни виступають параметри ринку6 ємність ринку, ступінь насиченості аналогічною продукцією, виготовленою конкуруючими фірмами, ефективність дії антимонопольного механізму тощо.
Планування виробничої програми підприємства вимагає пошуку:
партнерів господарської діяльності для визначення рівня спеціалізації, кооперування виробництва і можливостей здійснення процесу диверсифікації;
резервів виробництва і реалізації продукції, оцінки можливостей їх мобілізації;
нових ринків збуту продукції в країні і за її межами;
а також формування росту попиту на основі виготовлення принципово нової продукції і ін.
На основі вищеперерахованих факторів за напрямками досліджень формуються відповідні комплекси задач, які пов’язані з:
вибором і оцінкою партнерів господарської діяльності;
вибором найбільш вигідної виробничої програми;
оцінкою результатів виконання виробничої програми;
оцінкою впливу зміни виробничої програми на фінансово-економічні показники діяльності підприємства;
обґрунтуванням зміни обсягу і структури продукції відповідно до цілей поточного і перспективного періодів.
Такі дослідження дають можливість складати індикативні (рекомендаційні) параметри виробничої програми, що визначають обсяги портфеля замовлень. Головним з них є:
попит на продукцію;
конкурентоспроможність продукції;
критичний (граничний) обсяг реалізації;
можливість укладати договори на постачання продукції;
коливання ціни та ін.
На основі дії законів попиту і пропозиції, визначення показників еластичності попиту і пропозиції формується необхідна вхідна інформація для планування виробничої програми підприємства.
Кожний споживач (покупець), як правило, надає перевагу певним параметрам продукції. Тому для підприємства-виробника важливо врахувати ці параметри при модернізації виробів і формуванні технологічних процесів. Спектр споживачів продукції машинобудування широкий, тому доцільно зосередитися на найбільш важливих стратегічних напрямках господарювання і уточнити перспективну політику підприємства: диференціація ринку, розширення асортименту продукції, зміна її обсягів чи їх комбінація.
1.3 Види норм, які застосовуються при плануванні та їх класифікація
Планування діяльності підприємства та його підрозділів ґрунтується на системі техніко-економічних норм і нормативів, використання всіх матеріально-технічних, трудових і грошових ресурсів.
Уся сукупність норм і нормативів підприємства створює його нормативну базу – надзвичайно важливу частину інформаційної системи управління. Норми і нормативи визначають ступінь використання ресурсів підприємства, а отже, від їх якості істотно залежить наукова обґрунтованість розроблюваних планів.
Раціональна організація нормативної бази підприємства базується на таких основних принципах:
- комплексне охоплення нормуванням усіх сфер діяльності підприємства і відповідно всіх розділів стратегічного і поточного планів;
- методична єдність формування норм і нормативів за рівнями управління, за періодами і відповідно забезпечення їх агрегування і дезагрегування;
- забезпечення обґрунтованості норм і нормативів на основі застосування належних методів їх обчислення , своєчасного поновлення і коригування;
- організація ефективної системи формування і використання норм і нормативів: оформлення, зберігання, пошук, оновлення.
Стабільні норми і нормативи залишаються незмінними протягом тривалого періоду. До них належать передусім норми і нормативи, що встановлюються державою і стосуються формування і розподілу прибутку.
До змінних належать ті норми й нормативи, які коригуються підприємством або замінюються новими при зміні умов унаслідок удосконалення техніки, технології, організації виробництва та праці.
Специфіковані норми встановлюються з максимальною деталізацією нормативного ресурсу. Зведені норми обчислюються за групами однорідних ресурсів, без конкретизації їх параметрів. Вони широко використовуються при розробленні річних та перспективних планів підприємства.
Застосовувані норми й нормативи мають бути прогресивними, відповідати сучасному рівню техніки, технології, організації виробництва та праці. Обґрунтованість норм залежить від методів їх розроблення та своєчасної зміни згідно зі зміною умов діяльності. Конкретна методика обчислення норм і нормативів залежить від виду нормативних ресурсів. Але, незважаючи на специфіку нормування окремих видів ресурсів, можна відокремити три основних методи норм і нормативів:
Розрахунково – аналітичний метод полягає в тому, що норми і нормативи встановлюються на основі аналізу можливостей найкращого використання ресурсів з одночасними інженерними обчисленнями на підставі технічної документації. Цей метод найбільш обґрунтований, але досить трудомісткий і потребує кваліфікованих нормувальників, тому не можна застосовуватись усіма підприємствами самостійно.
Дослідно – аналітичний метод передбачає встановлення норм і нормативів на основі вивчення дослідного виконання нормованого процесу у виробничих або лабораторних умовах. Цей метод вважається науково обґрунтованим і доповнює розрахунково-аналітичний метод.
Згідно з досвідно – статистичним методом норми і нормативи встановлюються на підставі досвіду виконання аналогічних робіт у попередніх періодах. Недолік цього методу полягає в тому, що він орієнтується на минулій, іноді застарілий, досвід і не враховує прогресивних змін у техніці та організації виробництва.
Нормативна база підприємства – це складна система, що охоплює десятки, а то й сотні тисяч норм і нормативів. Цією системою слід ефективно управляти.
Непростим завданням тут є оформлення, зберігання, пошук і оновлення норм і нормативів. Усе це здійснюється на основі єдиної автоматизованої системи Управління. Коригування й заміна норм і нормативів виконують систематично.
2. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю
2.1 Економіка формування виробничої потужності підприємства
Продуктивно-економічна ефективність функціонування основних засобів підприємства проявляється через використання його виробничої потужності. Виробничі площі, технологічне обладнання, його оснащення, які раціонально поєднанні живою працею інженерів і робітників, формують виробничій потенціал підприємства, зокрема його виробничу потужність.
Виробнича потужність підприємства – це його потенційна здатність виготовляти певну кількість продукції (послуг) в одиницю часу(місяць, рік).
Формування виробничої потужності підприємства, його підрозділів ведеться під заздалегідь визначений плановий обсяг продукції та з певним випередженням в часі. Це тому, що така діяльність вимагає, як правило, додаткових витрат, а також, що немаловажне, - певного часу для практичного здійснення відповідних технічних і організаційних заходів.
Розглянемо детальніше процес «конструювання» виробничої потужності підприємства, а саме послідовність дій:
- по-перше, необхідно визначитися: що саме планується виготовляти, тобто яку продукцію (її номенклатуру, асортимент тощо).
- по-друге, які обсяги передбачається виробляти кожного її виду.
Конструктивно-технологічні особливості виробів(продукції), вузлів, деталей характеризується цілим рядом специфічних ознак (види матеріалів, геометричні форми, розміри тощо). Саме вони «диктують», які види робіт необхідно виконувати(наприклад: токарні фрезерні, шліфувальні і т.д.). одночасно планові обсяги кожного виду продукції економічно обумовлюють вибір обладнання з відповідною паспортною його продуктивністю. Так, при невеликих партіях різновидів виборів обладнання повинно бути в певних межах універсальним, щоби забезпечити можливість виконувати на ньому широкий діапазон споріднених робіт з мінімальними витратами часу на переходи з однієї операції до іншої. Якщо ж обсяги продукції мають масовий або великосерійний характер, тобто вона виготовлятиметься великими партіями, то економічно доцільно застосовувати спеціалізоване, високопродуктивне, швидкісне обладнання (напівавтомати, автомати). Таким чином, всі ці адаптаційні характеристики майбутньої продукції принципово визначають вибір технології її виготовлення.
В практиці роботи спеціалізованих проектних організацій і в повсякденній роботі підприємств виділяють три різновиди виробничої потужності, а саме: проектна, фактична і резервна.
Проектна (нормативна) потужність визначається в процесі проектування нових виробничих про об’єктів (цехів, заводів), їх модернізації, реконструкції тощо. Вона також формується підприємством на наступний плановий період (рік) під певну виробничу програму. За величиною вона буде граничною, тому що розраховується за певними нормативами. Лише в процесі використання потужності можуть виявитися суттєві її відхилення (нестача або зайвість), тому що заздалегідь складно врахувати всі можливі чинники, що проявляються в реальних умовах виробництва (зокрема необхідна синхронність роботи всіх підрозділів та ін.).