Розвиток суспільства Гольбах пояснював діяльністю уряду, видатних особистостей, розвитком освіти. Виступав проти феодального ладу, мріяв про "царство розуму", яке, за його уявленнями, можна побудувати зусиллями гуманного законодавства.
Мислителем, який репрезентував Просвітництво і в якому визрів протест проти його ідейних засад, що став духовною предтечею французької революції, був Ж.-Ж. Руссо. Його етична концепція ґрунтується на ідеї рівності людей і свободи особистості. Рівність він вважав природним станом, а головну причину переходу від природної рівності до нерівності вбачав у приватній власності. Та якщо прибічники утопічного соціалізму і "наукового" комунізму були переконані, що громадян необхідно позбавити права на приватну власність (на засоби виробництва), то Ж.-Ж. Руссо мріяв (теж утопічно) про суспільство, в якому кожен громадянин володітиме рівною часткою власності. Проте, на його думку, гуманістично налаштована людина ніколи не погодиться з державним устроєм, за якого одні володіють мільярдами, а інші голодують. Тому вважав, що сучасне йому суспільство необхідно вивести зі стану загальної зіпсованості.
Мораль, стверджував Руссо, взаємопов'язана з політикою, суспільним ладом. Тож, мріючи про досконалу мораль, необхідно з'ясувати, який державний устрій сприятиме формуванню найдобрішого, наймудрішого, найосвіченішого народу. Жодна дитина не має вроджених порочних нахилів і рис, однак у несправедливому суспільстві, в якому панують беззаконня, деспотизм і нерівність, її кращі задатки, нахили пригнічуються.
На його думку, з прогресом культури занепадає моральність, а різноманітні заблуди заглушують голос природи і розуму. У світі все спочатку є добрим, оскільки творить його Всевишній, спотворюється воно внаслідок дій людини. Такі міркування спричинили появу у поглядах Руссо ідей натуралізму, яким властиве недооцінювання суспільних зв'язків між людьми. Проте водночас вважав, що людина не обов'язково є доброю: "...до тих пір римляни задовольнялися тим, що поводилися доброчесно; все пропало, коли вони почали вивчати доброчесність".
Неприйнятним для Руссо був принцип самолюбства. При цьому він розрізняв самолюбство і любов до себе як різні за природою і дією пристрасті. Любов до себе, на його думку, є природним почуттям. У людини воно спрямовується розумом і стримується співчутливістю, породжує гуманність і доброзичливість. А себелюбство - це похідне, штучне явище, що виникає лише в суспільстві, змушуючи кожного індивіда надавати собі більшого значення, ніж усьому іншому. Воно спонукає людей чинити одне одному всіляке зло.
Критикуючи панівний релігійний світогляд, Руссо перебував водночас під впливом релігії і пантеїзму. За його словами, на душу людини впливають клімат, пори року, стихії, звуки, кольори, їжа, рух і спокій, шум і тиша, темрява і світло, враховуючи які, можна керувати своїми почуттями.
Великого значення в моральному вихованні Руссо надавав формуванню національної самосвідомості. Був переконаним, що любов до людства наділяє людей багатьма чеснотами, зокрема лагідністю, справедливістю, поміркованістю, милосердям, поблажливістю, проте не надає їм мужності, твердості, не наділяє силою, яка породжується любов'ю до батьківщини. Вихованню необхідно надати душам національну форму і так спрямувати думки і смаки громадян, щоб вони були патріотами за схильністю, за пристрастю, за необхідністю. Дитина, народжуючись, повинна бачити батьківщину, і до смерті не має бачити нічого, крім неї. Навчатися читати їй слід за текстами про свою країну. У десять років необхідно знати все, що вона виготовляє, у дванадцять - усі її провінції, дороги, міста, у п'ятнадцять - історію, в шістнадцять - закони. Пам'ять і серце вихованої людини повинні зберігати образи національних героїв та їх подвиги. Крім того, Руссо одним із перших визнав особистість самоціллю.
Етика Новітнього часу
Новітня епоха почалась у XX ст. і характеризується трансформацією індустріального, постіндустріального суспільств у сучасне інформаційне, якому властивий ширший діапазон демократичних свобод, утвердження вселюдських цінностей і норм співжиття. Вона пов'язана зі значними змінами в людській свідомості, моральному бутті людини, що привертало до себе філософську, зокрема етичну, думку.
На початку XIX ст. розпочалося формування нової філософської парадигми, за якою суб'єктивізм протиставив себе об'єктивізму, ірраціоналізм - раціоналізму, гуманізм - натуралізму, індетермінізм і волюнтаризм - детермінізму тощо. Загалом у західноєвропейській філософії почали виходити на передній план ірраціоналістичні концепції, що було спричинене розчаруванням інтелігенції у пропагованих раціоналізмом ідеалах, намаганням силою їх насадити.
Поступово зріло переконання, що розвиток науки і техніки самі по собі не роблять людину доброчесною, щасливою. Посилювалася зневіра в розум і творчі можливості людини. На відміну від раціоналізму, який абсолютизував раціонально доцільні форми людської діяльності, ірраціоналізм ототожнював духовне життя людини з її несвідомими, спонтанними імпульсами, емоційно-вольовими і моральними структурами. Філософи, які перебували на цих позиціях, вважали світ хаотичним, невпорядкованим, нерозумним, а буття людини - дисгармонійним, абсурдним, безглуздим. На основі такого розуміння світу і буття людини постали відповідні етичні концепції.
№ 6. Етимологія термінів етика та мораль
Е́тика (лат.ethica, від грец.ήυος — звичай)Наука, що вивчає мораль.Норми поведінки, сукупність моральних правил певної суспільної чи професійної групи (лікарська етика, етика державного службовця тощо). Є важливим фактором свідомого підтримання правопорядку в суспільстві.
Морáль – система поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінкулюдей у суспільстві.
Бентам Ієремія зауважив, що мораль "у найзагальнішому розумінні – це вчення про мистецтво направляти дії людей таким чином, аби виробляти найбільшу суму щастя". Моральні потреби – це потреби спілкування з іншими людьми за встановленими (прийнятими) правилами поведінки. Мораль завжди носить соціально-груповий характер: мораль сім'ї, мораль соціальної групи, класова мораль. Мораль наказується особистості ззовні у формі певних норм та правил. Оцінка моральної поведінки виходить із соціального оточення. На теперішній час актуальною є проблема моралі в електронних виданнях Інтернету.
Мораль у психології
Мораль - частина психічної структури особистості (моральні устої - відповідник моралі на суспільному рівні), яка забезпечує ціннісну оцінку явищ у неусвідомлюваний для індивіда спосіб. Див. також "раціоналізація морального вибору". Мораль формується на основі "психологічних рефлексів", що виробляються внаслідок тривалої дії страху соціального осуду, та неусвідомлюваних механізмів психологічного захисту. Переважно користується нейтральною подавляючою дією, в критичних моментах провокує негативні емоції та рідше задоволення від слідуванням власним цінностям (складний психологічний процес поєднання потреб та контролю).
Мораль у юриспруденції
Мораль - один з основних способів нормативної регуляції дій людини. Мораль і право тісно переплітаються. Моральні норми суспільства, яке домінує у державі втілюються в законодавчих актах. І моральні, і правові норми є соціальними. Спільним для них є те, що обидва види слугують для регулювання і оцінки вчинків індивіда. До відмінностей можна віднести: 1) право розробляється державою, мораль - суспільством; 2) право закріплене в державних актах, мораль - ні; 3) за порушення норми права передбачаються санкції держави, за порушення норми моралі - суспільний осуд та критика.
№7.Еволюція поглядів на предмет етики
Яким же чином належить міркувати про моральність, щоб в історично-конкретному її вираженні не поминути те, що визначає її всеісторичний характер, як у конкретно даному змісті моральності побачити її загальнолюдську основу, в безпосередності проявів у поведінці, вчинку розгледіти духовний сенс? Звернімося до повсякденного життя людей, тим більше, що на цьому наполягають в етиці ті, хто заперечує можливість наукового (теоретичного) аналізу моралі.
Не викликає сумніву той факт, що приписи, правила містять у собі вимоги суспільства до поведінки людей. Найпростіші з правил — вітатися один з одним, бути ввічливим тощо — передбачають певне розуміння того, як це належить робити, тобто пропонують певну норму. Таким чином, звернення до правил поведінки в громадських місцях і, що не менш важливо, наодинці із собою, свідчить про наявність певної норми. Але як вона виникла, з чого, стосовно чого вона є нормою?
Можливо, люди спільно виробили такі правила заради забезпечення себе споживком? Але тоді яким чином уклін сприяє добуванню їжі, одягу, а стулені вуста при їді стимулюють травлення? Або ці правила вигадали окремі люди з якогось нікчемного приводу? То чому ж тоді ці правила, змінюючись за своїм пластичним вираженням у різні часи й у різних народів, скажімо, від багаторазового поклону рицарів до стриманого, строгого поклону сучасних людей, зберігають зміст привітання і його основу — норму? І не етики-професіонали створили ці правила, оскільки останні виникли задовго до появи етики й були вписані у безпосередню життєдіяльність людей.
Так із чого ж виникли правила поведінки, іменовані ще етикетом? У вирішенні цього питання має відкритися й те, що саме в таких, а не в інших нормах може бути виражене, що стоїть за найпростішими правилами етикету?
Правило вітатися реалізується за нормою, згідно з якою вклонитися трохи нижче або трохи вище — кепський то". А втім, як розуміти норму хорошого тону? Відносно чого її розглядати? Звернімося до власного досвіду. Спостережувані нами в житті низькі уклони щодо одних і зарозумілі, поблажливо-зверхні, ледве помітні стосовно інших викликають здебільшого негативну реакцію як своєю лакейською суттю в першому випадку, так і зневажливою в другому. Зауважимо, що при цьому маються на увазі не професія людини, не її посада чи суспільне становище і т. п.