№ 19. Проблема соціальної детермінації "моралі"
За аналогією, у латинській мові від терміна "mos" ("moris") - крій одягу й мода, звичай і порядок, вдача і характер людини - давньоримський філософ Цицерон (106 - 43 рр. до н. є) утворив прикметник "moralis" - "моральний", тобто такий, що стосується характеру, норову, звичаю. Від нього пізніше увійшов у вжиток термін "moralitas" - "мораль" як наука про людські характери. Ці поняття виникли не у стихії народної свідомості, а були створені філософами для позначення певної сфери дослідження.Спочатку значення термінів "мораль" й "етика" в основному збігалися. Пізніше, у ході історико-культурного розвитку, зокрема розвитку науки і суспільної свідомості, мораль сталирозуміти як реальні явища (звичаї суспільства, усталені норми поведінки, оціночні уявлення про добро, зло, справедливість тощо). Етику почали розглядати як науку щовивчає мораль. Хоча у повсякденному слововживанні цієї різниці у значенні не завжди дотримуються.Російським аналогом терміна "мораль" є поняття "нравственность" ("моральність"). Першоджерелом стало слово "нрав" (характер, тобто сукупність душевних якостей, які відрізняються від розуму, пристрасті, волі тощо), від якого утворився прикметник "нравственный". Він і став основою слова "нравственность". Вперше воно зустрічається у словнику російської мови кінця XVIII ст.Термін "мораль" використовують як у загальному, так і в особливому, вузькому значенні. У висловлюванні "етика - наука про мораль" він мислиться в загальному значенні, а в судженні "мораль є формою індивідуальної і суспільної свідомості" - у вузькому, оскільки з моралі в її широкому розумінні вилучено моральність - реальну поведінку людей і відповідну діяльність.
Історія термінів дозволяє зробити висновок, що етика - це наука про мораль (моральність). Що ж являє собою мораль як соціальне явище?Відомо, що жодна людська спільнота не могла існувати і розвиватися без узгодження різноманітних суперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємних обов'язків, правил поведінки, які поступово стали звичними, загальноприйнятими, перетворювались на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже, суспільство у процесі історичного розвитку виробило особливий соціальний інструмент для регулювання і спрямування поведінки кожної людини, щоб вона не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом (соціальним інститутом) суспільної самоорганізації і є мораль
Мораль існує у двох формах: особистісні моральні якості (милосердя, відповідальність, скромність, чесність тощо) і сукупність норм суспільної поведінки й оціночних уявлень (наприклад, "не вкради", "не вбий" тощо і "справедливо", "порядно", "доброзичливо" тощо).
Моральні якості характеризують особистість з точки зору її здатності до спілкування з собі подібними і співіснування з ними. Вони виступають як риси характеру і виявляються у взаємовідносинах з іншими людьми.
Моральні норми та оціночні уявлення виражають інтереси тих чи інших соціальних груп, суспільства в цілому і стають основою поведінки людей. Це знаменник розмаїття індивідуальних дій, один із способів зведення індивідуального до соціального. Вони визначають тип поведінки, необхідний конкретно-історичному суспільству або його більшості.
Отже, моральні якості (особистісні властивості), з одного боку, і моральні норми та оціночні уявлення, з іншого, реалізуються у стосунках між індивідами й виражають суспільні зв'язки між ними. У першому випадку цей зв'язок виступає у суб'єктивно-особистісній формі, а у другому - як об'єктивований, надіндивідуальний зв'язок. Це дозволяє говорити про мораль як соціальні стосунки.
Моральне життя людини розпадається на два рівні, дві сфери - сущого і належного. Сфера сущого виражається у реально існуючих норовах, дійсних ціннісних значеннях реальних форм суспільних зв'язків між людьми. Сфера належного містить нормативні настанови моральної свідомості. Отож мораль не зводиться лише до моральної свідомості. Вона є також ціннісним змістом, який полягає в існуючих суспільних відносинах, у практичній взаємодії людей. Узагальнюючи поведінку людей (практику), мораль виробляє певні вимоги, веління (імперативи)"як має бути", які підтримуються громадською думкою та (або) власною совістю людини (переконаннями). Тому мораль, перш за все, виступає як система вимог, норм і правил поведінки людини, що історично склалися і дотримання яких має добровільний характер.
Мораль є таким імперативним способом, за яким визначається ставлення людини до дійсності, який регулює людську поведінку з позицій принципового протиставлення добра і зла. Прагнення і здатність моралі оцінювати вчинки людини, дії соціальних суб'єктів з позицій добра і зла, справедливості підкреслюють її оцінювальний характер.
Мораль виступає як особлива форма ставлення людини до дійсності, до конкретних людей, соціальних груп, до представників світу природи і цінностей культури.
№ 20. Походження та історичний розвиток моралі
Оскільки в історії існування держав закони завжди захищали право сильних, а мораль відсувалася на периферію, на узбіччя стосунків, важливим засобом утримання ідеї моральної досконалості життя були соціальні утопії. В них людські стосунки розгорнуті в свободу і базуються на принципі людяності як на своєму ідеальному вияві. Формою соціальних утопій є монотеїстичні релігії. Тут стосунки вибудовуються на ідеальних засадах: на принципі рівності. В релігійній вірі кожналюдина почувається суб'єктом спілкування з ідеальним взірцем моральності, а отже кожна виступає представником людства, гідним особистісного спілкування з Богом. Принцип рівностімає місце і в тому плані, що сферою дії "божественного добра" осягається тут не якийсь конкретний народ, а людство. В такий спосіб зазнає заперечення обмеженість конкретного типу суспільності та обмеженість ментальної моралі, що поширює дію лише на "своїх". Монотеїстичні релігії розсувають межі моральності, об'єднуючи людей не за кровно-родинною ознакою, а за спільністю духу (віри в ідеального носія добра і справедливості).
№ 21. Мораль та право як способи соціальної регуляції та їх співвідношення
Право і мораль - самостійні, суверенні нормативно-регулятивні інститути, кожен з яких має свою особливу цінність. Більш того, за природою і походженням вони взагалі знаходяться в різних площинах.
1. Єдність права і моралі.
Право й мораль мають загальні риси, властивості. Головні їхні загальні риси проявляються в тому, що вони входять в утримування культури суспільства, є ціннісними формами свідомості, мають нормативне втримування й служать регуляторами поведінки людей. Право й мораль мають загальні соціальні, економічні, політичні умови життя суспільства, служать спільної мети узгодженню інтересів особистості й суспільства, забезпеченню й піднесенню достоїнства людини, підтримці громадського порядку. Їх єдність, як і єдність всіх соціальних норм цивілізованого суспільства, грунтується на спільності соціально-економічних інтересів, культури суспільства, прихильності людей до ідеалів свободи і справедливості. Що ж спільного між правом і мораллю?
1. І ті, й інші є надбудовними явищами над економічним базисом і суспільством;
2. Мають загальну економічну, соціально-політичну та ідеологічну основу;
3. Їм властива загальна мета: затвердження загальнолюдських цінностей у суспільстві;
4. Вони складаються із загальних правил поведінки, що виражають певну волю, тобто спрямовані на встановлення і підтримання на необхідному рівні дисципліни й порядку в суспільстві;
5. Мають нормативний характер, і в тих, і в інших присутні санкції, що забезпечують негативні наслідки для порушників норми;
6. Представляють собою засоби активного впливу на поведінку людей.
Досліджуючи сутність моралі, відзначають, що мораль виникає із соціальної потреби в узгодженні поведінки індивіда з інтересами соціального цілого, у подоланні суперечності між інтересами особистості і суспільства. Мораль виступає як нормативне усвідомлення такого роду протиріч, як відповідь на цю соціальну потребу. І право і мораль мають здатність проникати в самі різні сфери суспільного життя. Ні право, ні мораль не обмежуються відособленою сферою соціальних відносин. Вони пов'язані з поведінкою людей в широких областях їх соціальної взаємодії. Враховуючи це, а також беручи до уваги "універсальність" моралі, її "всюдисущий", "всепроникаючий" характер, можна зробити висновок про те, що не можна розмежовувати право і мораль по предметних сфер їх дії. Адже право виникає і діє, насамперед, у таких сферах як відносини власності і політичної влади. Однак вони не відокремлені від моралі. У теж час, дію права також виходить далеко за межі зазначених відносин.
Отже, право і мораль не мають специфічних предметно або просторово відокремлених сфер суспільних відносин, а діють у єдиному "полі" соціальних зв'язків. Звідси спільність, точне взаємодія норм права і моралі. Тісний зв'язок права і моралі, що визначається єдиними сферами суспільних відносин, не означає, що у всіх історичних умовах вони "працюють" однонаправлено, взаємно доповнюючи один одного. Реальна картина співвідношення права і моралі може бути виявлена лише в результаті конкретно-історичного аналізу.