Визнання гідності, тобто самоцінності кожної людини, залежить від суспільства, його економічного ладу та політичного режиму, від його здатності забезпечити утвердження невідчужуваних прав громадян. Від цього залежить і те, наскільки особистість зможе у своїй діяльності не заплямувати, зберегти свою чест83. Проблема сенсу людського життя в етиці.
Сенс життя, сенс буття — філософська та духовна проблема, що має відношення до визначення мети існування, призначення людства, людини як біологічного виду, одне з основних світоглядних понять, що має величезне значення для духовно-морального становлення особистості.
Питання про сенс життя також може розумітися як суб'єктивна оцінка прожитого життя та відповідності досягнутих результатів початковим намірам, як розуміння людиною змісту та спрямованості свого життя, свого місця у світі, як проблема впливу людини на навколишню дійсність та постановки людиною цілей, що виходять за рамки його життя. У цьому випадку мається на увазі необхідність знайти відповідь на питання:
"У чому полягають життєві цінності?",
"Що є метою життя?" (Або найбільш спільною метою життя людини як такої, людини взагалі),
"Навіщо (Для чого) мені жити?".
Питання про сенс життя - одна з традиційних проблем філософії, теології та художньої літератури, де вона розглядається переважно з точки зору визначення того, у чому полягає найбільш гідний людини сенс життя.
№ 83. Любов як моральний принцип та найвище благо
Любов (кохання) — почуття приязності одного суб'єкта стосовно іншого.
Наведене визначення — одне з багатьох, на сьогодні загальновизнаної дефініції кохання існує.
Слово "любов" може відноситися до різних почуттів, станів, а також відносин, починаючи з загального задоволення ("Я люблю пісні Поплавського") до інтенсивного міжособистісного тяжіння ("Я люблю дружину"). Може бути як одно- так двостороння.
Етапи любові: уподобання суб'єкта, привязаність до суб'єкта, нав'язливість єдності суб'єктів.
Наслідки: життя поряд з обраним суб'єктом, в інакшому випадку — розставання.
Сліпа любов — небажання одного суб'єкта бачити недоліки обраного суб'єкта. Наслідок: розчарування, неприязнь, розставання з суб'єктом.
Велика любов — прощення недоліків або допомога в їх усуненні, постійна моральна / фізична підтримка / допомога, прагнення постійного близького контакту стосовно обраного суб'єкта.
Неймовірно щира і справжня любов;
У стародавній міфології і поезії — космічна сила, подібна до сили тяжіння.
У Платона і в платонізмі любов — ерос — спонукальна сила духовного сходження.
За визначенням Авіценни, любов (як кохання) — В українській мові в дорадянські часи семантично розрізняли кохання як пристрасну емоцію та любов як слово більш загального значення: кохання має тілесний та пристрасний контекст, любов може і не мати контексту пристрасті. Термін любов, зокрема, досить часто використовувався у контекстах "любов до Бога", "Божа любов" тощо Кохання і любов визначали або як стан особистості (закоханість), або як інтенціональну спрямованість на об'єкт любові: є суб'єкт і його почуття до іншого, при цьому виключався контекст "між", допускалася наявність одностороннього почуття кохання.
Так, у словнику Б. Грінченка кохання це:
любов, любовна пристрасть;
улюблений предмет, коханий або кохана;
виховання, плекання, вирощування (дітей, тварин, рослин)[1].
У радянські часи слова кохання та любов визнали тотожними і почали визначати як почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі[2]. Таким чином, було здійснено спробу елімінації теїстичного контексту слова "любов", а еротичну інтенціональність кохання обмежили суто гетеросексуальними почуттями (див. також гетеросексизм). Таке тлумачення слова можна побачити й у сучасних українських словниках[3], хоча це і не відповідає сучасній розмовній українській мові — воно вживається й у гомосексуальному контексті, а також до деяких інших стосунків. Також, доведено, що гомосексуали здатні до почуття кохання, як і гетеросексуали[4], [5], [6].
Серед інших смислових контекстів кохання слід відмітити такі:
стійке, інтенсивне почуття суб'єкта, фізіологічно зумовлене сексуальними потребами[7];
відчуття сильного сексуального та романтичного бажання і потягу до людини, з якою індивід схильний зробити пару;
сексуальна пристрасть, сексуальне спілкування, любовна поведінка[8];
почуття сильної прихильності, викликане принадливістю або захопленістю іншим, виключною сердечністю або відданістю до об'єкта;
ніжність до об'єкта;
емоційне відчуття схожості або спорідненості з об'єктом[8], [9].
Кохання у психології та сексології
У психології та сексології як правило йдеться саме про кохання як емоцію сильної (палкої) прихильності й особистої відданості об'єктові кохання[10], [11].
Важливими аспектами кохання є повага та турбота, і їх наявність дозволяє відрізнити позитивне кохання від кохання-хвороби, свого роду манії. Частину кохання зазвичай складають відкритість, спільність інтересів та бажань (сексуальних чи будь-яких інших), інтенсивність яких може бути виражена у кожному конкретному випадку різною мірою[12].
Теорії кохання
Біологічна теорія
Добре розроблена т. зв. ендорфінна теорія кохання, згідно якої у людей поглинених коханням, в організмах виділяється велика кількість ендорфіну, хімічно подібного до морфіну (і також героїну), і це стимулює приємні почуття від стану закоханості[13].
Теорія тріади
Психологічні моделі кохання визначають його через наявність тих чи інших емоцій або особистісних складових.
За Р. Стернберґом (Robert Sternberg), коханню притаманні три ключові компоненти:
симпатія (інтимна близькість), яка складається із надання й отримання взаємної емоційної підтримки партнерів, а також інших видів поведінки, що складають теплоту у любовних відносинах — відвертого та чесного спілкування, здатності ділитися горем та радістю, відчуття спільного щастя від спілкування, уміння дорожити улюбленою людиною;
пристрасне захоплення охоплює не тільки сексуальний компонент відносин (хоча і, як правило, передбачає його — як своєрідне сексуальне споживання), а також потребу у самоповазі, встановлення стосунків з іншими людьми відповідно до спільних диспозицій любовної пари;
рішення/зобов'язання (беззмістовне, або ж порожнє (empty) кохання), котре передбачає, попервах, рішення про те, що певна людина любить іншу, а також зобов'язання у довгостроковій перспективі зберегти це кохання.
Залученння двох людей до любовного зв'язку оцінюється на підставі збігу їхніх тріад; сильне відхилення свідчить про дисбаланс і можливість виникнення проблем[14].
З огляду на модель тріади, кохання може включати одну, будь-які дві або всі три компоненти. Суто "романтичне" кохання передбачає як глибоку інтимну близькість, так і пристрасне захоплення об'єктом любові, проте не обов'язково із дотриманням зобов'язань; "фатальне" кохання — поєднання пристрасті та зобов'язання любити, але може бути і без повної інтимної близькості; любов-дружба — єдність інтимної близькості та зобов'язань, за відсутності ("перегорілості") пристрасті. Найбільш гармонійним є, згідно цієї моделі, довершене кохання як поєднання усіх вимірів тріади[15].
Кохання як прив'язаність
Теорія кохання як прив'язаності ґрунтується на гіпотезі, що усі любовні зв'язки повторюють прив'язаність між матір'ю та немовлям. Згідно такого підходу розрізняють:
спокійне кохання впевнених у собі людей, яких не турбує можливість опинитися кинутими (56%);
неспокійне кохання недовірливих індивідів, які не бажають підпустити до себе надто близько інших людей (25%);
кохання, яке можна охарактеризувати як знервоване чи амбівалентне (19%).
Замкненим, недовірливим людям неприємна занадто велика близькість з ким-небудь і їм важко повністю відкритися партнерові. На відміну від цього знервовані коханці не впевнені у міцності відносин. Їх весь час турбує думка, що партнери насправді їх не кохають або не хочуть залишатися з ними, кохання таких людей часто стає настирливим і нестерпним[16].
Типи любові
Материнська любов супроводжує людину ціле життя[17]
Ерос
Альтруїзм
Дружба
Батьківська любов
Нарциссизм
Філософія говорить про три види любові (широко застосовувані на означення любові грецькою мовою): "eros", "filia" "agape".
Ерос — симпатія, потяг, шаленство (наголос "я"), чуттєва любов, спрямована на те, що пережити задоволення, насолоду. Однак, згідно з Платоном, хоча ця любов появляється через споглядання тілесної краси, вона має перейти в етап прослави найвищого і божественного буття. В неоплатонізмі ерос є імпульсом, який спонукає душу переступити світ чуттів і розуму.
Філія — дружба, почуття солідарності; має альтуруїстияний характер. Це турбота про особу, яку любимо. Ерос звертається до краси, філія до добра, передовсім морального добра. Філія це духовна особова любов. Агапе — має щось вийняткове у порівнянні з еросом і філією: це її походження, її надприродна і божественна суть. Любов направлена на віддання, дарування без розрахунків.
Ерос, філія і агапе пов'язані між собою. Філія без агапи стає поверховим егоізмом.
У християнському вченні розрізняються такі види любові:
Любов-пожадання (лат.eros, amor concupiscentiae) — може мати чисно тілесний, матеріальний характер, жадана людина має задовільнити тілесні прагнення. Маємо тут справу з любов'ю, яка бере.