Смекни!
smekni.com

Предмет і метод вивчення національної економіки (стр. 3 из 4)

Склад і характеристики потенціалу національної економіки

До складу економічного потенціалу національної економіки відносять:

1. Природно-ресурсний потенціал. Він визначається кількістю, якістю та сполученням природних ресурсів територій. Його розглядають як сукупність природних ресурсів і природних умов. Ресурсами вважають всі елементи чи результати функціонування природних систем, що використовуються для отримання сировини, палива, енергії. Природні умови – це: елементи і сили природи, що не беруть безпосередньої участі у процесі у процесі виробництв, але визначають особливості економічної діяльності (її спрямуванні). У природно-ресурсному потенціалі виділяють такі складові:

- земельні ресурси;

- мінеральносировинні ресурси

- водні

- лісові.

- мисливсько-рибальські (фауністичні)

- природно-рекреаційні – це особливий вид ресурсів у вигляді поєднання природних, земельних ландшафтних і водних умов, що забезпечують відновлення життєвих сил людини.

2. Людський потенціал – трудові ресурси вважаються основним елементом продуктивних сил, їх характеристиками є наступні:

- природний приріст населення;

- сальдо міграції (кількість тих хто прибув-тих хто вибув)

- загальне збільшення населення (сума тих хто прибув+сума народжених)

- загальне зменшення населення (сума тих хто вибув+сума померлих)

- загальна динаміка населення (сума збільшення і зменшення населення)

3. Науковий потенціал національної економіки - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки, що включає кадри, кошти, науково-технічну базу інформаційного забезпечення, за умов обраного країною стратегічного пріоритету – формуванню інноваційної моделі розвитку. Важливою характеристикою наукового потенціалу є створення нових форм виробництва на основі нововведнь, до них відносять регіони високого науково-технічного розвитку, технополіси, технопарки, бізнес-інкубатори. В Україні створено 2 останні.

В Україні технопарки створені у вигляді науково-виробничих комплексів до яких входять дослідний центр і виробнича зона, що прилягає до нього і містить невеликі наукоємні фірми, які виконують завдання по створенню і впровадженню нових розробок сучасного обладнання і приладів.

Бізнес-інкубатори створюються у вигляді інформаційних структур для формування локального і сприятливого для діяльності малих фірм підприємницького середовища. Вони утворюються як правило для реалізації програм закордонної технічної допомоги.

4. Інформаційний потенціал. Він розглядається як наявні обсяги інформаційних ресурсів, техніки, технології та інших засобів, створювати, обробляти, передавати інформацію.

В умовах переходу до постіндустріального суспільства, продукування інформації розглядається як самостійна виробнича галузь, а інформація як специфічний товар. Вона виступає елементом ринкового механізму, який поряд із ціною та корисністю впливає на рівновагу і оптимальний стан ринку.

Інформаційні ресурси мають власні особливості, що відрізняють їх від інших ресурсів, а саме інформація впливає на ефективність виробництва без фізичного збільшення, традиційних ресурсів. Вона діє на суб’єктивний фактор виробництва – людину і прискорює процес виробництва з рахунок зменшення кількості його періодів.

5. Виробничий потенціал він визначається складом фізичного капіталу і характеризується рівнем розвитку виробничих фондів. Цей потенціал розподілено між основними регіональними та міжгалузевими комплексами, найбільшими серед яких є паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропромисловий, хімічний.

6. Зовнішньоекономічний потенціал. Він характеризує перспективи країни у міжнародному поділі праці. Така спеціалізація визначає види виробництва, для яких національна вартість нижча світової. У міжнародному поділі праці Україна спеціалізується на виробництві машин, продукції чорної металургії, АПК, хімікатів.

Надмірна спеціалізація країни на виробництві декількох видів продукції обумовлює необхідність міжнародної співпраці. Основними формами економічного співробітництва виступають спільні підприємства, міжнародні організації і об’єднання, лізинг, зовнішня торгівля, залучення іноземної робочої сили, виробниче кооперування, науково-технічне співробітництво, торгівля ліцензіями і технологіями. Науково-технічне співробітництво здійснюється у 3-х формах, матеріальній – через обмін продукцією в основному наукомісткою, Нематеріальній - через обмін інформацією, через послуги фахівців і технічного персоналу у галузі менеджменту та маркетингу.


Структурні співвідношення національної економіки

Можливості розвитку національної економіки залежать від її структури. На макроекономічному рівні розрізняють відтворювальну структуру національної економіки, галузеву структуру, регіональну структуру.

Відтворювальна структура характеризує співвідношення окремих компонентів валового випуску, за вартістю або за матеріально-речовим складом. За вартістю – це співвідношення фондів заміщення, споживання і нагромадження. За матеріально-речовим складом – це співвідношення між засобами виробництва і предметами споживання.

Галузева структура відображає співвідношення валових випусків окремих галузей чи господарських комплексів, регіональна структура характеризує співвідношення валових випусків за окремими регіонами.

Найважливішою є відтворювальна структура за вартістю, в якій фонд заміщення відображає всю суму матеріальних витрат і амортизації. Фонд споживання включає вартість споживання домогосподарств і інших суб’єктів, а фонд нагромадження чисті інвестиції і амортизацію. Фонд нагромадження включає частину фондозаміщення. Важливим регулюючим параметром процесу відтворення є норма нагромадження, яка визначається відношенням чистого нагромадження (чисті інвестиції) до національного доходу чи ВВП.

Ефективність процесу нагромадження характеризує віддача з кожної гривні чистого нагромадження у вигляді приросту національного доходу чи ВВП.

У відтворювальній структурі за матеріально-речовим складом основною складовою є засоби виробництва, які аналізують за показником динаміки їх обсягу у вартісному і натуральному вимірі. Предмети споживання аналізують за групами товарів враховуючи їх якість, та випуск за формами власності.

Аналіз галузевої структури національної економіки здійснюється для того, щоб визначити домінуючий тип розвитку, серед яких промисловий, аграрний, агропромисловий. Також аналіз цієї структури дозволяє з’ясувати тип економічного зростання та його фактори.

Регіональна структура економіки аналізується як для порівняння валових випусків по регіонам так і для з’ясування виробничої спеціалізації регіону.

Основні структурні співвідношення національної економіки та макро показники, що їх відображають враховуються в системі національних рахунків.
(СНР)

СНР є сукупністю категорій і показників де відображають загальні умови та сукупні результати функціонування національної економіки.

Основними принципами побудови СНР є наступні:

1. продуктивною є будь-яка діяльність, що приносить дохід – це визначає межі виробничої сфери де утворюється національний дохід, тобто він утворюється не тільки в матеріальному виробництві, а й в нематеріальній сфері.

2. В основі економічної рівноваги є відповідність між виробленим продуктом та доходом від його реалізації, тобто вартість продукту з одного боку є сумою вартості факторів виробництва, що були використані для виготовлення продукт, а з другого боку це сума доходів власників факторів.

3. У процесі відтворення економіки відбувається постійний кругообіг, що є безперервним потоком перетворення витрат у доходи, а доходи у витрати, цей принцип є основою економічної динаміки і свідчить проте, що доходи є функцією витрат, а витрати залежать від розподілу доходів.

В СНР облік ведеться за інституційними одиницями, за секторами, за економічними операціями та за рахунками.

Інституційними одиницями вважаються всі суб’єкти економіки, які володіють активами і можуть приймати на себе зобов’язання.

Інституційні одиниці, що є резидентами об’єднуються в окремі сектор, а саме сектор не фінансових корпорацій (всі державні, приватні, спільні підприємства), сектор фінансових корпорацій (банки і страхові інвестиційні компанії), сектор домогосподарств, сектор державного управління (органи центральної і місцевої влади, фонди бюджету, некомерційні бюджетні структури).

Зовнішній світ. Тут враховують результати всіх економічних відносин резидентів з нерезидентами. Всі інституційні одиниці в процесі економічної діяльності пов’язані між собою економічними операціями, що представляють собою обмін економічними цінностями, або трансферти економічних цінностей без еквіваленту.

Усі операції в СНР поділяються на 4 групи: операції з товарами і послугами, розподільчі операції, операції з фінансовими інструментами, інші операції. Перша група операцій відображає походження товарів і послуг (внутрішні, чи імпорт), та використанням їх (експорт, проміжне чи кінцеве споживання). Друга група операцій поєднують операції які визначають розподіл створеної вартості між факторами і урядом, а також сюди відносять операції з перерозподілу (податки, трансферти).

Третя група враховує чисту вартість фінансових активів. Четверта група - обліковують всі види операцій які невраховані в перших трьох і пов’язані як правило із зміною вартості і зобов’язань.

У СНР обмін здійснюється за окремими рахунками, кожний з яких складається з двох розділів, у першому відображають ресурси, або зміну у зобов’язаннях, а у другому розділі відображають використання ресурсів, або зміну активів. Всі рахунки поділяють на 4 групи:

1. Консолідовані рахунки (для економіки в цілому)