* * *
Той, хто живе турботами про інших людей, стає сприйнятливим, чуйним до слова, яке несе в собі заклик до ідеалу моральності, до утворення краси в самому собі.
* * *
Той, хто живе в світі моральних цінностей, із малих років почуває себе сином Батьківщини.
* * *
Завдання вихователя полягає в тому, щоб кожний його вихованець уже в дитинстві набув морального досвіду в глибоко особистих відносинах з іншими людьми діяти так, як велить йому громадянський обов'язок.
* * *
Не сказати людині здрастуйте - значить виявити своє моральне невігластво.
* * *
Справжня доброта виявляється в бажанні бачити кращою людину, з якою ти спілкуєшся.
* * *
Добрі бажання живуть у душі того, хто вміє віддавати сили своєї душі іншим людям.
* * *
Для виховання моральної культури дуже важливо, щоб людина і в особистих і в колективних духовних взаєминах була пов'язана з іншими людьми узами добрих побажань.
* * *
Слово здрастуйте має чудодійну властивість, - воно пробуджує почуття взаємного довір'я, зближує людей, відкриває їх душі.
* * *
Презирство до невдячності - благородне почуття, яке треба виховувати з малих років.
* * *
Невдячність - не тільки невігластво душі, а й саме по собі зло.
* * *
Чуйність вимагає здорової думки.
* * *
Умій бути скромним, оберігай себе й інших від зухвальства, настирливості, надокучливості.
* * *
Моральне невігластво починається з невміння оглянутися.
* * *
Це найніжніша і разом із тим найкрасивіша і найнепомітніша квітка в букеті, ім'я якого - моральність.
* * *
Програма морального виховання - це, образно висловлюючись, - креслення, за яким ми, педагоги, повинні відточувати, шліфувати істоту, здатну стати людиною.
* * *
Почуття сорому - дитина свідомості.
* * *
Некультурність, убогість розуму і почуттів стають у наші дні моральною вадою.
* * *
Уміння бути зачарованим багатим світом думок і почуттів - дуже важлива риса моральної і естетичної вихованості.
* * *
У вчинках виявляється моральна сутність людини.
* * *
Вчинок завжди визначається діяльністю моральної свідомості.
* * *
Твої вчинки виявляють рівень твоєї моральної культури.
* * *
Корінь твоєї гідності - в благородних переконаннях і думках.
* * *
Гідність - це мудра влада тримати себе в руках.
* * *
Доброта й ще раз доброта - це найтонші й наймогутніші корінці, що живлять дерево дитячої радості - радості ніжного доторкання до живого й красивого.
* * *
Саме з найнепомітніших. на перший погляд, дрібниць формується моральна суть людини - те, що в широкому розумінні ми називаємо людяністю, гуманністю.
* * *
Моральна чистота, моральна цілісність вихователя - це передусім його любов до людей, органічна непримиренність до зла.
* * *
Бійся байдужості - це одна з небезпечних вад.
№ 27. Мораль як системний елемент культури
Мораль містить у собі систему ідей та вимог з боку суспільства щодо особи. Мораль із зовнішньої необхідності переходить у внутрішню, набуваючи рівня моральної самосвідомості на ґрунті моральних принципів. Моральність при цьому передбачає свідоме, розумно виважене відношення до себе та інших згідно з принципом рівностілюдей як суб'єктів життєвості.
Якщо люди керуються загальноприйнятими моральними нормами, то вони формують моральну культуру. Коли говорять про моральну культуру особистості, мають на увазі:
• знання нею загальних моральних принципів, вміння їх "переплавляти" в переконання;
• культуру етичного мислення, тобто здатність морального судження;
• культуру почуттів — здатність до співпереживання, вміння прийти на допомогу;
• культуру поведінки, тобто перетворення знань про моральні принципи у повсякденну норму вчинків;
• етикет — зовнішній прояв моральної культури, манери поведінки.
У ситуації морального вибору важлива зорієнтованість на ідеал. Морально-бажане (ідеал стосунків) містить у собі ідею єдності мети та засобів. Ідеал відкриває перед особистістю можливість вибирати в межах, де вона, здійснюючи себе, разом з тим здійснює потреби спільноти, людства у вигляді примноження добра, тобто діє як суб'єкт моральності. Основою організації свідомості навколо принципу морально доброго є єдність розуму та почуттів. їх взаємодія здійснюється гак: почуття вирізняють об'єкти небайдужості, спрямовуючи розум на формування образу предмета небайдужості. Розум забирає оптимальні способи взаємодії, коли об'єкт відкривається суб'єкту своїми якостями як цінний для спілкування. Увесь процес має творчий характер. Мораль в історії утверджувалася у напрямку творення свободи особистості. Тут ідеться не про буденні ситуації, а про ситуації смисло-життєвого вибору. В них людина ставиться перед випробуванням рівня людяності: порядності, честі, гідності тощо. Це ситуації, що ставлять людину перед необхідністю максимального вияву наявної в ній міри людяності. Велика, пересічна чи нікчемна є людина - це відкривають нам її вчинки. Вчинок - об'єктивована форма моральності. У вчинках відкриваються характер, світоглядні переконання особистості, самоповага тощо.
Становлення моралі здійснюється за двома основними напрямками. Перший - розгортає моральність у формах необхідності,другий - у формах свободи. Необхідність зумовлена потребою організації людських спільнот у межах, що створюють умови для певного рівня самодіяльності особи, але обмежують її з побоювань стихії активності. Така небезпека реальна внаслідок двох основних причин: або егоїзму воління, або відсутності моральної культури, що повинна покладати поняття "міра вчинку". У випадку, коли мораль не в змозі забезпечити дотримання людяності стосунків, її функцію беруть на себе закони. Людина для закону виступає не в повноті її людських якостей, а лише як об'єкт застосування примусу (або, навпаки, захисту від примусу). Тобто, на відміну від моралі, закон є відчуженою формою стосунків. Правда, у такий спосіб створюються певні гарантії всезагальності його дії: безвідносно до симпатій чи антипатій щодо конкретного об'єкта дії закону. Закони не суперечать моралі тою мірою, якою вони увібрали в себе вироблені історичним досвідом людства знання дозволеного та забороненого в стосунках.
№ 28. Мораль та релігія
Релігія (від лат.religio – зв'язок) - віра, особлива форма усвідомлення світу, яка не потребує обгрунтування і доказів. У широкому сенсі, як суспільний інститут, сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві. Включає до свого складу сукупність звичаїв, обрядів, правил життя і поведінки людей і т.д.
У вузькому розумінні релігія - віра в існування надприродних - персоніфікованих чи ні - сил, що супроводжується переконанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту, Космосу і т.п.) впливати на Всесвіт та на долюлюдей. Ця віра відбивається в думках, відчуттях і волі людини, включає в себе певний етичнийкодекс, виражається в певному способі поведінки та/або ритуалах, за допомогою яких людина шукає схвалення та прихильності Бога або богів. За визначенням теологаГанса Кюнґа, релігія є соціально-індивідуально реалізованим, втіленим в традиції та спільнотувідношенням до чогось, що перевищує або охоплює людину та її світ, - до якоїсь, як би її не розуміли, найвищої правдивої дійсності (Абсолютне, Бог, Нірвана); на відміну від філософії, в релігії йдеться про слово та шлях спасіння.
Отже, релігія визначає уявлення людини про свою роль в цьому світі, свої можливості та обов'язки по відношенню до цього світу, інших людей та самої себе. Формування цих уявлень здійснюється, як правило, через призму приписів, настанов та роз'яснень, які надаються надприродною силою (Богом або богами, Абсолютом і т.п.) або іншими людьми - вчителями, авторитетними філософами і т.п. Таким чином, релігією також часто називають будь-яку усталену і чітко виражену систему віри, способу поведінки, етичних ціннстей.
Релігійна форма моральності зазнає заперечення як така, що занурює особу в світ ілюзій, переносячи сенс спілкування з реальних міжособистісних стосунків у сферу ідеї. Тож не виникають підстави для якісної зміни стосунків.
На етапі заперечення ілюзорної мети спілкування людина відкриває себе для себе як суб'єкт розумноїжиттєвості. Потреба моральної взаємодії переноситься з ідеального в реальний простір - у сферу безпосередніх людських стосунків. І якщо не можна твердити, що практика моральнісних стосунків стала нормою та розкрилася всепроникною людяністю, то, принаймні, у філософії - в етичній теорії - вона визначилася як неодмінна умова самозбереження людства та збереження життя в планетарному масштабі.Отже, розвиток моральності через заперечення розкрився як процес сходження людства щаблями досконалості завдяки зростанню усвідомленого вибору добра.
№ 29. Мораль і політика
Політика і мораль — важливі складники життя будь-якого людського суспільства. Політика, що прагне досягнення своїх цілей, не може обійтися без такого значного внутрішнього регулятора людської поведінки, як мораль, і тому змушена апелювати до морального почуття мільйонів людей, використовуючи його в тій чи іншій мірі.
В такій ситуації можливі спроби підкорити собі мораль, перетворити її на служницю політики, надати їй форми, неспроможної забезпечити власний суверенітет.
Перетворюючись на служницю політики, виправдовуючи всі її не завжди сумісні з людяністю й порядністю хитросплетіння, мораль переживає ситуацію самовтрати, само-зникнення. Вона перестає бути мораллю у власному розумінні цього слова й примушена плентатися в охвісті політики, погоджуючись на все нові й нові саморуйнівні для неї поступки.
В цьому випадку мораль втрачає свою самодостатність, стаючи лише операційно-технічним психологічним засобом утілення політичних цілей, які виступають як щось від початку вище, ніж мораль, диктують їй закони, підкоряють її собі.