Деякі вчені-юристи, практики також висловлюють думку, що за систематичну несплату квартирної платні колишні члени сім'ї власника житла можуть втратити своє право і бути виселеними без надання іншої жилої площі. Вважаємо таке припущення хибним, оскільки ст. 157 ЖК України дає вичерпний перелік випадків виселення членів сім'ї власника жилого помешкання, а робити висновок, що в результаті чогось, наприклад, новації, виникли відносини по найму (оренді) діюче законодавство не дає підстав.
Цікавим є і вирішення на практиці питання виселення членів сім'ї власника житла після відчуження (наприклад, продажу) його останнім. У цьому випадку новий власник може подати позов про усунення перешкод у користуванні будинком (квартирою) і виселити продавця і членів сім'ї1. Вважаємо, що це хибний шлях. Відомо, що вимога власника про усунення перешкод у користуванні - це речово-правовий засіб захисту права власності і може бути реалізованим через подання до суду негаторного позову. Для пред'явлення негаторного позову необхідна наявність ряду умов, зокрема відсутність договірних відносин між власником і особою, що перешкоджає здійснювати право власності по відношенню до надбаного житла; порушення не повинно припиняти суб'єктивного права власності.
Існування договору купівлі-продажу не дає можливості подати негаторний позов до власника житла. Тоді відповідно до статті 128 ЦК України право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі при відсутності іншого в законі чи договорі. Тому, якщо набувач не отримав житла, то і речовий позов не може бути подано, оскільки суб'єктивного права власності ще не виникло і мова йтиме тільки про неналежне виконання зобов'язань по передачі. Якщо ж договором було передбачено перехід права власності раніше передачі житла, то набувач може вимагати від свого контрагента виконання зобов'язання у натурі.
Члени сім'ї власника житла з моменту вселення набувають, як вказувалось вище, самостійного права користування приміщенням. На інше не вказує і діюче законодавство України. А тому нема підстав не визнати за членами сім'ї прав як третіх осіб на майно власника. Зміна ж власника, як правило, не тягне за собою припинення прав користування у третіх осіб. Вищенаведене свідчить, що члени сім'ї правомірно користуються житлом, а тому не можуть бути виселені на тій підставі, що воно потрібно самому власнику. Таке виселення суперечило б правилам ч. 4 ст. 9 ЖК України, а тому, вважаємо, що виселення набувачем членів сім'ї відчужувача у порядку усунення перешкод у користуванні є незаконним.
1.6 Право користування жилим помешканням на підставі спадкового розпорядження
Цивільне законодавство знає і таку підставу для виникнення права користування житлом як заповідальне розпорядження. Ст. 539 ЦК говорить, що «заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування будинком або певною його частиною». За своєю суттю це особистий сервітут і тому підтвердження ми знаходимо у правовій літературі.
Єдиною підставою виникнення права користування жилим помешканням є спадкове розпорядження у заповіті. Відомо, що заповіт - це односторонній правочин. З цього можна зробити висновок, довічне користування виникає із одностороннього правочину. Зміст заповідального відказу полягає у тому, що спадкодавець не сам надає, а зобов'язує кого-небудь або усіх спадкоємців за заповітом виконати певну дію за рахунок спадщини на користь указаної особи.
Враховуючи вимоги, що ставляться до форми заповіту, можна зазначити, що правочин, спрямований на отримання відказоодержувачем права довічного користування житлом, повинен також бути здійснений у нотаріальній формі. У випадках, коли заповіт може бути укладено не тільки у нотаріальній формі, але прирівнюється до нотаріальної, то і легат може мати таку ж форму. Відповідно до ст. 542 ЦК до нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються: заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікувальних закладів, а в будинках для престарілих та інвалідів - директорами та головними лікарями цих будинків; заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден; заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних ним експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій; заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками із медичної частини, старшими і черговими лікарями зазначених закладів; заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор та інших органів, що чинять нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів; заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі. Що стосується суб'єктного складу, то можна зазначити, що довічне користування житлом встановлюється заповідачем-власником, який є громадянином. Зі смертю спадкодавця виникають такі фігури як спадкоємець та відказоодержувач (легатарій). Для встановлюваних відносин байдуже, останні входять до кола спадкоємців чи знаходяться поза ним. У якості спадкоємця може бути особа, що вказана у заповіті. Покладення заповідального відказу на спадкоємців, не вказаних такими у заповіті, не допускається. В.І. Серебровський вважав, що заповідач може покласти виконання легату як на фізичну, юридичну особу, так і на державний орган. Легатарієм права довічного користування житлом може бути лише фізична особа. Правовідносини між спадкоємцем по заповіту і відказоодержувачем виникають з моменту відкриття спадщини. Саме з цього моменту перший стає боржником і зобов'язаний надати у довічне користування житло, другий - кредитором і вправі вимагати від кредитора вчинення таких дій. Характерним є те, що в момент відкриття спадщини між легатарієм та спадкоємцем, обтяженим відказом, виникають зобов'язальні правовідносини. Але з моменту передачі боржником жилого помешкання у відказоодержувача виникає речове право, що обмежує собою право власності.