Очевидно, що, незважаючи на необхідність до мінімуму скоротити іноземні запозичення, кредити міжнародних організацій все ще залишаються важливим чинником фінансової стабільності, і від їх надходження, принаймні тоді, під час кризи у 1998 році, в значній мірі залежатиме стабільність фінансової системи в Україні. В основному іноземні кредити йдуть на збільшення валютних резервів центральних банків, і це суттєво допомогло, зокрема НБУ, уникнути критичного зниження резервів під час фінансової кризи. За словами голови НБУ Віктора Ющенка " єдиним джерелом поповнення резервів НБУ є програма кредитування EFF ", що здійснює МВФ. Суттєвим моментом є те, що при наданні кредиту EFF не дозволяється його використання з метою погашення внутрішньої та зовнішньої заборгованості.
Третій етап (1999-2001 рр.). Україна намагалася отримати від МВФ кредити за так званою Програмою розширеного фінансування. З урахуванням її потреб було визначено такі пріоритетні сфери залучення міжнародних кредитів:
-сільське господарство;
-енергозбереження;
-фінансовий сектор;
-соціальний захист;
-розвиток інфраструктури;
-підтримка інституційних реформ.
Отримання чергових позик мало на меті продовження фінансування економічних реформ в Україні, зокрема структурних перетворень, які забезпечили б усунення причин дефіциту платіжного балансу.
МВФ оцінює економічну ситуацію в Україні з погляду доцільності надання чергового кредиту системної трансформації за наступними критеріями:
-обмеження бюджетних витрат і забезпечення стійких доходів бюджету,
-тверда кредитно-грошова політика,
-позитивний рівень ставок рефінансування і ринку міжбанківських кредитів,
-неінфляційне по перевазі фінансування бюджетного дефіциту, у тому числі на основі розвитку ринку державних боргових інструментів;
-структурна й інституціональна реформа,
-тверда фінансова дисципліна для підприємств,
-реалізація правової реформи,
-лібералізація цін у зовнішній торгівлі,
-зниження зовнішньоторговельних тарифів,
-соціальний захист уразливих верств населення.
4 вересня 1998 року Міжнародним валютним фондом було затверджено новий проект фінансування Програми економічних реформ уряду 1998 – 2001 років у розмірі 2,25 млрд. доларів. Однак, на початку 1999 року, коли настав час повернення кредитів України Міжнародному валютному фонду, він надав кредитів стільки, скільки Україна повинна сплатити за вже отриманими кредитами. Із загальної суми на 16 травня 1999 року було виплачено лише 0,3 млрд.
Отже, зростання українського боргу перед МВФ припинилося. I, нарешті, восени 1999 року МВФ припинив фінансування України. Фонд назвав головною причиною припинення кредитування завищення валютних резервiв Національним банком в 1997-1998 рр.
За період, коли МВФ не фінансував економіку, вона скоротила свій зовнішній борг на 2,5 млрд. дол. (в т.ч. МВФ 2000 р. Україна сплатила 870 млн. дол. в рахунок погашення основної суми боргу i 132 млн. дол. як вiдсотки за обслуговування кредитiв), зумівши при цьому не тiльки зберегти обсяги валютних резервів, але й збільшити їх на 250 млн. дол.
Наприкінці 2000 року МВФ відновив кредитування України, не дочекавшись виконання деяких висунутих вимог.
Вимоги, які ставив МВФ до України протягом 2000-2001 років для надання чергових траншів. Спочатку МВФ поставив умову, щоб у 2001 році були забезпечені надходження до бюджету від приватизацiї 1,5 млрд. дол. (9 млрд. грн. за курсом 6грн/дол), що i знайшло відображення у Програмі приватизацiї. Також, у першому проекті бюджету - 2001 була закладена саме ця сума. Але потім МВФ переглянув ці показники і поставив межу на рівні 5,9 млрд. грн. (600 млн. дол.).
Щодо вимог, які МВФ висуває до податкової політики, то у 2000 році МВФ вимагав, у відповідності з Меморандумом бюджетної політики на 2000 рік, замість лiквiдацiї зборів в Iнновацiйний i Дорожній фонди підвищити ставку ПДВ з 20 до 24%. Таке збільшення граничних податкових ставок означало б відтворення обігових i власних інвестиційних коштів у підприємств. У вітчизняних умовах недоступності банківських кредитів це стало б основою довгострокового економічного зростання. Крім того, МВФ не заперечував з приводу впровадження та існування "пенсійних" зборів. Також, однією з головних умов, по приводу надання траншу програми EFF, є скасування 23% мита на експорт насіння соняшника.
За інформацією Міжнародного валютного фонду Україна станом на 31 березня 2001 року отримала 2,7 млрд. СПЗ із Загального резервного фонду МВФ, з них виплатила 1,2 млрд. та виплатила відсотків по кредитам у сумі 0,4 млрд. СПЗ.
Останній етап взаємодії України та МВФ (2008-2009 рр.)
Після шестирічної паузи, викликаної сприятливою кон'юнктурою на світових ринках, Україна знову звернулася за допомогою. Цього разу уряд висловив готовність освоїти за два роки 11 мільярдів SDR або 16 мільярдів доларів[10].
Під час підписання боргової угоди на умовах stand-by у листопаді 2008 року українська влада пообіцяла фондові бездефіцитний бюджет-2009, гнучку курсову політику, пенсійну та податкову реформи.
Стабілізаційний кредит надавався під запевнення влади не підвищувати соціальні стандарти більш ніж на 10% та навести порядок в енергетичній сфері. Саме на цих умовах Україні був виданий перший транш у розмірі понад 4 мільярдів доларів.
При видачі другого траншу розміром 2,8 мільярда доларів у травні 2009 року МВФ був змушений піти на поступки, погодившись на 4% дефіциту держбюджету.
Після отримання третього траншу у розмірі 3,3 млрд долларів влада не змогла виконати вимогу фонду підняти ціну на газ для населення у вересні 2009 року. А в жовтні парламент всупереч позиції МВФ прийняв закон про підвищення соціальних стандартів.
Документ передбачає вливання 10-14 мільярдів гривень до кишень громадян і становить серйозну інфляційну загрозу. Відтак, черговий транш був відкладений з огляду на підвищений рівень популізму та неузгодженість у діях усіх гілок влади.
Втім, більша частина суми угоди stand-by уже перерахована в НБУ та використана на погашення зовнішніх зобов'язань уряду, підтримку фінансової стійкості "Нафтогазу", покриття касових розривів для виплат зарплат і пенсій, рекапіталізацію та рефінансування банківської системи і на підтримку обсягів золотовалютних резервів Нацбанку.
Таким чином, за допомогою зовнішніх коштів уряд зумів майстерно залатати численні фінансові дірки у бюджеті та платіжному балансі, відклавши виплату боргу до 2013 року.
3.2 Оцінка та перспективи співробітництва України з МВФ Кредит від МВФ є досить дешевим і спокусливим для уряду, оскільки передбачає виплату відсотків у розмірі близько 2% річних від загальної суми боргу. Виплата тіла позики почнеться аж у 2012 році і триватиме до 2014 року (додатки). Якщо економіка України у цей період буде зростати, погашення позики не складе особливих труднощів. В іншому випадку, тягар боргу, навіть з врахуванням знецінення грошей, виявиться занадто важким для ослабленої держави. Зараз заборгованість перед МВФ у розрахунку на одного жителя України складає близько 225 доларів[10]. Найбільшу критику викликає не стільки посилення боргового навантаження, скільки вимоги стабілізаційної програми, які фінансова організація поставила перед Україною в обмін на регулярні транші. В умовах надання кредиту вбачається шкідливе втручання в економіку держави. Представники фонду пояснюють свої рішення намаганням стабілізувати макроекономічну ситуацію, не допустити росту інфляції і бюджетного дефіциту, а також погіршення платіжного балансу. Деякі умови та рекомендації фонду з точки зору побічних ефектів:1. Збільшення газових тарифів для населення на 20% з 1 вересня 2009 року для виходу "Нафтогазу" на самоокупність. Дане зобов'язання, яке так і не було виконане владою, призвело б до росту витрат громадян і зниження купівельної спроможності населення.2. Утримання дефіциту державного бюджету на рівні не більше 4% від ВВП. На думку експертів Світового банку, така цифра є недосяжною без істотного скорочення державних видатків. Дефіцит, вважають у СБ, складатиме більше 8%.3. Адресна допомога найбільш уразливим верствам населення і підвищення зарплат та пенсій не вище рівня інфляції - 10%. Єдиний побічний наслідок - певне соціальне невдоволення.
4. Створення єдиного офісу для адміністрування податків великих підприємств замість регіональної мережі. Дану рекомендацію МВФ, яка мала на меті знизити корупцію у регіонах, критикують представники великого бізнесу. На їхню думку, це збільшить витрати часу та коштів підприємств на відрядження спеціалістів до столиці і ускладнить роботу з податківцями.
5. Жорстке встановлення мінімальних лімітів золотовалютних резервів НБУ і обсягів валютних інтервенцій.Ця важлива умова була націлена на те, щоб НБУ не розтринькував резерви для підтримки курсу гривні, оскільки це може призвести до зниження фінансової стабільності держави та валютних спекуляцій банків виділеними коштами. Крім цього, та частина резервів НБУ, яка складається з отриманих від фонду SDR, не може прямо використовуватися для валютних інтервенцій. Внаслідок таких обмежень, центральний банк позбувся суттєвих важелів впливу на курсоутворення, бо кількість валюти, яку він може викинути на ринок, жорстко обумовлюється.
До опосередкованих негативних наслідків від співпраці з МВФ можна віднести відкладання деяких структурних реформ на невизначений час, які б влада була вимушена робити у разі відсутності фінансової підтримки. Більшість адекватних рекомендацій МВФ так і не були виконані, хоча кошти освоєні, а бюджетні дірки потребують додаткових вливань. Не потрібно також забувати про західних інвесторів, для яких виконання країною умов МВФ є дуже важливим фактором.