2. показники рівня зайнятості і безробіття;
3. показники рівня цін та інфляції;
показники розвитку зовнішньої торгівлі.
Основною групою є перша. Суспільний продукт є узагальнюючим показником діяльності суб’єктів національного господарства, або це вся маса вироблених матеріальних і духовних благ виробленими за певний період. Відповідно до діючої системи національних рахунків цей показник відповідає ВВП і ВНД. Для оцінки другої групи розраховують рівень зайнятості безробіття та коефіцієнт участі у робочій силі. Він розраховується як співвідношення робочої сили до дорослого населення. Для оцінки третьої групи визначають показники рівня і темпу інфляції, а для аналізу четвертої групи аналізують платіжний баланс, його структуру, сальдо .Для більш глибокого аналізу використовують показники та індекси які характеризують системні зрушення в національній економіці до них відносять:
1. Індекс людського розвитку. Він поєднує 3 складові: ВВП, освіченість і тривалість життя. Він характеризує суспільний прогрес. Країни з індексом 0,5 мають низький рівень людського розвитку, 0,6-0,8 середній, вище 0,8 – високий.
2. Індекс вартості життя – він характеризує зміну цін на товари і послуги, якими користується країна. Цей показник використовують для оцінки динаміки реальної зарплати і доходів в країні.
3. Індекс промислових конкурентоспроможних компаній – цей індекс визначає відносну конкурентоспроможність виробів національної промисловості, що експортуються
4. Індекс технологічно розвитку – він відображає роль техніки і науки в економічному розвитку, при його розрахунку враховують, кількість осіб зайнятих на науково-дослідну, науково-конструкторські роботи, кількість патентів і наукових публікацій на мільйон жителів.
5. Індекс людського капіталу. Цей індекс розраховується як сума 3-х складових – рівень грамотності +кількість осіб з середньою освітою + кількість осіб з вищою освітою
6. Індекс інноваційних можливостей - це інтегральний показник який є сумою двох попередніх (людського капіталу та технологічного розвитку)
Крім цих індексів існують комплексні показники (індекси) які розраховуються визнаними міжнародними структурами. Світовий банк розраховує індекс розвитку економіки, що базується на знаннях. При розрахунку до складу показника враховують рівень освіти, обсяг інновацій, розвиток інфраструктури і форми економічних стимулів. Також Світовий банк визначає індекс зростання конкурентоспроможності економіки. Він враховує якість життя, частку експорту та імпорту високотехнологічної продукції, розвиток інститутів ринку.
Низькі значення основних індексів для національної економіки свідчать про екстенсивний характер економічного зростання та неефективну стратегію економічного розвитку.
Для оцінки загальноекономічних пропорцій розвитку використовують макро показники і такий узагальнюючий показник як національне багатство.
Національне багатство – це сукупність всіх вироблених суспільством матеріальних і духовних благ за весь період його існування. Національне багатство визначає початкові потенційні можливості національної економіки у подальшому розвитку. У структурі національного багатства виділяють такі складові: матеріальне багатство, нематеріальне багатство, природне багатство. Зниження показника національного багатства свідчить про порушення макроекономічних пропорцій і кризові явища в економіці.
Етапи еволюції національної економіки України
Будь-яка національна економіка проходить у своїй еволюції три стадії:
- стадія виникнення;
- формоутворення (формування власних засад відтворення);
- стадія розвитку.
Ці стадії різні за темпами і тривалістю переходів від однієї до іншої. Для економіки України найдовшою була друга cтадія, яка переривалася зміною моделей розвитку та функціонуванням у складі господарських комплексів інших країн.
Виникнення національної економіки відносять до часів Київської Русі, коли почала формуватися нація і єдина господарська система. За цей період розпочалося формування грошової і фіскальної системи, визначились кордони і поширилися зовнішні зв’язки.
З 13 століття до кінця 20 ст. формоутворення національної економіки призупинилось внаслідок колоніальної залежності та включенням до складу господарських комплексів інших країн.
Фактично з 1918 р. економіка України стала підсистемою єдиного закритого господарського комплексу Радянського Союзу.
Продовження другої стадії стало можливим тільки з середини 80-х років 20 ст. з початком перебудови, коли було здійснено спробу запровадити ринкові важелі та реформувати господарські комплекси республіки.
Тільки з 1989 р. після руйнування СРСР з’явилися передумови для становлення національних економік республік, що входили в союз. Формоутворення національної економіки України продовжилося з 1991 р. після отримання незалежності, цей процес відбувався на основі того економічного потенціалу і досвіду що було отримано від перебування союзній державі. Для завершення другої стадії були необхідні наступні заходи:
- створення умов та визначення механізму первісного нагромадження капіталу;
- переформування управлінських і регулюючих органів, що відповідають за розвиток економічної системи;
- визначення стратегії розвитку національної економіки та створення інститутів ринку:
- формування грошово-кредитної та фіскальної системи;
- реформування відносин власності.
Розпочаті реформи свідчили про перехід до нового типу господарювання заснованого на соціально-орієнтованій ринковій економіці.
Для реалізації цих заходів були проведені наступні реформи.
1. Реформування відносин власності та формування умов для підприємницької діяльності. Для цього були прийняті закони: «Про підприємництво» «про підприємства про господарські товариства» «Про власність» та «Про приватизацію».
2. Реформовано грошово-кредитну і фіскальну системи. Метою цих реформ було створення власної грошової системи, перерозподіл ресурсів на користь реального сектору, розширення сфер безготівкових розрахунків, стабілізація валютного курсу, збалансування бюджету, та створення фондового ринку.
3. Становлення ринку капіталів. Ця реформу була необхідна для нагромадження грошових і матеріальних активів, щоб забезпечити процес суспільного відтворення. Основним механізмом первісного нагромадження стала приватизація і корпоратизація – це мало дозволити сформувати основних суб’єктів нової моделі розвитку, дрібний, середній та крупний державний сектор.
4. Зміна ролі держави в господарській системі. За роки реформ було трансформовано функції апарату державного управління і здійснено спробу поєднати ринкові механізми управління з адміністративними і частину функцій передано місцевому самоврядуванню.
5. Обмеження тіньової економки. Для цього були прийняті заходи щодо захисту майнових прав, стимулювання легалізації тіньових доходів посилило відповідальність за корупцію.
6. Міжнародна економічна інтеграція національної економіки. В цьому напрямі країна прийняла участь у новостворених міжнародних і міждержавних структурах в межах союзу. З 1992 р. Україна вступила ОБСЄ і почала співпрацю у напрямку інтеграції до ЄС. Для цього було розпочато переговори із СОТ і з часом Україна здобула статус країни з перехідною економікою (2006 р.), а в 2008 р. вступила в СОТ.
7. Третя стадія фактично розпочалась із кінця 2000 р. після досягнення макро стабілізації та позитивної динаміки ВВП
Економічний потенціал країни характеризує здатність суспільства виробляти товари і послуги та забезпечувати розширене відтворення. Економічний потенціал об’єднує такі елементи:
1. основний капітал та інші фінансові та не фінансові активи.
2. природні ресурси
3. людські ресурси
4. організацію виробництва
5. інноваційний потенціал.
Перші 3 елементи формують національне багатство і визначають початкові ресурсні можливості економіки.
4,5 елементи визначають темпи і якість економічного зростання, вони залежать від суспільно-економічного лад зовнішніх умов економічної політики.
Національне багатство розглядається як національний капітал або реальні активи економіки, його визначають як сукупну вартість всіх активів (фінансових і не фінансових), в ринкових цілях, що знаходяться у власності резидентів країни за врахуванням їх зобов’язань нерезидентів.
В системі національних рахунків (СНР) національне багатство обліковується як сукупна вартість не фінансових і фінансових активів. Не фінансові активи підрозділяються на не фінансові вироблені активи і не фінансові невироблені активи.
Не фінансові вироблені активи – активи, що є результатом виробничої діяльності, до них відносять основний капітал і товарно-матеріальні цінності.
Не фінансові невироблені активи поєднують природні ресурси, землю, нематеріальні активи.
Фінансові активи – це вартість власного капіталу (чиста), яка визначається із співвідношенням активів і фінансових зобов’язань господарюючих суб’єктів.
Окремо в національному багатстві враховується індивідуальне майно населення, до його складу включають житлові і невиробничі споруди, товари тривалого використання і споживчі запаси з метою визначення національного багатства. Складається баланс активів і пасивів, в ньому відображають вартісну оцінку не фінансових і фінансових активів та фінансових зобов’язань на певну дату.
В постіндустріальній економіці основним елементом економічного потенціалу вважають людський капітал, його визначають як суму природжених здібностей загальної і спеціальної освіти, професійного досвіду, морально-психологічного і фізичного здоровя, що забезпечують можливості приносити дохід. Вартісну оцінку людського капіталу здійснюють через визначення витрат на підготовку працівника, або виходячи з доходу який може принести цей працівник.