Смекни!
smekni.com

Аналіз співпраці з різними країнами, стан та переспективи співробітництва з Україною (стр. 5 из 7)

За словами Лукашенка, МВФ висунув лише дві вимоги: провести одноразову девальвацію білоруського рубля і не підвищувати заробітну плату в невиробничій сфері.

У січні 2009 року національну валюту знецінили на 20%, що було викликано значно більшими рівнями девальвації в її основних торговельних партнерів - Росії та Україні.

Побічні наслідки. Маючи можливість вибору між двома великими кредиторами, республіка стала менш залежною від зовнішнього тиску, спровокованого ризиком неотримання коштів. Країна залишається цікавою як для Заходу, так і для Росії, в першу чергу, з огляду на її вдале транзитне положення.

Негативні наслідки можливі лише з точки зору неефективного застосування позичених ресурсів і збільшення національного боргу. Ручний режим управління економікою здатний легко нівелювати причини соціального невдоволення.

5. Латвія

Латвія - балтійський тигр, один з нових членів ЄС, а також популярна в СНД територія для відмивання коштів - наприкінці 2009 року опинилася у досить скрутному економічному становищі.

На зміну інвестиційному бумові, що супроводжувався більш ніж 10-відсотковим зростанням ВВП протягом 2006-2007 років, прийшла глибока рецесія внаслідок непомірного дефіциту платіжного балансу.

Латвія уклала боргову угоду з МВФ, іншими країнами ЄС та Світовим банком у грудні 2008 року. Загальна узгоджена сума боргу склала 7,5 мільярда євро.

Метою фінансової допомоги була підтримка курсу національної валюти щодо євро та зменшення дефіциту бюджету до рівня 5% ВВП. У березні 2009 року країна недоотримала 200 мільйонів євро внаслідок порушення умов МВФ і роздування дефіциту бюджету до 7% ВВП. Уряд опинився у скрутному становищі через зростання соціальної напруженості.

Побічні наслідки. Під час численних вуличних акцій протесту населення висловлювалося проти 40-відсоткового зменшення держбюджету і планів уряду закрити деякі школи та лікарні.

6. Ісландія

Далекий північний острів, захищений від світу широкими просторами Атлантики, не впорався з підступною глобалізацією. Світова криза болюче вдарила по всіх ключових секторах економіки, які до цього приваблювали інвесторів.

Риболовна, алюмінієва, гідроенергетична і туристична галузі стали жертвою зниження світового споживчого попиту. Внутрішній ринок країни з 316-тисячним населенням виявився занадто вузьким, щоб замістити втрати.

Проте найбільше лихо прийшло через фінансовий сектор. Ісландські банки активно кредитували клієнтів в іноземній валюті і виходили на іноземні ринки. Десятикратне перевищення банківського боргу над ВВП і раптова девальвація ісландської крони спровокували банкрутство трьох найбільших фінансових установ країни.

Ісландія отримала 2,1 мільярда доларів від МВФ, ставши першою розвинутою країною-боржником фонду з часів надання кредиту Великобританії у 1976 році. Для отримання позики центральний банк підвищив відсоткову ставку до 18%, намагаючись таким чином підтримати крону.

Кредит МВФ був доповнений 3 мільярдами доларів від країн Скандинавії, Росії та Польщі і 5 мільярдами доларів від Нідерландів, Великобританії та Німеччини.

Побічні наслідки. Скептики вважають, що жорстке державне регулювання курсу крони відлякуватиме іноземних інвесторів, а рекапіталізація банків не усуне фундаментальних проблем у системі.

7-9. Гватемала, Сальвадор, Коста-Рика

Держави Центральної Америки виявились критично залежними від зниження експорту сільськогосподарської продукції, скорочення туристичних надходжень, сповільнення інвестиційних потоків і грошових переказів емігрантів, зайнятих на ринку праці США.

Розвиток економік цих країн визначається успішністю їх співпраці зі США, які попри зниження споживчого попиту на продукцію центральноамериканських республік, вкрай зацікавлені у збереженні лояльних політичних режимів у регіоні.

Загострення кризових явищ у економіках цих країнах може призвести до державних переворотів, якими славиться Латинська Америка, або ж до союзництва з авторитарним режимом Уго Чавеса.

Сальвадор, офіційною валютою якого є долар США, уклав угоду з МВФ у січні, інші дві держави - у квітні 2009 року. Проте країни не мали нагальної потреби в позикових коштах, тому жодна з них на 30 квітня не отримала траншів від Фонду.

Побічні наслідки. Держави Центральної Америки втрачають можливість самостійно визначати антикризову фіскальну політику. Керування податково-бюджетною системою - єдиний інструмент, що в них залишився, оскільки монетарна політика обмежена обігом долара та впровадженням інфляційного таргетування.

Підводячи підсумки діяльності Міжнародного валютного фонду з різними країнами, бачимо, що порівняно до країн, які ми дослідили у другому підрозділі, Росія була одна з найбільших боржників у 90-х роках, але зараз вона прагне погасити сової борги, і не має наміру користуватися кредитами МВФ найближчим часом. Відносно країн другого підрозділу, можно зробити висновок, що вони постраждали від глобальної фінансової кризи, і зараз їм необхідна допомога МВФ.

РОЗДІЛ ІІІ. СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З МВФ

3.1. Аналіз співробітництва України з МВФ

У червні 1992 року Верховна Рада України ухвалила Закон “Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій”[1]. А 3 вересня 1992 року у Вашингтоні на підставі цього закону міністр фінансів України Г.О. П’ятаченко від імені Уряду України підписав статті Угоди Міжнародного валютного фонду. Але перш ніж задовольнити заяву України про вступ до МВФ, експерти МВФ за дорученням Директорату Фонду ретельно вивчали соціально-економічну ситуацію в Україні та перспективи розвитку її національної економіки. Були узгоджені також усі технічні питання вступу України до МВФ. Підсумковим документом стала «Резолюція про Членство», в якій були зафіксовані положення про розміри квоти, способи оплати підписного внеску в основний капітал МВФ та інші конкретні умови вступу України до цього міжнародного фінансового інституту.

Доцільним з теоретичної і практичної точок зору є аналіз досвіду минулих років і перспектив взаємовідносин України з МВФ, співробітництво з яким триває вже кілька років і в якому можна виділити певні етапи.

Перший етап (1994-1995 рр.). Україні в цей період було надано фінансову допомогу (Системна трансформаційна позика МВФ - 742 млн. дол. США) для подолання труднощів, що виникли при зведенні платіжного балансу, покриття його дефіциту, який утворив внаслідок серйозних деформацій в традиційній системі зовнішньої торгівлі і розрахунків з окремими країнами. У результаті переходу від старої системи зовнішньої торгівлі, що базувалася на договірних цінах, до торгівлі на ринкових принципах, відбулося значне скорочення надходжень від експорту вітчизняної продукції. Водночас зросла вартість імпорту, який закуповувався за світовими цінами. Це призвело до негативного сальдо у торговельному балансі. Кредитування експортно-імпортних операцій значною мірою здійснювалося за рахунок коштів, що були надані міжнародними фінансовими організаціями. Їх підтримка позитивно вплинула і на хід економічних перетворень в Україні в цілому.

У 1995 р. було погоджене надання Україні резервних кредитів МВФ на суму, близьку до російської квоти. У березні 1995 р. була підписана угода між урядом, НБУ і МВФ, що стало основою для виділення кредитів підтримки і склало основу співробітництва з МВФ на майбутнє.

Другий етап (1995-1998 р.). У цей період Україна отримала від МВФ позики за програмами Стенд-бай (за 1996 р. - 1645,5 млн. дол. США), що позитивно вплинуло на виконання економічної програми. Зрештою, вдалося взяти під контроль інфляцію, індекс якої у 1996 р. скоротився до 139,7% порівняно з 281,7% (1995 р.) і 502°/ (1994 р.). Середньомісячний темп приросту цін (тарифів) у 1996р був у три рази нижчий, ніж у попередній рік і становив лише 2,8% Фінансова стабілізація привела до стабілізації і навіть зростання у 1996 р. курсу національної валюти, що дало змогу успішно запровадити гривню.

Отримання останньої позики Стенд-бай відбулося у 1998 р. Головною метою цього кредиту є підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України. Саме в цей період було здійснено заходи щодо регулювання валютних курсів, системи платежів та ліквідації обмежень, що стримували зростання міжнародної торгівлі, відбувся вихід України на світові ринки фінансового капіталу. Співпраця України з МВФ на цьому етапі розвивалася більш динамічно і характеризувалася активізацією процесу підготовки спільних проектів.

Кредитний портфель України в міжнародних фінансових організаціях покриває майже весь спектр економічних реформ і передбачав упровадження протягом 1996-1998 рр. понад 30 проектів загальним обсягом 3,5 млрд. дол. США.

Таким чином, у результаті проведення фінансово-економічних реформ, підтриманих МВФ, низку макроекономічних показників вдалося наблизити до контрольних цифр, визначених як умова надання кредитів Україні Фондом. Зокрема, в Україні знижено темпи інфляції і зроблено значний крок у напрямку фінансової стабілізації в державі. Досягненням у здійсненні антиінфляційної політики в Україні є й те, що інфляція вперше стала контрольованою і, як наслідок, значною мірою прогнозованою.

Незважаючи на позитивні моменти у співпраці України з Міжнародним валютним фондом, є й деякі негативи: у період з 1994 по 1998 роки Україна постійно нагромаджувала борг перед МВФ, який на початок 1999 року склав 2,8 млрд. дол[4].

За деякими даними, відношення загальної зовнішньої заборгованості України до ВВП становило у 1996 році понад 10%, у 1997 - 13%, а показник відношення зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг сягнув у 1996-1997 роках з 40% до 48%. У цілому рівень зовнішньої заборгованості з кількісної точки зору - відносно невеликий, але він неухильно зростав протягом цього періоду.