Додатковим забезпеченням виконання зобов'язання з оплати ренти її платником завжди виступає застава майна, що є предметом договору ренти. Якщо під виплату ренти надається житло чи інша нерухомість, то при заставі мова завжди йде про іпотеку, що обумовлюється особливістю предмета договору. Таке додаткове заставне обтяження, що запропоноване в проекті ЦК України, є необхідним, оскільки надає додаткові гарантії одержувачеві ренти, який виконує зобов'язання щодо передачі майна відразу, проте отримує зустрічне надання поступово та повинен бути впевнений, що таке надання відбудеться. Застава ж, як речове забезпечення, є найбільш надійним підтвердженням доброзичливості платника ренти. Те, що заставою обтяжується майно, передане під виплату ренти, дає можливість платнику ренти без залучення додаткових коштів надати одержувачеві ренти надійне додаткове забезпечення його вимог.
Ще одним забезпеченням виплати ренти, що передбачено ст. 789 проекту ЦК України, є проценти, які сплачує платник одержувачеві ренти у разі прострочення платежів за договором. Як відомо, згідно зі ст. 170 ЦК УРСР встановлення процентів за зобов'язаннями не дозволяється за винятком операцій кредитних установ та деяких інших, передбачених у законі випадків. Ст. 214 ЦК УРСР припускає лише сплату трьох процентів річних за грошовим зобов'язанням. Тому новелою є встановлення можливості сплати процентів за договором ренти, в якому можливо як грошове, так і інше надання. Більше того, сума процентів за договором ренти не є обмеженою, що підвищує надійність та впливову роль цього забезпечення. Встановлення можливості сплати процентів при простроченні виконання зобов'язання платником ренти в цілому потрібно оцінити позитивно. Адже захищається основне зобов'язання, оскільки платник ренти стимулюється під страхом сплати додаткової грошової суми. Крім того, для одержувача ренти з'являється можливість отримання позасудовим шляхом матеріальної компенсації за прострочення виконання. Нарешті, одержувач ренти стає захищеним від інфляційних та інших несприятливих процесів фінансового характеру. Є очевидним, що проценти повинні сплачуватися у грошовому вираженні. Тому для їх обчислення необхідно в договорі ренти на момент його укладення зробити грошову оцінку надання, якщо воно здійснюється в натурі. Цю оцінку необхідно визнати істотною умовою такого договору. Відсотки є додатковим забезпеченням зобов'язання зі сплати ренти, тому вони повинні становити кількість процентів та умови їх стягнення безпосередньо у межах договору ренти. Адже угода про відсотки є додатковою та залежною від основного зобов'язання - договору ренти.
Іншим показником надійності договору ренти можна визнати те, що у разі відчуження майна, що є предметом ренти, одержувач має право вимоги у розмірі рентних платежів до набувача майна, що випливає з п. 1 ст. 787 проекту ЦК України. Тобто рентою обтяжене майно та його власник, зобов'язаний сплачувати рентні платежі до моменту закінчення строкової ренти чи викупу безстрокової ренти. Тому рента е обтяженням, що слідує за річчю та невідривне з нею пов'язане аж до моменту повної сплати. У цьому аспекті рента зберегла своє первісне значення, що описував ще К.П. Победоносцев - вона слідує за майном і не залежить від зміни власника.
У ст. 796 проекту ЦК України викладена спеціальна норма, згідно з якою ризик випадкової загибелі або псування майна, що передане під виплату ренти, несе платник ренти. Це повністю виправдано, оскільки платник ренти є власником майна і як власник повинен нести вказаний ризик. Така концепція є традиційною у вітчизняному законодавстві і як загальна норма викладена у ст. 130 ЦК УРСР.
Згідно зі ст. 797 проекту ЦК України випадкове знищення чи випадкове пошкодження майна, переданого під виплату ренти на певний строк, не звільняє платника ренти від зобов'язання щодо сплати відповідного надання на користь набувача до закінчення строку виплати ренти на умовах, передбачених договором. У разі випадкового знищення чи випадкового псування майна, переданого за плату під виплату безстрокове виплачуваної ренти, платник, навпаки, має право вимагати відповідного припинення зобов'язання щодо і виплати (п. 2 ст. 796 проекту ЦК України).
Вище вже йшлося про те, що рента є новим договором у сучасній вітчизняної цивілістиці. Тому вважаємо за необхідне зробити окремий порівняльний аналіз ренти з іншими договорами та зробити висновок, чи є рента житла самостійним договором чи відновлює вона вже існуючі договірні відносини. З аналізу літератури можна дійти висновку, що договір ренти вміщує в собі елементи купівлі-продажу, позики, міни, дарування, застави, лізингу, майнового найму, довічного утримання. Тому необхідно дослідити співвідношення ренти саме з цими договорами та знайти їхні спільні та окремі риси, що дозволить з'ясувати, чи є рента самостійним договором.
Щодо договору купівлі-продажу житла, то як і рента, він е договором на сплатне відчуження майна. Оскільки рента передбачає періодичні платежі у майбутньому, то найбільш показовим та близьким за змістом до нього є купівля-продаж з розстрочкою чи відстрочкою платежу. Але специфічністю купівлі-продажу є те, що остаточна ціна майна у цьому договорі завжди визначена, на який би термін не була відстроченою оплата. Тобто йдеться про еквівалентність зустрічного надання, чого не можна сказати про ренту, яка, навпаки є алеаторним договором.
Договір позики за деякими джерелами був пращуром рентні Але еволюція договірних відносин зараз дещо віддалила ці інколи близькі зобов'язання. Як відомо, за договором позики позикодавець передає у власність позичальника гроші чи речі, що визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошей чи рівну кількість речей того ж роду та якості (ст. 374 ЦК УРСР). З цього визначення позики випливають такі відмінності від ренти. По-перше, за договором ренти майно може бути як індивідуально визначеним (ст. 787 проекту ЦК України), так і визначеним родовими ознаками (п. 2 ст. 788 проекту ЦК України), тобто об'єкт ренти ширше ніж об'єкт позики. По-друге, рента не передбачає повернення еквіваленту, тобто настільки ж цінного майна, як те, що було отримано за договором. По-третє, надання при ренті може бути іншого роду, ніж отримане майно. Адже при позиці, наприклад, за отримані гроші необхідно повернути саме гроші; при ренті ж можна в обмін періодично сплачувати одержувачеві у формі іншого надання (п.1 ст. 784 проекту ЦК України).
Рента найбільш наближається до міни тоді, коли під її виплату передається індивідуально визначена річ, а в обмін на одержане майно платник ренти зобов'язується періодично сплачувати одержувачеві ренту у формі будь-якого не грошового надання. Але якщо при міні зустрічне надання, як правило, є індивідуально визначеною річчю, то при ренті це надання визначається родовими чи видовими ознаками; при міні надання найчастіше є одноразовим, при ренті - періодичним і досить тривалим за часом. Крім того, міна - це завжди еквівалентний договір, а рента - ризиковий.
Дарування властиве договору ренти як складова у разі, якщо майно передається під виплату ренти безкоштовно (п. 1 ст.786 проекту ЦК України). Але тут відмінність більш ніж очевидна: договір ренти завжди сплатний; дарування, навпаки, безоплатний договір. Спільним є тільки те, що у разі безоплатної передачі майна за договором ренти у цій частині до нього застосовуються правила договору дарування (п. 2 ст. 786 проекту ЦК України).
Застава також є складовою ренти та обтяжує майно, якщо під виплату ренти передана земельна ділянка чи інше нерухоме майно. Спільним є те, що як застава, так і рента у вигляді платежу є додатковими обтяженнями майна, що більш пов'язані саме з майном, ніж з його власником. Адже у разі зміни власника рента, як і застава, продовжує обтяжувати майно аж до повного припинення відповідного зобов'язання. Але договори ренти та застави суттєво відрізняються тим, що перший є самостійним зобов'язанням, другий - лише засобом забезпечення виконання зобов'язання.
Що стосується співвідношення лізингу та ренти, то межа цих договорів дуже тонка, особливо якщо порівнювати ренту, за якою майно надходить у власність платника ренти безоплатно, та фінансовий лізинг. Адже лізингові платежі, як і рентні, є періодичними та сплачуються протягом досить тривалого часу. Обидва ці договори передбачають отримання майна у власність. Але лізинг згідно з Законом України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.1 є підприємницькою діяльністю, за якою лізингодавець набуває майно не для себе, а спеціально для лізингоодержувача. Останній Закон України «Про лізинг» // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №16. - Ст.68. набуває право користування річчю. Рента не є підприємницькою діяльністю. Сфера її застосування - це не стільки господарські відносини, скільки звичайний цивільний обіг. Сутнісною відмінністю порівнюваних договорів є те, що право власності за договором ренти переходить до платника ренти відразу ж, за договором фінансового лізингу - лише після закінчення строку дії договору.
Деяка схожість майнового найму та ренти спостерігається в тому, що при майновому наймі також здійснюються періодичні платежі, що пов'язані з наданим за договором майном. Більше того, як і у ренті, остаточна сума платежів за наймом не завжди відома, адже, по-перше, у разі продовження користування найманим майном після припинення строку договору за відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається відновленим на невизначений строк. По-друге, при укладенні договору найму без визначення строку остаточна сума платежів також не відома, хоч відома сума періодичних платежів. Крім того, найом, як і рента, зберігає силу для нового власника майна. Але певна різниця цих договорів полягає у тому, що за рентою майно переходить у власність набувача, при наймі власником залишається наймодавець. Найом передбачає повернення того ж майна у разі остаточного виконання зобов'язань сторін за договором; при ренті майно залишається її платникові.